Інформаційно-просвітницька діяльність щодо запобігання насильства в сім’ї: процес і методи соціально-педагогічної роботи

Насильство в сім’ї належить до одного з самих негативних соціальних явищ останнього десятиліття і значною мірою загрожує життєдіяльності людини, а у випадках, коли насильство вчинюється неповнолітнім членом сім’ї, додатково виникає загроза порушення функцій інституту сім’ї, як основи суспільства. Сьогодні ми відверто кажемо про кризу сім’ї. Деякі батьки чесно зізнаються, що не знають як виховувати дітей. Ще більш безпорадними є батьки, які потерпають від насильства, яке чинять над ними їх власні діти.

Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.

За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї – це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю"[1].

Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти...

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

• фізичне;
• психологічне;
• економічне;
• сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї – це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї – це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї – це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї – це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним "розпорядником" її життя. По-друге, тому, що в українському суспільстві "не прийнято" розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою мовчання" та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї.

На сьогодні склалися три основних підходи до вивчення проблеми насильства в сім’ї: соціально-історичний; системний сімейний та індивідуально-психологічний. Відповідним чином можна класифікувати напрямки профілактики насильства в сім’ї. Враховуючи особливість суб’єкту насильства в сім’ї – неповнолітніх, пропонується розглянути соціально-педагогічний аспект профілактики насильства і в сім’ї, що вчинюється неповнолітніми.

У психолого-педагогічній літературі перелічені загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і поведінці дитини з сім’ї, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в родині, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини.

Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:

первинна – як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно є поганим і неприйнятним. Застосовується в основному для благополучних сімей, має такі форми, як: групова профілактична робота (тренінги, інтерактивні дискусії, відеолекторії, семінари, тощо) проводиться силами спеціально підготовлених спеціалістів серед учнівської та студентської молоді, молодих сімей, військовослужбовців та зосереджена на попереджені домашнього насильства у родинах, на створення партнерської сім’ї, та індивідуальна робота з певною категорією населення, яка становить групу ризику, як, наприклад, діти з неблагополучної сім’ї.

вторинна (де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членами родини, домашніми тваринами) – це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей, роз’яснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження з дітьми);

третинна профілактика проводиться з тими, хто постраждав від жорстокого поводження з метою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таке поводження – як соціальне навчання і контроль, що є умовою збереження сім’ї, залишення батьківських прав тощо. Це вже є реабілітаційною роботою безпосередньо з жертвами насильства[16].

Специфіка соціально-педагогічної допомоги жертвам насильства полягає в спрямованості на позитивну зміну середовища, в якому знаходиться жертва насильства.

З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим від насильства у сім’ї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги, 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків.

На сьогодні досить гостро стоїть проблема виявлення дітей, які постраждали від насильства, зважаючи на те, що не завжди воно супроводжується фізичними діями.

Основними методами соціальної роботи з дітьми можна назвати такі: соціально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини, які передбачають певну корекцію його системи цінностей і орієнтацій; соціально-педагогічні, які дають можливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень; соціально-медичні, які призначені для надання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги; соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно до існуючих норм закону; соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблем матеріального благополуччя дитини; соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини.

При проведенні профілактики жорстокого поводження з дітьми в сім’ї слід враховувати травматичний досвід батьків у дитинстві, відсутність чітких цілей як у вихованні дітей, так і стосовно власного майбутнього, перевага деструктивних партнерів спілкування в сім’ї, відсутність навичок конструктивної взаємодії, внутрішньо-особистісні порушення дитини.

Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм соціально-правового захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї.

Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам. Наводимо перелік знань, які, на наш погляд, є необхідними для роботи соціального педагога.

Одними з головних умов для нормального соціально-психологічного розвитку дитини є батьківська любов і поважання особистості дитини.

В умовах сьогодення, коли роль сім’ї у вихованні дитини внаслідок можливого "компенсування виховання грошовими внесками" нівелюється, з особливою гостротою постає питання необхідності виховання батьків, які крім функції дітонароджувальної, повинні відігравати когнітивну, соціальну та комунікативну функції. Ґрунтуючись на результатах досліджень І. Трубавіна доводить що негативними особливостями життєдіяльності сім’ї в Україні є криза сім’ї, яка означає неможливість самостійно виконувати свої функції в суспільстві через наявність у сімей складних комплексних проблем; невиконання сім’єю однієї з функцій тягне за собою проблеми з виконанням усіх інших функцій [13].

Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред’являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім’я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих. Усвідомлення дитиною норм поведінки, в тому числі ненасильницького вирішення конфліктних ситуацій, розпочинається з самого раннього дитинства. Сім’я, батьки, перші зразки поведінки, побудування відносин між членами родини, дитина бачить в найближчому оточені. А як відомо перші відчуття найсильніші…

Як зазначив Д. О. Леонтьєв "багатьох трагедій могло б не бути, якби люди не були так обмежені у своїх можливостях – і зовнішніх, об'єктивних, і внутрішніх, особистісних, – побудувати своє життя розумно й осмислено, прийняти на себе відповідальність за реалізацію сенсу свого життя і втілити цей сенс у життя" [5].

Використана література

1. Закон України Про попередження насильства в сім’ї N 599-VI (599-17) від 25.09. 2008, ВВР, 2009, N 13, ст. 153.

2. Бондаровська В. М. Дитячі психологічні травми. "Школа для батьків". Учбовий посібник. - К: – МГЦ "РОЗРАДА", ЮНІСЕФ. - 2005.

3. Городок М. М. Шлях до дитинства без насильства. – Житомир: Громадський вектор. №1. – 2005.

4. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., - 1975. - 304 с.

5. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. - М.: Смысл - 1999.

6. Линник Л. М. Соціально-педагогічні засади профілактичної роботи з важковиховуваними підлітками /Линник Леся Миколаївна, дис... канд. пед. наук: 13.00. 05 // Волинський держ. ун-т: – Луцьк. – 2006.

7. Лукинюк В. Т. Прояви агресії в обдарованих дітей. Обдарована дитина - 2000 - № 7-8-12

8. Оржеховська В. М. Превентивна педагогіка. /Оржеховська В. М., Пилипенко О. І. // Навч. посібник – Черкаси: вид. Чабаненко Ю. – 2007.

9. Оржеховська В. М., Федорченко Т. Є. Профілактика девіантної поведінки неповнолітніх. Навч. посібник. – Черкаси. – вид. Чабаненко Ю. – 2008.

10. Ролінський В. І. Насильство щодо неповнолітніх: проблеми, профілактика: навч. посібник. – Одеса, Ветаком, 2003 – 220с.

11. Роменець В. А. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця.  – К.: Либідь. – 1999.

12. Сухомлинский В. А. О воспитании / В. А. Сухомлинский. – М.: Политиздат. – 1982.

13. Трубавіна І.  М. Соціально-педагогічна робота з сім’єю в Україні: теорія і методика: - Монографія. – Х.: Нове слово, 2007. – 395 с.

14. Федорченко Т. Є. Соціально-педагогічні засади профілактики девіантної поведінки школярів в умовах соціокультурного середовища: - Монографія. – Черкаси. 2009. – 357с.

15. Шендеровський К. С. Попередження насильства в сім’ї: Технологія тренінгу // Психологічна газета. – 2004. – №12. – С. 2-31.

16. Щербак Н. Соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей в сім’ї // Рідна школа. – 2002. – №10. – С. 26-29.