Стаття «Роль хореографії у творчому розвитку учнів школи мистецтв на уроках «Ритміки»

На новому етапі розвитку соціально-економічної сфери, культури і освіти особливої уваги набувають питання художньо-творчого розвитку підростаючого покоління. В суспільстві зростає потреба у високоінтелектуальних творчих особистостях, здатних самостійно вирішувати виникаючі труднощі, приймати нест андартні рішення і втілювати їх у життя. Все це вимагає розробки нових методів виховання підростаючого покоління і тягне за собою не традиційність підходів до художнього виховання - як основі подальшого вдосконалення особистості.

Найбільший інтерес в цьому плані становлять молодші школярі, так як саме в цьому віці закладається основа особистості, відбувається орієнтація на розвиток духовності, самореалізації, самовираження і формуються світовідчуття, необхідні у подальшому житті. Хореографічна творчість є одним із засобів всебічного розвитку учнів, що навчаються в школі мистецтв. Продуктивність художнього виховання дітей засобами хореографії обумовлена синтезуючим характером хореографії, яка об'єднує в собі музику, ритміку, образотворче мистецтво, театр і пластику рухів.

Аналіз практики художнього виховання свідчить про протиріччя між потенційною можливістю хореографії в художньому вихованні дітей і недостатньо ефективному практичному її використанні. Частково це пояснюється тим, що можливості художнього виховання використовуються не повною мірою. Саме хореографічне мистецтво найуспішніше реалізує розвиток зорових, слухових і рухових форм чуттєвого й емоційного сприйняття світу, знімає розумову втому і дає додатковий імпульс для розумової діяльності.

З психологічної точки зору 6-8 років це є сприятливий період для розвитку творчих здібностей. Тому, що в цьому віці діти надзвичайно допитливі, у них є величезне бажання пізнавати навколишній світ. І батьки заохочуючи допитливість, повідомляючи дітям знання, залучаючи їх у різні види діяльності, сприяють розширенню дитячого досвіду. А накопичення досвіду і знань - це необхідна передумова для майбутньої творчої діяльності. Крім того, мислення молодших школярів вільніше, ніж мислення більш дорослих учнів.

Воно ще не задавлене догмами і стереотипами, воно більш незалежно. А цю якість необхідно всіляко розвивати. Школа мистецтв - заклад де є можливість поєднувати різні види діяльності для розвитку здібностей до творчості. І від того, наскільки були використані ці можливості, багато в чому буде залежати творчий потенціал дорослої людини. Розвиток творчої активності учнів музичного, вокально-хорового та театрального відділів на уроках "Ритміки", вплив на їх творчий ріст проходить більш успішно, якщо діяльність викладача ґрунтується на повазі і емпатичному розумінні учнів та вміння використовувати ігрову педагогічну технологію, як інструментарій розвитку творчої активності.

А саме - творчий розвиток в умовах позашкільного навчального закладу на уроках ритміки являє собою синтез творчого натхнення і таланту педагога.

В основі побудови занять творчого типу лежить діалектичний взаємозв'язок життя і мистецтва, мистецтва та життя. В основі уроків закладені принципи хореографії, що відображають творчу спрямованість. До них відносяться:

• Продуктивний розвиток здатності естетичного осягнення дійсності і мистецтва як уміння вступати в особливу форму духовного спілкування;
• Спрямованість на формування образного мислення як найважливішого чинника художнього освоєння буття. Саме образне мислення оптимізує у дитини розуміння естетичної багатомірності навколишньої дійсності.
• Оптимізація здатності художнього синтезування як умови для пластично-чуттєвого і естетично багатопланового освоєння явищ діяльності.
• Розвиток навичок художнього спілкування як основи для цілісного сприйняття мистецтва.
• Створення морально-естетичних ситуацій як найважливішого умови для виникнення емоційно-творчого переживання дійсності.
• Виховання навичок імпровізації як основи для формування художньо-самобутнього ставлення до навколишнього світу.
• Імпровізація - першооснова художньої творчості дітей. Імпровізація дозволяє розвивати вміння бачити ціле, що осягається в єдності продуктивних і репродуктивних сторін мислення, дає можливість усвідомити процес творчості у педагогіці[1].

Умови, що забезпечують ефективність розвитку творчої активності учнів різних спеціалізацій це - можливість оволодіння учнями досвіду самостійної різноманітної для них діяльності через використання тренінго-ігрового методу в навчальному процесі;створення збагаченої інформаційної та дозвільно-розвивального середовища; побудова освітнього процесу, як процесу взаємодії індивідуального, унікального викладача і індивідуального, унікального учня; спільна діяльність педагога і учня, де особливого значення набуває світогляд і компетентність педагога у вихованні творчої особистості з урахуванням її індивідуальності.

