Проблемне навчання та його роль у розвитку творчого мислення студентів
У наш час відбувається інтенсивне реформування в усіх сферах суспільного життя. Соціально-економічні і політичні реформи, конкуренція на ринку праці, грандіозний потік інформації, розвиток науки і техніки вносять суттєві корективи в наше життя, визначають нові пріоритети й цінності людей.
Суспільні трансформації накладають відбиток і на систему вищої освіти, висуваючи нові вимоги до якості підготовки фахівців. Сучасний ринок праці потребує особистості творчої, здатної самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення. Тому розвиток творчого потенціалу студентів є важливим завданням професійної підготовки фахівців.
Упровадження в навчальний процес ідей проблемного навчання уможливлює суттєві зміни в освітньому процесі, у розвитку творчого потенціалу студентів.
Проблема, над яка опрацьовується: "Активізація пізнавальної діяльності та розвиток творчої особистості студентів". Актуальність проблеми визначається тим, що сучасні інноваційні технології дозволяють реалізувати принципово нові форми і методи навчання, які підвищують ефективність засвоєння навчального матеріалу, а застосування засобів інформаційних технологій створює величезні можливості для вдосконалення методики навчання, для створення умов активізації пізнавальної діяльності студентів.
З огляду на викладене, метою даної статті є розкриття основних умов розвитку творчого мислення у процесі навчання і виховання у вищій школі, аналіз наявних наукових підходів до визначення факторів педагогічного впливу на розвиток творчого потенціалу студентів у ВНЗ як засобу підвищення якості підготовки фахівців.
Вирішення проблеми розвитку творчих здібностей відображено в працях вітчизняних і зарубіжних психологів – Л. С. Виготського, Я. О. Понамарьова, Г. С. Костюка, В. В. Давидова, П. Я. Гальперіна, В. М. Дружиніна, Д. Б. Богоявленської, О. М. Матюшкіна, В. О. Моляко, Ж. Піаже, Дж. Гілфорда, Е. П. Горенренса та ін.
Основною задачею сучасної освіти на сьогодні є навчання майбутніх фахівців методології творчого перетворення світу. Процес творчості охоплює насамперед відкриття нових об'єктів, знань, проблем і методів розв'язання цих проблем.
Аналізуючи методику викладання дисциплін природничо-математичного циклу та навчально-методичну літературу, робимо висновок, що організації творчої діяльності студентів у нашій вищій школі приділяється не достатньо уваги. Результати психологічних досліджень дуже повільно впроваджуються в навчально-педагогічну практику.
Ідеї активного одержання знань, формування розумових здібностей та прийомів дослідницької діяльності, залучення до наукового пошуку, розвиток творчості найбільш повно знаходять своє вираження у розробці та застосуванні елементів проблемного навчання, яке засноване на активізації мислення студентів у процесі самостійної діяльності.
Важлива риса проблемного навчання, на думку І. Лернера – це домінанта творчої, продуктивної діяльності над репродуктивною. Проблемне навчання є важливим чинником формування креативних умінь та навичок самостійної діяльності студентів, адже у процесі розв’язання проблемних задач відбувається творче засвоєння знань і умінь оволодіння досвідом самостійної творчої діяльності особистості.
Отже, проблемне навчання є процесом розв'язання нестандартних науково-навчальних завдань нестандартними методами.
Принцип проблемності реалізується у методах організації навчально - пізнавальної діяльності студентів і засобах управління нею, у змісті досліджуваного матеріалу, у структурі заняття і формах контролю викладача за результатами діяльності студентів.
Впроваджуючи в навчальний процес елементи проблемного навчання викладач ставить своєю метою навчити не окремим розумовим операціям, а системі розумових дій для аналізу та розв’язання нестереотипних задач. При цьому активність студента полягає в тому, що аналізуючи, порівнюючи, синтезуючи, узагальнюючи, конкретизуючи фактичний матеріал, він сам отримує з нього нову інформацію. Отже, наслідком використання проблемного типу навчання є не тільки засвоєння результатів наукового пізнання, але і самого процесу одержання цих результатів, формування пізнавальної діяльності студента і розвитку його творчих здібностей.
На практиці проблемне навчання реалізується через систему проблемних завдань. У професійній підготовці майбутніх фахівців джерелами таких завдань можуть бути ситуації професійної діяльності, життєві факти, альтернативні методи розв'язування професійних завдань.
Для постановки проблемної ситуації необхідні: проблеми, труднощі, суперечності між старим і новим, відомим і невідомим, недостатність стандартних засобів діяльності; наявність пізнавальної потреби. Студент при цьому повинен знайти вихід з інтелектуально складної ситуації. Як правило, про проблемну ситуацію свідчать запитання: "Чому?", "Як?", "У чому причина?", "Який зв'язок між цими явищами?" та ін.
Основним компонентом творчого мислення є дослідницькі навички, коли студент сам відкриває невідомий йому до цього часу шлях до розв'язання проблеми. Робота над розв’язанням проблеми починається з того, що у студента виникає ускладнення: він не може пояснити з допомогою раніше засвоєних знань нові факти і явища, що його зацікавили. Намагаючись зняти протиріччя, що виникають в розумінні даного явища, студент прагне відкрити або засвоїти нові відомості, нові способи дій.
