Стаття „Художня деталь у повісті О. Кобилянської „Земля”

У філологічній науці не багато явищ, які настільки часто й настільки неоднозначно згадуються, як деталь. Ми інтуїтивно приймаємо деталь як щось маленьке, незначне, але те, що означає щось велике, значне. У літературознавстві та стилістиці давно і справедливо утвердилася думка про те, що широке ви користання художньої деталі може служити важливим показником індивідуального стилю. Популярність художньої деталі у авторів виникає з її потенційної сили, здатної активізувати сприйняття читача, спонукати його до співтворчості, дати простір його асоціативній уяві. Іншими словами, вона актуалізує перш за все прагматичну спрямованість тексту і його модальність.

Деталь, як правило, виражає незначну, суто зовнішню ознаку багатостороннього і складного явища, яке в більшості своїй виступає матеріальним репрезентантом фактів і процесів, що не обмежуються згаданою поверхневою ознакою. Саме існування феномену художньої деталі пов'язано з неможливістю охопити явище у всій його повноті і з цього необхідністю передати сприйняту частину адресату так, щоб останній отримав інформацію про явище в цілому.

Аналіз художніх деталей покликаний розширити можливості інтерпретації літературного твору, що є одним із важливих і поширених видів літературознавчих досліджень. Висновки інтерпретації відбивають моральний, психологічний і культурний аспекти розуміння тексту, що являє собою вираз думки того або іншого письменника, який, перетворюючи реальність шляхом своєї творчої фантазії, створює модель − свою концепцію, точку зору буття людини. Художня деталь – як одна із форм зображення світу − є невід'ємною частиною словесно-художнього образу. Оскільки словесно-художній образ і твір у цілому потенційно багатозначні, то їх порівняльна цінність, міра адекватності або полемічності стосовно авторської концепції також сполучена з виявленням особливостей деталізації зображеного світу автора [3; с. 719].

Функціонування художньої деталі в літературному творі варто сприймати як прояв діалектики частини й цілого, вивчення якої, на наш погляд, – одне з найважливіших завдань сучасного літературознавства. Тим більше, що різні типи деталей виконують у художньому творі різні функції. Визначити їх художню природу функціонування й структурного утворення в національній прозі − завдання складне, але необхідне.

Слід зазначити, що єдиного принципу класифікації художніх деталей досі не існує. Свого часу Г. Поспєлов поділяв деталі на тематичні, композиційні, стилістичні [7; с. 245]. Проте такий поділ не враховує діалектичну природу цього художнього засобу. Адже деталь – явище не площинне, а скоріше стереоскопічне, багатомірне. Одна і та ж деталь залежно від методу зображення може бути реалістичною і натуралістичною, романтичною і сатиричною, гротескною або фантастичною чи ліричною. Якщо в основу класифікації взяти об’єкт зображення, то деталь можна назвати побутовою, речовою, пейзажною, портретною. Можна систематизувати деталі за способом сприймання світу – слухові (музичні), зорові (кольорові, однотонні чи багатобарвні, графічні або рельєфні, динамічні або пластичні, статичні).

Відома класифікація Ю. Кузнецова, який пропонує розрізняти два головні типи деталей: одиничні (одномоментні) – пейзажні, портретні, інтер’єрні тощо, – які вживаються у вузькому контексті, і наскрізні, які носять характер художньо спрямованого повтору через увесь твір, цілу збірку і навіть творчість окремого письменника [2; с. 24].

Цілком свідомо зверталася до художньої деталі й Ольга Кобилянська. Про це свідчить її маніфест – лірична фантазія "Поети" (1897), де письменниця відтворює своєрідність художнього світосприймання, особливість душі поета: "Вечором, у радіснім або сумнім настрої, вона (душа) оповідала все, що підхопили її довгі погляди. Вона малювала так, як артисти її навчили малювати. Кількома рисами, але зовсім різко і вірно, так, що постать ясно ставала переді мною" [63; с. 562].

Характеризуючи своїх персонажів, О. Кобилянська важливу роль відводить деталям портрета. Письменниця вірна традиційному докладному портретному описові персонажа. Як і в попередників (наприклад, у І. Франка), портретна деталь у її творах є елементом соціальної та психологічної характеристики героїв.