Специфіка розвивального потенціалу хореографії в різних видах танцювального мистецтва (класичний, народний, бальний та історико-побутовий танець) відображена в творчості відомих діячів: А. Я. Ваганової, Н. П. Базарова, Н. В. Захарової, К. Зацепиной та ін. Однак спеціальних робіт, присвячених дослідженню хореографії в системі художньо-творчого розвитку учнів різних спеціалізацій ще не було. Практичний досвід, набутий під час роботи у сфері хореографічної педагогіки, дозволяє визначити, що хореографічна творчість володіє певними невикористаними резервами підвищення ефективності системи художнього виховання підростаючого покоління.

Розглядаючи хореографію як засіб творчого розвитку, необхідно вказати на певні синтетичні її можливості. Основою хореографії є танець форма організації танцювальних рухів. Серед усіх мистецтв, в єдності з якими розвивається танець, музика найбільш близька йому за узагальненісттю, асоціативностю і структурними закономірностям. Але, пластична образотворча мова танцю все ж більш конкретна.

Аналіз психолого-педагогічної літератури та досвід викладачів -практиків, психологів, лікарів дозволяє стверджувати, що розвиток танцювальних рухів на кожному віковому етапі відбувається по-різному. Учні молодшого шкільного віку вже порівняно добре управляють своїми рухами, їх дії під музику більш вільні, легкі і читки, вони без особливої складності використовують танцювальну імпровізацію.

Хлопці в цьому віці довільно володіють навичками виразного і ритмічного руху. Розвивається слухова увага, більш яскраво проявляються індивідуальні особливості дітей. Вони можуть передати рухами різноманітний характер музики, динаміку, темп, нескладний ритмічний малюнок, змінювати рух у зв'язку зі зміною частин музичного твору зі вступом. Дітям доступно оволодіння різноманітними рухами (від ритмічного бігу з високим підйомом ноги і підскоків з ноги на ногу до кроку польки, напівприсідання та інше). Творча активність дітей розвивається поступово шляхом цілеспрямованого навчання, розширення музичного досвіду, активізації почуттів, уяви та мислення[4].

Реакція на прослуханий музичний твір являє собою творче відображення музики в дії. У цьому віці емоції, викликані музикою, створюють певну рухову активність і завдання педагога полягає в тому, щоб спрямувати їх у потрібне русло, підібравши для цього цікавий і різноманітний музично-танцювальний матеріал. Рухатися, як підказує музика - суворий закон, який слід неухильно дотримуватись протягом усього уроку.

Рухи повинні випливати з музики, узгоджуватися з нею, відображаючи не тільки її загальний характер, але і конкретні засоби виразності. У поєднанні образного слова, музики і руху, розвивається дитяча уява, дитина точніше передає характер музичного твору, рухи стають вільними, зникає скутість, з'являється впевненість. Ще однією характеристикою танцю, значення якої настільки ж велике при навчанні дітей, як і попередніх, - малюнок танцю. Всякий малюнок танцю не існує сам по собі, він співвідноситься з лексикою хореографічного твору.

Рухи танцю виникають і розвиваються не в абстракції, а в певному просторовому рішенні. Рухи танцю - це своєрідні знаки, подібні звуку, слову, але пластично значущі. Один рух потребує повторів, щоб затвердити себе, інше сприймається відразу і повторення не потребує. Підбір рухів у танці повинен строго відповідати поставленому завданню, тому використання нескінченно великої кількості різноманітних елементів в одному танці не завжди визначає його успіх.

Танець часто ділиться на сольний і масовий. Для того щоб малюнок танцю дітей був чітким і виконувався ними без особливої складності необхідно багаторазове виконання одного і того ж руху - вправи.

Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні учні, поставлені в приблизно однакову ситуацію, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття "здібності". А. А. Мелік-Пашаєв зазначає, що "дитина суб'єкт творчості, маленький художник. Ніхто, крім нього, не знає вірного рішення вартої перед ним творчої задачі. І перша справа викладача постаратися, щоб перед дитиною завжди стояла саме творче завдання:" [5, 6].

Здатність не може виникнути поза відповідної конкретної діяльності. Особливо важливо, щоб участь у створенні танцю, його виконанні та сприйнятті була учню під силу. Основою змісту початкового навчання є включення учнів (під керівництвом педагога) у провідні види хореографічної діяльності. Важливою на першому етапі є музично-виконавська і імпровізаційна діяльність. У молодшому шкільному віці, коли у дитини ще не блокована потреба в спілкуванні з танцем, музикою, він із цікавістю сприймає музично-хореографічну інформацію. Тому важливо залучати дітей до основ хореографічної діяльності. Вони осягають темпо-ритмічний малюнок рухів, складну структуру образів і пластики.

