Методичні рекомендації «Методологічні основи підготовки та проведення семінарських занять у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації»

Підвищення ефективності семінарського
заняття дає можливість вищим навчальним закладам
І-ІІ рівнів акредитації підтримувати рівень своєї
конкурентноздатності в умовах реалізації ступеневої освіти.

Світовий досвід показує, що освіта, наука та засновані на них інноваційні технології завжди були базою всіх економічних і соціальних успіхів, фундаментом стійкого розвитку будь-якої країни.

До основних сучасних тенденцій, які суттєво впливають на зміни в системі освіти відносяться:

• прискорені темпи розвитку суспільства і як наслідок потреба підготовки людей, спроможних адаптуватися до швидких змін у житті;
• перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, значне розширення масштабів міжнародної взаємодії потребують формування таких якостей як комунікабельність та толерантність;
• умови глобалізації, співпраця в межах міжнародної співдружності потребують сучасного мислення в молодого покоління;
• демократизація суспільства, розширення можливостей політичного і соціального вибору викликають необхідність підвищення рівня підготовки громадян до такого вибору;
• динамічний розвиток економіки, ріст конкуренції, скорочення сфери некваліфікованої праці, глибокі структурні зміни у сфері зайнятості, які визначають постійну потребу в підвищенні професійної кваліфікації та перепідготовки працівників, росту їх професійної мобільності.

Вища школа поступово перетворюється в повноправний суб’єкт ринкових відносин, що стимулює її кардинальні зміни. Ми є свідками того факту , що на рубежі століть сформувався принципово інший контингент студентів, який потребує нових підходів та методики навчання. Вищі заклади І-ІІ рівнів акредитації покликані готувати фахівців з випередженням потреб практики і якщо випускник не відповідає рівню, досягнутому практикою, то він не зможе виконувати покладену на нього специфічну роль, бути носієм прогресу.

Тому навчальний процес у вищих закладах повинен бути організований так, щоб дати випускникові крім професійних знань, навиків, уміння орієнтуватися у постійно зростаючому потоці інформації, ще й спроможність спілкування, уміння працювати в колективі, бути готовим до вирішення конфліктних ситуацій, до постійного поновлення та поповнення знань, пошуку оригінальних рішень в умовах конкуренції та економічної нестабільності в суспільстві.

Забезпечення випускника таким комплексом кваліфікації та компетентності повинно проходити в умовах докорінної зміни функцій викладача, системи і форм організації навчального процесу.

Впродовж багатьох років у навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації використовувався комбінований урок, під час якого викладач намагався реалізувати на одному занятті різні види навчальної діяльності: актуалізувати потрібні знання, вміння та навики, повідомити новий матеріал, випробувати на основі нових знань відповідні вміння, закріпити вивчене. Це часто призводило до формалізму в контролі і перевірці якості знань, гальмувало розвиток пізнавальних та творчих здібностей студентів, обмежувало можливості щодо диференціації та індивідуалізації навчання.

На відміну від традиційних підходів, дедалі більшого поширення набуває активний діяльнісний підхід до використання форм організації і методів навчання, як важливого засобу управління пізнавальною діяльністю студентів, а отже і їхнім особистісним розвитком.

Це вимагає від педагогів пошуку таких конкретних видів організаційно-методичної діяльності, які оптимальною мірою сприяли б досягненню мети в підготовці фахівців. Викладач повинен виступати не стільки джерелом інформації, скільки організатором роботи студентів, спрямовуючи її в потрібне русло, створюючи сприятливий психологічний клімат в групі, коректуючи помилки.

Такі напрямки реформування вищої освіти сприяли впровадженню лекційно-семінарської системи навчання у навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, а це в свою чергу вимагає від педагогів засвоєння методики підготовки та проведення лекцій і семінарських занять.

Саме семінарське заняття дає можливість молоді впродовж усього періоду навчання розвивати самостійність, навчатися і спеціальності, і вмінню жити в суспільстві.

Збільшення кількості годин на самостійну роботу, впровадження модульно – рейтингової системи контролю знань студентів підвищують на сьогоднішній день ефективність семінарських занять.

Детально проаналізувавши передовий педагогічний досвід з питань методики підготовки семінарських занять та ознайомившись з напрямками роботи циклових предметних комісій соціально – економічних та психолого – педагогічних дисциплін по впровадженню лекційно – семінарської системи навчання, слід звернути увагу на особливості підготовки та умови оптимальної організації семінарських занять, враховуючи труднощі перехідного періоду від класно - урочної системи навчання.

