Стаття «Формування ключової комунікативної компетентності молодшого школяра»

Упродовж більш ніж 40 років у галузі вивчення мов, як рідної, так і іноземних, значне місце посідає комунікативний підхід. Він полягає у застосуванні принципів стосовно цілей вивчення мови, розуміння того, як опановується мова і усвідомлення ролі вчителя і учнів у класі. Згодом у контексті обґрун тування комунікативного підходу у європейській освіті однією із ключових компетентностей визначено комунікативну.

Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування.

Якщо говорити про сучасні тенденції щодо ефективного спілкування, може йтися про підміна реального спілкування віртуальним. Як наслідок, у комунікації відсутні і її соціалізаційний, і соціокультурний, і інші компоненти, які є надзвичайно важливими не лише у освітньому середовищі, а й у реальному житті.

Традиційно головним у шкільному навчанні з давніх часів було спілкування між учителем і учнями. Воно бере початки з грецької (як афінської, так і спартанської) і римської моделей. З розвитком освіти, на жаль, не може йтися про розвиток комунікації між учителем і учнем і учнів між собою, що засвідчує уся історія педагогічної думки.

Проте беззаперечним є розростання інформаційного поля і розвиток технологій, що революційно змінили всі підходи до освіти в цілому і до засвоєння мови, зокрема. Так, безліч нових освітніх можливостей з‘явилося із появою новітніх технологій. Відеоматеріали, Інтернет, аудіо записи, комп‘ютерні програми, Інтерактивні дошки, проектори настільки заполонили освітнє поле, що витіснили спілкування на різних рівнях. Без них усіх можуть виявитися і учитель, і учні. Зробивши у чомусь прогресивний крок уперед, доведеться зізнатися, що зроблено кілька кроків назад у розвитку комунікативної компетентності учнів. Її заміняє все те, що може бути підключене до електричного живлення. Все, що спричинило залежність від електронних пристроїв. А що ж залишиться у класі, якщо їх усі відключити?

Саме цю ідею запропонував вчений Скотт Торнбері у 1995 р., назвавши її Концепцією догматичного навчання мови або Навчанням, відключеним від розетки. Його головна думка полягала в тому, що навчання лише тоді має сенс, коли воно відповідає живим інтересам і потребам учнів, які виявляються лише у процесі комунікації. Згідно з автором, комунікативна компетенція може розвиватися лише у процесі безпосереднього спілкування за теми, запропоновані самими учнями, близькі їм і потрібні у певних життєвих ситуаціях.

З подібними проблемами стикається і учитель початкових класів, який застосовує комунікативний підхід у навчанні учнів рідної мови. Нагадаємо, що комунікативна компетентність молодшого школяра –це здатність користуватися мовою (всіма видами мовленнєвої діяльності: слуханням, говорінням, читанням і письмом). Проте якщо не підходити до реалізації цього положення творчо, може виявитися однобокий підхід до організації комунікативних видів діяльності молодших школярів, коли певні уроки будуть чітко поділені на частини згідно з чітко визначеними цілями, сформульованими як: навчити говорити, навчити читати тощо…

Безперечно, цієї помилки можна уникнути лише використовуючи інтегрований підхід. М.  Вашуленко виділяє такі причини необхідності інтегрування видів мовленнєвої діяльності:

• мовні знання у системі опанування мови є не самоціллю, а важливим засобом формування, вираження й удосконалення думки;
• активний характер навчання: опанування мови має стати активним процесом, який забезпечить органічне поєднання всіх чотирьох видів мовленнєвої діяльності – аудіювання, говоріння, читання й письма;
• мовні знання, мовленнєві уміння й навички, у тому числі й читання, переказ прочитаного, слід розглядати як умову й компонент розвивального навчання.

Саме підходами цього вченого ми керувалися при реалізації інтегрований проект "12 місяців весни". Як видно з самої його назви, він є досить незвичайним і передбачає відхід від стереотипів. Так, йому передувало обговорення, яке точилося навколо таких питань:

З чим Ви асоціюєте свято Нового Року?Коли Ви даруєте підсніжники?Чи хочете ви отримати підсніжники в подарунок взимку?Що вони вам подарують у холодний зимовий день?Чи стане вам трішечки тепліше?

Після того, як діти самі доходять висновку про те, що незалежно від пори року слід дарувати людям тепло і згадують, що дещо інша ситуація була пов’язана з під сніжниками у казці "Дванадцять місяців", ми й розпочали систему інтегрованих уроків. До неї увійшли читання, українська мова і трудове навчання.

Так, на уроках читання (2 уроки) було передбачено здійснення таких кроків: опрацювання казки "12 місяців" і перегляд мультиплікаційного фільму. За ними слідувала міні-постановка театру дії. Вона полягала в тому, що діти показали постановку, де Пасербиця замерзає в лісі. При повторній демонстрації по ходу вистави діти могли сказати "Стоп", вийти і "програти" інший хід вистави. Так було зроблено кілька раз. Після театру дії – рефлексія про власні відчуття (в колі біля імпровізованого вогнища на зразок казки).

Розвитку ідей сприяв і урок української мови, який передбачав написання твору мініатюра на тему "Зігрій своїм теплом". Діти народжували креативні ідеї, надавали їм незвичайної форми, спільно творили й дискутували.

На трудовому навчанні у продовження думки про те, що "слова не повинні розходитися зі справами" діти вирішили реалізувати задум і подарувати з любов’ю підсніжники взимку. "Немає нічого нереального, якщо поєднуються любов, творчість і фантазія", - такого висновку дійшли учні після серії інтегрованих уроків у процесі комунікації і спільної праці

Ми теж можемо дійти висновку про те, що лише комунікація і орієнтованість гуманність, людяність і добро можуть навчити дітей цінувати інших людей і бути толерантними до інших. Тому формування комунікативної компетентності є, беззаперечно, надзвичайно важливим, оскільки це не означає навчати, як розмовляти. Швидше за все, це означає навчати, як діяти.