Розглядаючи питання про прояв творчої активності учнів на уроках ритміки, не можна не сказати про роль танців і їх різновидах. Танці активізують слух, виробляють чіткі та красиві рухи, саме в танці-імпровізації найбільш яскраво спостерігається прояв дитячої творчості, раннє розучування елементів танцювальних рухів дозволяє учням уже в молодшому шкільному віці скласти власну композицію танцю. Особливу роль у творчому розвитку дітей засобами хореографії відіграє участь у виконавчій, імпровізаційній та творчій діяльності. Учні усіх спеціалізацій відчувають потребу у вільному танці, для них це одна з найбільш доступних форм самовираження.

Такого роду діяльність сприяє формуванню любові до танцю. Заняття ритмікою у молодшому шкільному віці набувають особливої важливості тому, що в цьому віці дитина володіє досить великим потенціалом у розвитку спеціальних здібностей до сприйняття танцю і музики. На жаль, ці можливості з часом безповоротно втрачаються, тому необхідно, як можна ефективніше використовувати їх.

Уроки хореографії в позашкільному навчальному закладі містять рішення всілякого роду завдань творчого характеру. Протягом багатьох років проблема розвитку творчих здібностей учнів привертає до себе пильну увагу представників різних галузей наукового знання. Це пов'язано з постійно зростаючими потребами сучасного суспільства в активних особистостях, здатних ставити нові проблеми, знаходити якісні рішення в умовах невизначеності, можливість вибору, постійного вдосконалення накопичених суспільством знань, так як "в наші дні талант і творча обдарованість стають запорукою економічного процвітання і засобом національного престижу[7].

Творчий розвиток учнів, передбачається у змісті сучасних программ уроків хореографії, але не використовується в повній мірі. Мета уроків ритміки - це залучення дітей до танцювального мистецтва, хореографії. Хореографія - поняття дуже широке, буквально означає в перекладі з грецької "писати танець". Але з часом цим словом стали називати все, що відноситься до мистецтва танцю: - балет, побутовий танець, професійне мистецтво, самодіяльне мистецтво.

Танець є найбагатшим джерелом естетичних вражень дитини, її творчих можливостей. Синкретичність танцювального мистецтва передбачає розвиток почуття ритму, вміння чути і розуміти музику, узгоджувати з нею свої рухи, одночасно розвивати і тренувати м'язову силу корпусу і ніг, рухи рук, грацію і виразність. Заняття танцем на уроках ритміки формують правильну поставу, виховують основи етикету і грамотної манери поведінки в суспільстві, дають уявлення про акторську майстерність. Танець має величезне значення як засіб виховання національної самосвідомості.

Отримання відомостей про танці різних народів і різних епох так само необхідно, як вивчення всесвітньої історії та етапів розвитку світової художньої культури, бо кожен народ має свої, тільки йому притаманні танці, в яких відображено його душа, його історія, його звичаї та характер. Вивчення танців свого народу має стати такою ж потребою, як вивчення рідної мови, мелодій, пісень, традицій, бо в цьому укладені основи національного характеру, етнічної самобутності, вироблені протягом багатьох століть.

В основу навчання дітей молодшого шкільного віку необхідно покласти ігрове начало. Мова йде про те, щоб зробити гру органічним компонентом уроку. Гра на уроках ритміки не повинна бути нагородою або відпочинком після нелегкої роботи, саме формування певних навичок виникає на ґрунті гри, стає її змістом і продовженням. Правильно підібрані і організовані в процесі навчання танці-ігри сприяють вмінню працювати, викликають інтерес до уроку, до роботи.

Специфіка навчання хореографії пов'язана з постійним фізичним навантаженням. Але фізичне навантаження само по собі не має для учнів виховного значення. Воно обов'язково повинно бути сумісним з творчістю, з розумовою працею і емоційним вираженням. Завдання педагога - виховувати в дітях прагнення до творчого самовираження, до грамотного оволодіння емоціями, розуміння прекрасного. Активним, творчим, яке пробуджує в людині художнє початок є і сам процес навчання танцю.

Освоюючи танцювальну лексику, особистість не просто пасивно сприймає красиве, вона долає певні труднощі, здійснює чималу роботу для того, щоб ця краса стала йому доступна. Пізнавши красу в процесі творчості, учень глибше відчуває прекрасне в усіх його проявах: в мистецтві і в житті.