У проблемному навчанні виділяють три основні етапи: постановку проблеми, її формулювання і розв'язання. Якщо проблема поставлена і розв'язана викладачем, то в кращому випадку він доб’ється від студентів відносного розуміння. В тому випадку, коли студенти самі усвідомлюють проблему, самі її формулюють і розв'язують, а викладач лише координує і контролює їх діяльність, вони оволодівають дослідницьким рівнем розуміння даної проблеми.
Робота на занятті з використанням елементів проблемного навчання визначається активною співпрацею викладача та студентів. Викладач систематично створює проблемні ситуації й організовує навчально-пізнавальну діяльність студентів для їх вирішення. Діяльність студентів, полягає в аналізі проблемних ситуацій, постановці і розв'язанні проблем. В результаті студенти під керівництвом викладача відкривають для себе нові знання, формулюють правила, закони.
Аналізуючи педагогічну теорію і практику дістаємо змогу визначити основні способи і прийоми створення проблемної ситуації.
Деякі з них:
- виникає необхідність використати раніше засвоєні теоретичні знання на практиці;
- студенти не знають способу розв’язання задачі, не можуть відповісти на поставлене питання, пояснити певний факт тощо;
- виникає протиріччя між теоретичною можливістю розв’язання задачі та практичною неможливістю застосування саме цього способу;
- виникає протиріччя між практично досягнутим результатом і відсутністю в студентів знань для теоретичного обґрунтування.
Структура заняття з елементами проблемного навчання складається з послідовності навчальних проблем, створених викладачем. Задача педагога – вислухати різні точки зору, координувати напрямок розмірковування студентів за допомогою системи запитань, коректувати помилки, допомагати у роботі з різними джерелами інформації.
Проблемна ситуація, запропонована викладачем, може ґрунтуватися на здивуванні або бути пов’язаною з інтелектуальним утрудненням.
Щоб викликати здивування, студентам пропонуються суперечливі факти, теорії або протиріччя між життєвим досвідом, уявленнями та науковими фактами. У цьому випадку доречно запропонувати практичне завдання, проілюстроване прикладом із навмисною помилкою.
Проблеми ж пов’язані з інтелектуальним утрудненням на поточному етапі не можуть бути розв’язані студентами.
Щоб допомогти студентам усвідомити сутність задачі, викладач повинен сформулювати питання, які розкривають протиріччя, закладені в проблемі (наприклад, "Які є точки зору?", "Що ви припускали, а що вийшло насправді?", "Що вам заважає виконати завдання?" тощо). Після цього у формі фронтальної бесіди доцільно сформулювати навчальну проблему та через неї тему заняття.
Наступна частина заняття, яка часто буває доволі складною – це висунення гіпотез та пошук шляхів розв’язання проблеми. Задача викладача полягає в тому, щоб підказками, заохоченням спонукати студентів до висунення гіпотез, а потім до їх перевірки.
На останньому етапі заняття студенти за допомогою викладача повинні зробити загальний висновок за проблемою, що розглядалась. Для цього знову звертаються до формулювання основної проблемної задачі, чітко виділяють головну гіпотезу і формулюють відповідь. При цьому доречно запропонувати студентам визначити, що нового вони дізналися, яке значення мають ці знання.
Одним із елементів проблемного навчання математики, які були застосовані мною на заняттях, є конференція з використанням відеопитань. Студенти попередньо готують самостійно відеозаписи з постановкою задач, які моделюють реальні процеси та явища. На занятті пропонується дати відповіді на основні запитання теми, що вивчалася. Таким чином досягається активізація пізнавальної діяльності студентів та унаочнюється зв'язок набутих знань з життям.
Необхідно зазначити, що важливою складовою успішності проблемного навчання є професійна майстерність викладача. Він повинен ставити проблеми відповідно до пізнавальних можливостей студентів, вміло організовувати їх діяльність, надавати у разі необхідності свою допомогу.
Отже, основною відмінністю між технологією проблемного навчання та традиційною технологією навчання є те, що його метою є не тільки засвоєння результатів наукового пізнання, системи знань, але й власне процесу отримання цих результатів, формування пізнавальної діяльності, розвиток творчих здібностей студента.
Основною ознакою гармонійно розвиненої особистості є наявність високого рівня розумових здібностей. Якщо викладач, спираючись на закономірності розвитку мислення, спеціальними педагогічними засобами веде цілеспрямовану роботу по формуванню розумових здібностей і пізнавальних потреб своїх студентів, то таке навчання безперечно веде до розвитку творчих здібностей.
Література
- Пометун О. І. та інш. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. – метод. посібн. / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. За ред. О. І. Пометун. – К.: Видавництво А. С. К., 2003. – 192 с.
- Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. – М.: Высшая школа, 1990. – 207 с.
- Гончаренко С. У. Фундаментальність професійної освіти – потреба часу// Педагогічна газета. – 2004. - № 12. - С. 3.
- Огнев’юк В. О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку. – К: Знання України, 2003. – 450 с.
- Степанов О. М., Фібула М. М. Основи психології і педагогіки: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. – 504 с.