З метою підвищення рівня методичної підготовленості викладачів технікуму з даного питання та забезпечення стабільності і ефективності лекційно-семінарської системи, вважаю за доцільне розглянути більш детально такі питання:

• педагогічні основи семінарського заняття;
• етапи та варіанти підготовки семінарських занять;
• умови використання кожного окремого виду семінарського заняття;
• шляхи підвищення ефективності семінарських занять та уникнення перевантаження студентів в перехідний період до лекційно - семінарської системи.

Методичні рекомендації, в яких розкриваються загальні методологічні основи підготовки і проведення семінарських занять, дадуть можливість викладачам розробити вимоги до проведення семінарських занять з окремих дисциплін, забезпечити відповідність активних форм організації навчання сучасним дидактичним вимогам.

Семінарське заняття як форма навчання має дуже давню історію, своїм корінням сягає античності. Слово „семінар” латинського походження („seminarium” – розсадник) і пов’язане з функцією „посіву” знань від учителя до учнів та „проростанням” їх у свідомості учнів, спроможних самостійно мислити і відтворювати знання на практиці.

Семінари проводились у стародавніх грецьких та римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків вчителя.

З ХVІІ століття ця форма навчання використовується в Західній Європі, а з ХІХ – в російських університетах. Семінарська форма навчання постійно розвивалась, все більше реагуючи на завдання вищої школи.

Сьогодні семінар є одним з видів практичних занять з гуманітарних дисциплін і ефективним засобом розвитку культури розумової праці студентів.

Чим же визначається важливе місце семінарських занять в навчальному процесі в сучасній вищій школі ?

Семінарські заняття:

• сприяють розвитку пізнавальної активності, самодіяльності студентів більшою мірою, ніж будь-які інші форми організації навчання;
• вчать студентів умінню висловлювати свої аргументи й думки, вмінню критично аналізувати аргументи опонентів;
• розвивають логічне мислення, спонтанне мовлення;
• сприяють глибшому засвоєнню фундаментальних знань, формуванню переконань і виробленню активної життєвої позиції;
• забезпечують оволодіння умінням ставити та вирішувати інтелектуальні проблеми, відстоювати свою точку зору;
• розвивають пізнавальну мотивацію студентів.

Викладач у ході семінарського заняття може вирішувати такі завдання:

• повторення і закріплення знань;
• контроль знань;
• педагогічне спілкування, безпосередній контакт зі студентами, взаєморозуміння та творча співпраця;
• узагальнення і оцінювання знань студентів.

Таким чином, особливість семінарського заняття в тому, що воно орієнтує студентів на проявлення високої пізнавальної активності в навчальній діяльності. Викладач на семінарі лише керує колективною діяльністю студентів. Навчання на семінарському занятті відрізняється від традиційного, яке характеризується як взаємодія „вчитель – учень” (викладач вчить, а студент навчається), воно повинно передбачати переважно взаємодію „студент – студент” (студент і навчає, і навчається).

Семінари мають безліч різновидів, вибір яких зумовлюється багатьма чинниками: метою заняття і змістом навчального матеріалу, роком навчання (молодші курси, середні, старші), складом академгрупи, рівнем підготовки студентів і педагогічною майстерністю керівника семінару.

Просемінарське заняття є перехідною формою в організації пізнавальної діяльності від уроку через практичні і лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до власне семінарів.

Власне семінарське заняття має такі види:

• семінар запитань і відповідей;
• семінар – розгорнута бесіда (передбачає ґрунтовну підготовку студентів з питань, що розглядаються; активізує аудиторію);
• семінар – коментоване читання;
• семінар, що передбачає усні відповіді студентів з наступним їх обговоренням;
• семінар – дискусія;
• семінар, що передбачає обговорення письмових рефератів студентів та їх оцінку;
• семінар - конференція (проводиться у вигляді доповідей студентів, виступів опонентів, запитань до доповідачів, відповідей доповідачів на запитання);
• семінар – теоретична конференція в академгрупі або в декількох групах (тема семінару здебільшого не збігається з плановою, а формулюється як висновок важливої теми або розділу);
• семінар – вирішення проблемних завдань (проводиться з метою здобуття досвіду теоретичного мислення);
• семінар – заняття на виробництві (на фабриці, заводі, у колгоспі, школі, НДІ тощо);
• семінар – прес-конференція (кілька студентів готують доповіді з питань, передбачених планом семінару. Після виступу доповідачам ставляться запитання, як це має місце на прес-конференціях);
• семінар – „мозкова атака” (проводиться за зразком запропонованого в 1953 р. американським психологом А. Осборном колективного методу вирішення складних, недостатньо розроблених питань науки і техніки, організаційних проблем тощо. Семінар може готуватися і проходити у формі „потоку ідей”. Його мета – зміцнювати максимум ідей для розв’язання проблеми.
• спеціальні семінари з студентами випускних курсів;
• комбінований семінар;
• міжпредметний, інтегрований семінар.