Давньогрецький філософ Демократ стверджував: "Ні мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягнуті, якщо не вчитися", а Я. Коменський відзначав, що в людині міцно і стійко те, що він вбирає в себе в юному віці. Перед викладачем стоїть складне завдання дати учням початкову хореографічну підготовку. Одне із завдань навчально-тренувальної роботи - правильна постановка корпусу, рук, ніг і голови, розвиток і зміцнення суглобово-зв'язкового апарату, розвиток сили і спритності, вироблення еластичності м'язів, оволодіння танцювальною технікою.

При правильному заучуванні всіх цих рухів можна досягти результатів, але це не означає, що всі рухи потрібно заучити відразу. Визначаючи послідовність рухів, слід керуватися основними дидактичними правилами: від простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого. Починати урок потрібно з невеликої амплітуди рухів, що вимагає помірної роботи окремих груп м'язів.

Це рухи головою, плечима, пружинки, неглибокі присідання, носочки, руху рук і т. д. Потім з постійним зростанням амплітуди і темпу - нахили, повороти, підйоми і махи ніг і т. д. В кінці розминки включаються руху, що викликають одноразове навантаження на всі групи м'язів - це стрибки, обертання і комбінації різних елементів. Систематичні заняття пропорційно розвивають фігуру, сприяють усуненню низки фізичних недоліків: лордозу, кіфозу, сколіозу, опуклості грудної клітини. Крім цього розвивається координація, еластичність зв'язок, відбувається укріплення м‘язів.

При роботі з учнями молодшого шкільного віку необхідно знати вікові особливості, без яких неможливо правильно визначити зміст і напрям навчання. Для молодших школярів характерний слабкий розвиток м'язів, сприяє швидкий втомленості від фізичних навантажень. Із-за слабкості м'язів спини вони не здатні довго утримувати корпус в підтягнутому стані. Педагог повинен звернути увагу на зміцнення і розвиток м'язів, формування стійких навичок правильної постави.

Слабкість дихальних м'язів, недостатньо розвинена серцево-судинна система - всі ці особливості вимагають від педагога дуже обережного збільшення фізичних навантажень і чергування швидкого темпу з помірковані і повільним. У дітей недостатньо розвинений аналізаторний апарат: зорова, слухова, м'язова і вестибулярна чутливість. Недосконале сприйняття: діти не вміють довго слухати музику, неточно сприймають руху, погано орієнтуються в просторі.

Розвиток органів почуттів, сенсорних умінь і вдосконалення сприйняття - повинно стати першочерговим завданням навчання. У процесі роботи з дітьми необхідно пояснювати значення кожного руху, спосіб його виконання. Учень повинен знати, що виконання тих чи інших рухів не просто "примха" викладача, а цілеспрямоване виконання завдань навчально-тренувальної роботи.

Потрібно пояснювати їм, що в мистецтві танцю немає "довершеності", що кожний танцювальний рух, фрагмент повинен відпрацьовуватися і вдосконалюватися до нескінченності. Але технічна досконалість танцю - це не повинно стати самоціллю, а процес розучування танцю не можна перетворювати в механічне повторення танцювальних рухів.

Слід пам'ятати, що оволодіння тим чи іншим навиком повинно носити художньо-творчий характер. Тоді, займаючись хореографією, учень не просто вивчить певну кількість рухів і танців, але на кожному уроці буде пізнавати своєрідну, виразну мову хореографічного мистецтва, отримає уявлення про танці, де тісно переплітаються музика і пластика. Музика і танець нерозривно пов'язані один з одним. В музиці закладені зміст і характер будь-якого танцювального твору.

Навчаючи мистецтву танцю, необхідно одночасно вести і музичне виховання: вчити розуміти і слухати музику, органічно поєднувати в єдине ціле рух і музику. Спочатку ритмічні вправи зводяться до плескання долей такту, потім завдання ускладнюється, змінюючи ритмічний малюнок ударів. Виконуючи ритмічні рухи, можна додати елемент гри, де чергуються дівчинки з хлопчиками, перша лінія з другої і т. д. Потім до плескання додаються руху: притопи, повороти корпусом, рухи рук, голови, плечей. Як правило, всі елементи ритмічних вправ з'єднуються в невеликі танцювально-ритмічні етюди. Учням це дуже подобається, особливо якщо додати елементи гри та змагання.

Творчий розвиток учнів на уроках ритміки спостерігається в процесі виконання рухів під музику. Одні високо підстрибуючи, намагаються "зловити метелика", інші тихо "крадуться по траві".