Про нереалізовані можливості сатиричного портрета свідчить начерк сліпої гадалки ("Земля"): "Що ж хочеш знати сьогодні? – спитала гостро ворожка, звертаючи до неї свій чисто наполеонівський профіль". Тут маємо і явно іронічну деталь – "наполеонівський профіль" розумної ошуканки, і деталь реалістичну – сліпа на одне око гадалка природно поверталася до співрозмовника своєю "зрячою" половиною обличчя [1; с. 4].

До вершинних творів О. Кобилянської належить саме повість "Земля", написана на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 року в селі Димці неподалік від Чернівців, куди письменниця часто виїжджала на відпочинок.

Повістю "Земля" О. Кобилянська започаткувала символізм як модерністську течію в українській літературі.

Проте найпоказовіша прикмета, що засвідчує належність "Землі" саме до символізму, – наскрізна знаковість, закодованість смислу. Повість дослівно оповита, мов разком намиста, низкою деталей, які мало назвати просто символічними – вони містичні, через них у нашому світі виявляється світ потойбічний.

Провідна проблема досліджена в повісті, – фатум, влада долі над людиною. Авторка наголошує, що кожна людина проходить по життю лише тим шляхом, який їй накреслено згори, і як би не старалася, що б не робила, не зможе звернути з цього шляху.

Мріючи про своє щастя, Михайло якось згадує народну мудрість: "Що має бути, те не мине його!" [9; с. 23]. Усім наступним ходом подій ця мудрість підтверджується. І то доля часто засвідчує свою волю певними символами, треба лишень уміти їх розгадувати. Так, саме в ту мить, як Михайло вперше наважився запросити Анну на танець, стихла музика — обірвалася струна. А коли того ж вечора Петро повів Анну до танцю, "голос скрипки неначе навіки злучив їх з собою" [8; с. 8]. Так доля показала, з ким судилося бути Анні в парі.

Передовсім деталі-символи виступають знаками долі-фатуму, насування біди (заблукані Савині очі та його пристрасть до вбивств; злощасні граблі, якими Марія прохромила ногу, через що не змогла піти на прощу; музики, які, ідучи в бік сусіднього лісу, роздражнили собаку Сойку) [8; с. 9].

У кульмінаційних сценах символічні деталі частішають, переплітаються, вливаються одна в одну, стають промовлянням Бога до людини, сповіщають містичний, вищий сенс того, що діється. І чутливіші, одухотвореніші герої сприймають їх.

Кілька разів у мертвого Михайла починає іти кров: зразу — коли вперше до нього підходить Сава, потім — коли Марія накинулася з прокльонами й бійкою на Анну. Вочевидь, це крик його душі, докір братові й печаль за тим, що Сава занапастив себе смертним гріхом; у другому ж випадку — плач за коханою, жалість до неї, намагання подати знак матері, аби одумалася. Це розуміє Анна, прошепотівши мертвому коханому, перш аніж знепритомніти: "Капає… капає кров… віджила, коли мене твоя мати сукою прозвала". Це розуміє білоголова бабуся: "Його кров ще жива, і його душа ще тут блудить".

Душа Анни опредмечується в хустці, коли дівчину виводили з хати, її хустка зачепилася за клямку й затримала її, а далі поволоклася за нею, мов похоронна хоругва. Тобто душа Анни не хоче відступати від душі милого, умирає, покидає цей світ разом з його душею.

Найбільше ідейне навантаження мають три ключові символи повісті — сусідній ліс, теля, місяць і зорі [4; с. 19].

Неподалік від сусіднього лісу мешкає Рахіра, а якраз у її домі заражається гріхом Сава. Сава дуже любить цей ліс, адже все, що в лісі зроблено, не було гріхом. Отже, сусідній ліс — символічне втілення его, сліпого інстинкту, а саме це визначало натуру Сави, власне, сусідній ліс — його стихія. О. Кобилянська натякає, що саме втрата здатності відчувати, розпізнавати гріх і є першозерниною зла, сатанинством. Тому Анна так жахається сусіднього лісу, інтуїтивно відчуває небезпеку, що з нього чигає. Аж тепер стає зрозуміло, що то під час першого побачення з коханим дівчині привиділася подоба самого князя тьми: "Тут щось нечисте… на тебе й на мене, Михайле… Я се виділа тепер! Щось престрашного… закривавлені, вогняні шмати… з двома розжареними, несамовитими очима, що зближалися до нас у шаленій скорості" [4; с. 20].

Висвітлюється в такий спосіб і рушій Рахіриної й Савиної поведінки.

