Творча робота по вихованню диригента для роботи з хоровим колективом

Ні з одного із видів музичного мистецтва, мабуть, не висловлюються настільки суперечливі думки, як про диригування. Одні вважають, що диригування – це зовсім не мистецтво; що навчатися йому немає необхідності, а можна, ставши перед хором чи оркестром, обмежитися тактуванням, тобто показом рукою о кремих частин такту музичного твору, що виконується, і на цьому роль диригента закінчується.

Інші відстоюють думку, що диригування засноване тільки на інтуїції, доступне лише одиницям, що володіють винятковими, чи ледве не надприродними здібностями, і тому, ніби то, навчитися диригувати неможливо. Немає необхідності доводити помилковість цих і подібних їм думок. Саме життя дає безліч прикладів, що відкидають такі погляди на диригентське мистецтво.

У ВНКЗ "Білгород-Дністровське педагогічне училище" Одеської області я працюю з 1983 року викладачем хорового диригування. За цей період часу підготовила багато випускників в роботі з хоровими колективами. В той час у нас існував мішаний хор, яким керував В. А. Демянов, далі цю роботу багато років проводив В. А. Грінченко та жіночий хор, яким керує Воєвода Н. А. та її помічник Лапіна Н. В. З перших років моєї роботи в училищі я працювала з хором шкільного відділення, де теж велась робота з підготовки студентів до хорового диригування.

Диригування – це таке ж виконавське мистецтво, як спів, гра на скрипці чи на якому іншому інструменті. І разом з тим диригування достатньо відрізняється від інших видів виконавського мистецтва: якщо музиканти-виконавці мають справу з неживим інструментом (фортепіано, баян, скрипка), на якому вони грають краще, чи гірше в залежності від якості інструмента, чи від своєї майстерності, то диригент має перед собою безліч різних індивідуальностей, хористів чи оркестрантів, яких він повинний об'єднати в одне ціле, в один спаяний колектив так, щоб він зазвучав під його керуванням, як добре злагоджений інструмент.

Тому, з огляду на специфіку диригентської справи, складність, що коштує перед керівником чи хору оркестру, задачі, можна затверджувати, що майбутній диригент повинний мати специфічні здібності і широкою музичною теоретичною і практичною підготовкою і знаннями, що дозволяють йому з успіхом віддаватися цьому дуже складному і відповідальному мистецтву.

Кожен диригент повинен мати добрий музичний слух, чуття ритму, добру музичну пам'ять і творчу фантазію, тобто всіх тих якостей, якими повинні відрізнятися музиканти-виконавці. Диригент повинен мати ще деякі інші особливості. Це, насамперед, вміння за допомогою доцільних і пластичних жестів рук і відповідного виразу обличчя передавати учасникам хору чи оркестру внутрішній зміст музичного твору. При цьому диригент повинен уміти володіти собою.

Гарна орієнтація і швидкість реакції в сполученні з витримкою необхідні диригенту для того, щоб він міг виходити з положення при будь-яких обставинах, що можуть зустрітися при виконанні хором музичного твору перед аудиторією. У диригента повинні гармонійно сполучатися такі якості характеру, як ініціативність, наполегливість, дисциплінованість, організаторський талант і в той же час – стриманість і почуття товариського такту.

Виховання хорового диригента потрібно здійснювати в постійному зв'язку з практикою співу в хорі. Диригент повинен мати навички висококваліфікованого співака-асамбліста, знати те, що йому приходиться вимагати від співаків хору, бо не можна навчити інших тому, чого не знаєш сам. Якщо студенту на заняттях по вокалу говорили про дихання і культуру звуку, то в хорі він зустрічається з цим практично.

Диригування особливо близько стикається з хоровим класом. Прийоми хороуправління, що застосовуються під час диригування хором, який виконується під фортепіано – недостатньо для засвоєння специфіки хору, особливостей його звучання, розуміння труднощів строю, ансамблю.

Не попрацювавши з хоровим колективом, виконавець не сприймає складності його звучання, розуміння труднощів в досягненні строю, ансамблю. Диригент повинен бути емоційним в передачі образу твору.

Відомий психолог Б. Н. Тєплов писав: "музика – є засіб спілкування між людьми, щоб говорити музичною мовою потрібно не тільки володіти нею, але і мати, що сказати".

Виконуючи хоровий твір, диригент працює лише руками та мімікою, а хор співає. На перший погляд справа здається проста, а тим часом за цією удаваною простотою стоять: організаторські здібності, музично-теоретичне знання, практичні уміння та проведення виразного виконання музичного твору. Досягнувши цього, диригент сам перетворюється в артиста-виконавця, у руках якого колектив робиться гнучким слухняним інструментом.

Для досягнення такої влади над хором, його розумом, волею і почуттям диригент повинен змусити всіх співаків повірити в себе. Рухи диригента мають бути настільки чіткими і впевненими, щоб виконавці відчули цю впевненість і, як результат, відобразили їх у виконанні твору. Впевненість диригента, його рішучість і самовіддача є метою єднання колективу і керівника в єдиний злагоджений інструмент. Робота над хоровим твором – цілісний процес, що полягає в поступовому проникненню в художній образ, технічне втілення в літературний текст, аналіз і інтерпретація, виконавська реалізація художнього задуму.

Отже перед виконавцями стоїть проблема самостійного трактування твору: необхідно розгадати і відчути намір композитора і довести його до слухача. Тому диригент повинен бути артистом.

Він, завдяки художньої інтуїції, може проникнути в композиторський задум і виконанням навіяти слухачам мистецтва. В роботі диригента важливе значення має виразний диригентський жест. Керівник керує колективом за своєю інтерпретацією. Кожен виконавець повинен розуміти ці жести, які одноразово є "розмовою" з колективом, тому зрозумілий диригентський жест стає розмовою виразності виконавського твору.

Таким чином, підготовка музиканта-диригента є одним зі складних видів мистецтва, що вимагають від нього великих знань, витримки, емоційності в передачі образа музичного твору. Правильне планування, методично вірна робота зі шкільним хором забезпечує якість вивчення твору, що виконується, і розвиває музичний смак, інтерес до вивченого, їхній кругозір, а саме головне - виховує в них почуття прекрасного, робить усебічно розвинутими людьми нашого суспільства.

Список використаної літератури

1. Гуменюк А. Український народний хор / "Музична Україна" 1969р
2. Колесса Н. Основы техники дирижирования / "Музична Україна" 1981р.
3. Пигров К. Руководство хором /Издательство "Музыка", 1964г.
4. Пелевин В. Работа с хором (методика, опыт).
5. Шамина Л. Работа с хором.