Викладач має вибрати вид семінарського заняття, спираючись на критерії оптимізації. Об’єктивних і суб’єктивних причин тут досить багато: від основних – рівня загальної підготовки студентів та їх підготовленості до конкретного заняття, до другорядних – часу проведення заняття, стану аудиторії, можливості використання технічних засобів тощо.

На перших курсах мета семінарів – ознайомлення студентів з особливостями самостійної роботи, з літературою, першоджерелами та методикою роботи з ними, з підготовкою до написання рефератів, читання та обговорення їх. Тому тут краще використовувати семінар – бесіду, семінар - коментоване читання, семінар – обговорення відповідей та рефератів. Більш складні завдання навчального і виховного характеру вирішуються на семінарах 2-3 курсів, на яких студенти повинні творчо аналізувати проблеми, вступаючи в активну дискусію, самостійно робити висновки.

Незалежно від вибраних педагогом методів і прийомів роботи на семінарському занятті, воно обов’язково повинно мати такі структурні елементи:

Організаційний момент (3-5хв.) передбачає:

• взаємне привітання викладача і студентів;
• нагадування основних вимог, правил гри на занятті;
• видача завдання на наступне заняття з короткою аргументацією.

Останнє виправдано тим, що на початку заняття студенти більш уважні й сконцентровані, а також видача завдання не буде стримувати під час проведення семінарського заняття і порушувати його логічне завершення.

Вступна частина (3-5хв.)

Викладач нагадує студентам ціль, мету і завдання заняття; вводить їх у тему; попереджує про форми роботи на семінарі; визначає час на проведення окремих видів роботи. Тобто, налаштовує студентів на роботу, надає заняттю конструктивно прагматичного характеру, зацікавлює аудиторію.

Враховуючи, що на підведення підсумків заняття потрібно 3-5 хвилин, викладач може завчасно спланувати структуру навчально – дискусійної (основної) частини семінарського заняття, час на розгляд окремих питань, проблемних завдань, вправ, ситуацій, враховуючи особливості організації вибраного виду заняття. Звичайно, кожне заняття – це живий організм і обмежити його рамками часу дуже складно, але орієнтуватись у регламенті потрібно. Це дисциплінує і студентів, і самого викладача, привчає перших до економії часу, взаємній повазі в ході дискусії чи обговоренні, а також дає можливість розглянути передбачену проблему в цілому, а не за окремими питаннями. Відсутність регламенту руйнує схему семінару, призводить до втрати логіки, взаємозв’язків.

Під час підготовки семінару викладач повинен передбачати зміну форм роботи студентів у ході заняття. Бажано мати 2-3 можливі моделі з застосування різних форм роботи. Це можуть бути „прес-конференція”, „круглий стіл”, „дебати” тощо.

Добре, якщо семінар поділяється на окремі блоки.

Завдяки цьому можна розв’язати одночасно декілька завдань:

• підводити короткі підсумки під час проведення семінару;
• корегувати хід семінару;
• дисциплінувати студентів, тримаючи їх у робочій формі;
• ефективно використовувати ТЗН, індивідуальні завдання тощо.

Але це не знімає питання обов’язкового підведення викладачем підсумку дискусії, орієнтації студентів на подальшу самостійну роботу, глибоке та ґрунтовне вивчення теми.

Дуже важливо, щоб семінарські заняття не були одноманітними, щоб студентів цікавили не тільки проблеми, які розглядаються, але й форми їх обговорення, методи роботи на занятті, робили їх цікавими і динамічними. Досягти цього можна використовуючи на практиці різноманітні види семінарських занять та підвищуючи рівень активної пізнавальної діяльності студентів.

До прийомів, що сприяють розвитку активних самостійних дій студента на занятті, можна віднести створення таких ситуацій, за яких він повинен вміти:

• захищати свою думку, наводити аргументи, докази, використовуючи при цьому свої знання й життєвий досвід;
• ставити запитання викладачу й товаришам, з'ясовувати незрозуміле;
• рецензувати відповіді;
• допомагати однокурсникам при ускладненнях, пояснювати їм незрозуміле;
• самостійно виконувати завдання, розраховані на читання літератури, спостереження тощо;
• знаходити не одне, а кілька самостійних рішень;
• практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових і творчих;
• бути зацікавленим у колективній діяльності та сприяти творчим пошукам товаришів.