Умирає в муках мале теля, що, граючись, випадково поранилося. Це було Савине звіря, він любив його, доглядав. Так виявляється смерть чистої, світлої душі Сави, котрий уже твердо вирішив убити брата. Тому й відсахнулося від хлопця в передсмертну хвилину теля "з виразом дикого, відражаючого перестраху" в очах, — душа, згасаючи, помітила наближення Каїна, першогрішника. На смерть душі братовбивці натякає ще одна деталь, уже на похороні: "Одна свічка, що горіла в головах умерлого, впала, покотилася саме до ніг Сави і тут згасла" [4; с. 21]. У кульмінаційних сценах зумисне підкреслюються астральні символи. В ніч оплакування й похорону Михайла надзвичайно ясно сяє місяць. Символіка цього образу багатогранна. Опинившись у місячному світлі, Івоніка відчуває, що "великий гріх впав уже на його дім". Тут сяйво місяця натякає на позасвідому, містичну царину, де й кореняться причини, заховані пояснення трагедії. Не випадково Івоніка в цей момент "кинувся до землі, знявши руки вгору, і почав молитися, і бити поклони". А ось небеса під час похорону: "Місяць заллявся світлом, аж жевріючи, виринув перший на глибину, а за ним вирушили всі до одної зорі. Прибравшися у весь блиск срібла, здавалося, дрижали ненастанно з якогось зворушення і, дрижачи, мерехтіли всім багатством своєї пишноти до тихої землі" [4; с. 22].

Астральні деталі тут свідчать про присутність Всевишнього при похованні праведника. Адже зорі — світло серед темені — символізують Дух. Місяць — це місце, де очищаються душі праведників, перш аніж полинути до Сонця (Бога). Сяєво, краса й спокій небес засвідчують, що Михайлова душа вливається у Вічну Гармонію.

О. Кобилянська, висвітлюючи внутрішній світ своїх героїв, зупиняється на окремих деталях, що врешті також стають символічними: Сава "любив стріляти птахів", горобця "розстрілив цілком", та й взагалі — "добре стріляв". Так охарактеризовано Саву на початку повісті. У XI розділі сказано, що він навіть грудки "тримав… у руках, мов автомат". Та й використати міг будь-що як знаряддя вбивства, коли здобич була поруч, а рушниці в руках не було[7; с. 9].

Не бажаючи ділити з братом батьківську землю, підбурюваний Рахірою, поступово втративши людські почуття, Сава реалізує оте своє "щось", по-звірячому, в спину вистреливши в Михайла і полишивши його пораненим помирати: "Він, певно, пішов у ліс, щоб там вирубати дров... І там напав його хтось нечайно ззаду. Він мусив ще довго жити, — міркували люди, — мусив ще раз піднестися з землі, волочитися кусень дальше, а може і кликати помочі. Був такий страшно сильний і здоровий, що було немислимо, аби він зараз на місці помер. Він мусив ще якийсь час жити…" [7; с. 9].

Отже, як бачимо, О. Кобилянська сміливо, по-новому підходила до художніх деталей, що мають у її творах оригінальну розробку, особливо у повісті "Земля". Її індивідуальне новаторство зливалося з пошуками письменників різних течій початку ХХ століття.

Список використаних джерел

1. Голобородько, Я. Психологічні зрізи Ольги Кобилянської [Текст] // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 12. – С. 2-5.
2. Кузнєцов, Ю. Б. Художня деталь у прозовому творі / Ю. Б. Кузнєцов // Радянське літературознавство. – 1980. – № 9. – С. 24-27.
3. Літературознавчий словник-довідник / за редакцією Р.  Т.  Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ "Академія" , 2007. – С. 718-719.
4. Могильницька, Г. Символіка лісу та її роль в розкритті проблеми влади землі над людиною (за повістю О. Кобилянської "Земля") [Текст] // Українська мова і література в школі. – 2004. – №2. – С. 19-22.
5. Ольга Кобилянська. Твори в 3-х т. – К., 1930. – Т. 3. – С. 562.
6. Поспелов, Г. Н. Теория литературы: Учебник для ун-тов / Г. Н. Поспелов. – М.: Высш. школа, 1978. – С. 242-248.
7. Шапочка, М. В. Повість О. Кобилянської "Земля". Проблематика, психологізм і символізм твору [Текст] // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2013. – № 13. – С. 6-10.
8. Шевченко, Г. Біблійно-психологічні мотиви повісті Ольги Кобилянської "Земля". Урок-прес-конференція в 10 класі [Текст] // Дивослово. – 2009. – №2. – С. 22-27.