Стаття «Проблеми й перспективи розвитку безперервної мовної освіти в Україні»

Україна крок за кроком наближається до спільноти європейських народів, намагається посісти між ними належне їй місце, засвоїти їхні найкращі здобутки, а також збагатити власними інтелектуально-творчими та духовно-моральними надбаннями. Безперечно, "зміна політики і соціальних пріоритетів в освіті незалежної України, сформувала принципово нову парадигму освіти та виховання − переходу від виховання громадянина країни до формування громадянина світу, людини відкритої, демократичної та відповідальної, освіченість, культура і мораль якої відповідатимуть складності завдань глобалізованого світу" [4, с. 7].

Як зазначається у Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, головна мета української освіти − створити умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя; сприяти інтеграції України до європейського і світового простору як конкурентоспроможної і процвітаючої держави [ 2 ].

Майбутнє будь-якої країни можуть забезпечити кваліфіковані, креативні та віддані її інтересам фахівці. Важливим показником розвитку суспільства є рівень освіченості дорослих. Освіта дорослих − це багато функціональна освіта, яка спрямована на здійснення таких функцій, як здобуття базової освіти, розвиток суспільно-політичних знань, удосконалення професійної кваліфікації та постійне розширення культурного та наукового світогляду.

Для приведення освіти до вимог часу, забезпечення вирішення цілого комплексу завдань узгодження міжнародних глобалізаційних процесів з національними інтересами та потребами галузі на основі гуманістично-інноваційної парадигми здійснюються сучасні методолого-теоретичні і практичні пошуки. У процесі таких пошуків у цілісну систему об’єднуються педагогічні традиції, здобутки освітніх реформ та прогресивний педагогічний досвід. Відтак, за слушним зауваженням Л. Кравченко, "освіта набуває значення фактора соціально-економічного, інтелектуального та духовного розвитку суспільства; однією з її провідних сутнісних ознак стає безперервність як логічний взаємозв’язок усіх ступенів, у тому числі − довузівської і післядипломної підготовки, як норма розвитку і самовдосконалення людини впродовж життя" [1, с. 4].

Сьогодні ми акцентуємо увагу на особливому місці післядипломної освіти, яка є органічною частиною неперервної освіти, освіти впродовж життя.

Неперервна освіта є головною умовою всебічного розвитку людини, збагачення її творчого потенціалу, засобом реалізації здібностей, а також зростання компетенції, удосконалення раніше здобутих знань, умінь та навичок.

Професійна компетентність як складова неперервного навчання базується на поглибленні кваліфікації, що сприяє розвитку творчого мислення і вимагає постійного удосконалення.

З огляду на це, система післядипломної освіти є гнучкою підсистемою неперервної освіти, а тому вона повинна оперативно реагувати на вимоги та запити суспільства, постійно пропонувати зростання фахової компетентності.

Післядипломна освіта передбачає не лише перехід спеціаліста на новий рівень професійної діяльності (підвищення рівня кваліфікації), а й суттєвий розвиток його здібностей, можливість якісно здійснювати нові види діяльності.

Першочерговою у цьому процесі є роль філологічної підготовки професійних якостей фахівців, адже культура мови починається з самоусвідомлення особистості, якій не байдуже, як вона говорить, пише, як сприймається її мовлення іншими членами суспільства.

У нашій державі створена система безперервної мовної освіти, що забезпечує обов’язкове оволодіння державною мовою. Життя суспільства змінюється дуже швидко, тому важливо вчасно акцентувати увагу спеціаліста будь-якого фаху на стилістичному багатстві літературної мови, вміннях послугуватися ними для активного спілкування з діловими партнерами, ведення документації, під час публічних виступів, ведення нарад, переговорів тощо.

Сучасна система базової освіти закладає фундамент розвитку мови професійного спрямування, опанування більш ґрунтовними знаннями відбувається у вишах.

Мовна обмеженість будь-якого фахівця не дозволяє йому повністю реалізувати себе. Мова у професійній діяльності є не тільки знаряддям спілкування, а й знаряддям мислення, мірилом культури, вихованості. Сучасний фахівець повинен швидко реагувати на обставини, визначати ефективність застосування кращого досвіду в процесі своєї професійної діяльності, вміти працювати в колективі, бути комунікабельною людиною. Тому важливу роль у професійному зростанні фахівця відіграє мовна компетентність. Але настає час, коли без поновлення бази знань не обійтися. Тоді на допомогу приходять курси підвищення кваліфікації, де спеціалісти різних галузей можуть поповнити свої знання, зокрема й мовні.

Одним із пріоритетів неперервного навчання є формування потреби й здатності особистості до самонавчання, самовдосконалення. Прагнення до самовдосконалення, до розвитку своїх інтелектуальних здібностей, до самоосвіти дає можливість бути корисним своїй державі та своєму народу.