Одні з цікавістю роздивляються її, інші з почуттям виконаного боргу" її випускають. Робота учнів на уроках ритміки заповнена різними видами діяльності. Учні слухають музику, виконують рухи під музику або ритм. Їм доводиться втілювати свої фантазії у реальний образ танцю, імітувати рухи тварин або створювати образ, характер у танці. Все це від уроку до уроку представляється в рух від простого до складного. Немає межі дитячої фантазії. У швидкій, рухомий мелодії вони бачать і звірят, і оцінки, і людей біжать на роботу, і дитячий сміх і т. д.

Станцювати свій настрій або настрій музики. Імпровізуючи, діти намагаються рухатися, так як їм підказує музика. Як показала практика роботи з молодшими школярами, облік вікових психологічних особливостей, дозволяє виділити основну спрямованість у роботі педагога: увага сенсорному вихованню, розвитку музичності, танцювальної координації рухів, вміння орієнтуватися в просторі, формування початкових танцювальних навичок. Один із важливих чинників роботи на початковому етапі навчання - використання мінімуму танцювальних елементів при максимумі можливості їх поєднань.

Тривале вивчення, опрацювання невеликої кількості матеріалу (рухів) дає можливість якісного його засвоєння, що надалі буде міцним фундаментом знань. Різноманітність поєднань танцювальних рухів створює враження новизни і розвиває творчу фантазію дітей.

Таким чином, метою даного інтегрованого курсу є розвиток пізнавального, фізичного, художньо-естетичного потенціалу особистості, формування творчої активності, уяви, мови у процесі навчання уроків ритміки. Організація занять відбувається переважно у формі гри (нестандартні уроки). Мова йде не про застосування ігри, як засіб розрядки на уроці, а про те, щоб весь урок був пронизаний ігровим початком.

У дітей молодшого шкільного віку сприйняття і мислення в основному носять конкретно-образний характер. Тому танець повинен бути пов'язаний не тільки з музикою, але і з художнім словом, малюнком, пантомімою. Організація практично на кожному уроці творчої діяльності у поєднанні з фізичною і розумовою роботою, в процесі якої діти могли б висловити свої враження, настрої, почуття, ставлення до чого-небудь, а також застосовувати отримані на уроках знання. Спілкування педагога з дитиною повинно здійснюватися на позиції "особистість-Особистість".

Головним нашим завданням на уроках не тільки дати дітям знання, уміння, навички, але створити умови для вільного володіння ними, використання їх в умовах творчості, тобто розвинути і підвищити рівень креативності дітей, використовуючи різні форми взаємодії, зокрема, систему творчих завдань. Кожен урок за своєю структурою був традиційним. Однак у зміст занять включаю систему розвивальних завдань з метою творчого розвитку дітей на основі елементів: твори, виконання, імпровізації на уроках ритміки з проведенням бесід, доповідей, малюнків виявлених образів.

Урок ритміки проходить один раз в тиждень. Участь дітей на уроці оцінюється на основі правильно висловлених суджень; проявів активності протягом усього уроку; впевненість в інтерпретації художньо-танцювальних образів; рівень захопленості різними формами хореографічної діяльності. В структуру уроку ритміки включені "розвиваючі п'ятихвилинки", які націлені на творчий розвиток. Побудова уроків ритміки як уроків і тому включаються такі практичні методи та художньо-творчі види робіт, як: імпровізація, ритмізація, театралізація, пластична творчість та інші.

Отже, уроки ритміки націлені на творчий розвиток учнів в умовах прояву вільної ініціативи, художнього початку і чуттєвих роздумів. Також направлені на прояв учнем себе в творчій роботі не тільки на уроці, але й вдома. Уроки ритміки представляють музично-ритмічне заняття, де є місце синтезу мистецтв, а також і драматургії.

Список літератури

1. Резерв успіху - творчість. Під ред. Р. Нойнера, В Калвейта, Х. Клейна. М.: Педагогіка, 1989. - 152с.

2. Михайлова М. А., Горбина Е. В. Співаємо, граємо і танцюємо у будинку і в саду: 3. Популярний посібник для батьків і педагогів. Ярославль, "Академія розвитку", 1997.

4. Мелік-Пашаєв А., Новлянская З. Трансформація дитячої гри в художню творчість. - с. 9-18. Мистецтво в школі № 2. - М. 1994.

5. Дружинін Ст. Н. Психологія загальних здібностей. СПб, 2002. С. 166.

6. Лук А. Н. Психологія творчості. - М: Наука, 1988. - с. 4.