Тож сучасний фахівець повинен постійно вдосконалювати отримані знання, уміти ставити перед собою проблему, вирішувати її, працювати з ініціативою, а не бути лише виконавцем.

Сучасна система базової освіти закладає фундамент розвитку мови професійного спрямування, опанування більш ґрунтовними знаннями відбувається у вишах. Тому перед викладачами-філологами стоїть не просте завдання: навчити студентів логічно мислити, вміти формувати й висловлювати думки, набувати креативності, здатності виявляти творчий підхід у своїй професійній діяльності.

Так, вивчаючи тему "Мовленнєва культура − критерій професійної майстерності", починаємо з того, що офіційно-діловий стиль сприймається як мова документів і ділового спілкування. Насамперед культура ділового мовлення вимагає від мовців загальної культури, інтелігентності, толерантності, ввічливості, знання норм літературної мови і вміння їх застосовувати.

Невід’ємним компонентом ділового спілкування є етика мовлення. Адже від того, якими лексичними засобами володіє мовець, яку має вимову, залежить рівень його освіченості й культури, що є критерієм професійної майстерності.

Також наголошуємо на тому, що мовні знання − один з основних компонентів професійної підготовки, мовленнєва культура включає вільне володіння лексикою свого фаху, користування нею, мовознавчу компетентність, правильну вимову.

Сьогодні вітчизняні підприємства та організації інтегруються до економічного, політичного та культурного життя Європи, а тому велике значення для людей, які займаються бізнесом, має грамотне ведення не тільки ділового, але й протокольного боку спілкування, ″успіх діяльності багато в чому залежить від того, наскільки учасники володіють наукою та мистецтвом спілкування, знають загальноприйняті правила та норми ділового спілкування, вміють проводити переговори та бесіди ″ [ 3, с. 87 ].

З огляду на це, на заняттях з української мови за професійним спрямуванням акцентуємо увагу на правилах мовленнєвої поведінки, бо правила мовного етикету залежать від конкретних ситуацій. За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування, знання правил етикету є підґрунтям для формування іміджу працівника, тому що багато управлінських проблем часто є породженням саме непрофесійного, невмілого спілкування.

Кожному фахівцеві час від часу доводиться доповідати, інформувати, звітувати, виступати. Тому, опрацьовуючи тему "Специфіка мовлення фахівця, наголошуємо на тому, що виступ перед публікою є невід’ємною частиною професійної діяльності. Виступ − це один із видів усного ділового спілкування, діалог оратора й аудиторії. Готуватись до виступу слід ретельно, бо від цього залежить професійний успіх, досягнення поставлених завдань. Підготовка до публічного виступу є копіткою працею, потрібно продумати: що сказати (зміст), для чого (мотивація, ціль), для кого сказати (аудиторія слухачів), як сказати, який спосіб і форму мовлення та спілкування обрати.

Для більшості людей виступ перед аудиторією є складним випробуванням. Це потребує від них немалих вольових зусиль, уміння чітко, аргументовано, яскраво висловлювати свої думки, утримуючи увагу слухачів. Адже на думку Ф. Хміля, "мистецтво публічного виступу, вміння переконати людей є однією із запорук успішної діяльності менеджера й очолюваної ним організації" [5, с. 198].

Тому до публічного виступу слід ґрунтовно готуватися, знати особливості своєї пам’яті (слухова, зорова, моторна), склад аудиторії, опрацювати ряд джерел, скласти конспект, план, тези, можна мати повний текст виступу. Для публічного виступу важливе значення має індивідуальний стиль промовця, в якому проявляється характер, світогляд, ерудиція, мовні здібності людини, загальна культура.

Освіта є запорукою збільшення зростання інтелектуального потенціалу нації. Чим вищий рівень культури і знань у державі, тим вищий рівень життя. У майбутньому лише високоосвічена людина зможе досягти вершин у професійній діяльності, управляти інфраструктурою нової цивілізації. Новий час висуває нові вимоги, за якими має змінюватись і система навчання та виховання у нашій державі. Неперервна освіта стане обов’язковою складовою життя кожної людини.

Література

1. Кравченко Л. М. Неперервна педагогічна підготовка менеджера освіти: Монографія. − Полтава: Техсервіс, 2006. − 420 с.

2. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. // Освіта. 24-31 жовтня 2001 року. − с. 2.

3. Осовська Г. В. Комунікації в менеджменті: Курс лекцій. − К.: "Кондор". − 2003. − 218 с.

4. Химинець В. Інноваційна освітня діяльність. − Тернопіль: Мандрівець, 2009. − 360 с.

5. Хміль Ф. І Ділове спілкування: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. − К.: Академвидав, 2004. − 280 с.