Серед активних прийомів навчання, які підвищують результативність семінарських занять, можна виділити:

• методи інциденту – штучне створення екстремальної ситуації; студент повинен знайти з неї вихід, незважаючи на брак інформації та певних навиків;
• метод „накопичення інформації” – студент отримує велику „порцію” інформації, а потім йому пропонують вирішити проблемну ситуацію, спираючись тільки на певну суму знань, а не на всю „порцію”;
• метод аналізу конкретної ситуації – формування груп студентів для вирішення певної проблеми; правильне рішення виробляється рецензуванням варіантів, запропонованих групами;
• метод ділової гри – сприяє практичному застосуванню набутих знань і загалом творчій діяльності студентів;
• метод модерації – спосіб проведення заняття, котрий дозволяє швидко вийти на конкретні, бажані результати, оскільки дає можливість всім учасникам прийняти спільні рішення як свої власні.

Використання нетрадиційних видів семінарських занять активізує роботу студента протягом семестру, змушує його працювати систематично і самостійно, розширює можливості для всебічного розкриття здібностей студентів, розвиває їхнє творче мислення, індивідуалізує навчання, розширює межі самостійної роботи й докорінно змінює взаємовідносини в ланці викладач-студент, створюючи атмосферу співробітництва.

Кожен вид семінарського заняття має свої позитивні сторони і недоліки. Педагог повинен оптимально підбирати види семінарських занять, враховуючи умови в яких проходить навчальний процес: рівень підготовки учнів; матеріально-технічне забезпечення; зміст конкретної теми, її обсяг; наявність літератури для самостійної роботи; час відведений для підготовки студентів до семінарського заняття, а також рівень своєї педагогічної майстерності. Результативність семінарського заняття залежить від підготовчої роботи та засвоєння методики проведення кожного окремого виду семінарського заняття.

Розглянувши детально методику підготовки та проведення різних видів семінарських занять, їх особливості та дидактичне значення, можна зробити висновок – щоб семінарське заняття виконувало свої основні функції, під час його підготовки та проведення необхідно враховувати ряд умов:

• семінарські заняття тісно взаємопов’язані з лекціями, але вони не дублюють матеріал, який дає викладач на лекції;
• семінар потребує певного мінімуму знань, тому проводиться після вивчення теми чи розділу;
• семінар планується з теми, яка дозволяє узагальнити велике коло фактів, поглибити розуміння основних понять, закономірностей, розгорнути обговорення складних питань;
• зміст матеріалу, що виноситься на семінарське заняття, повинен бути посильним для студентів, викликати посильний інтерес, а головне – забезпечити вирішення навчально-виховних завдань;
• питання плану семінарського заняття формулюються коротко і чітко; вони повинні включати весь матеріал теми і бути зрозумілими для всіх студентів;
• рекомендовано виносити на семінарське заняття не більше 4-6 питань;
• плани семінарів складаються на весь семінар, а до відома студентів доводяться перед початком вивчення теми, щоб у них було достатньо часу для підготовки; одночасно викладач рекомендує обов’язкову і додаткову літературу чи нормативні документи для підготовки до семінару;
• при визначенні тематики семінарських занять враховується умова, що їх повинно бути не більше 3-4 в місяць, тому що підготовка до них пов’язана з додатковим навчальним навантаженням;
• для забезпечення високого рівня самостійної пізнавальної діяльності, у студентів повинні бути сформовані такі вміння: аналізувати літературні джерела, коротко викладати їх зміст, узагальнювати навчальний матеріал, робити короткі повідомлення і доповіді, брати участь в обговоренні, рецензувати виступ, робити виписки із тексту, складати план, користуватися мислительними операціями аналізу, синтезу, порівняння, виділення головного, встановлення причинно - наслідкових зв’язків, вміння аргументувати свою думку, виділяти і формулювати проблеми, знаходити шляхи їх вирішення;
• необхідно визначити вид семінарського заняття, враховуючи його зміст та рівень культури розумової праці студентів.
• Щоб уникнути перевантаження студентів в перехідний період до лекційно – семінарської системи, викладачі повинні більше уваги приділяти підготовчому етапу до семінарського заняття, а саме:
• проводити підготовку до семінарських занять на лекціях;
• розробити методичні рекомендації до питань, які виносяться на самостійне опрацювання;
• в навчальних кабінетах або в бібліотеці оформляти стенди – виставки рекомендованої літератури, плани семінарських занять на семестр з кожного предмету;
• в разі відсутності літератури, розробляти конспекти лекцій для студентів;
• проводити індивідуальні консультації;
• здійснювати педагогічне керівництво підготовкою студентів до семінару, а саме: допомагати виступаючим складати план доповіді; навчити складати конспекти; показувати, як зробити виписки з тексту, знайти потрібні цитати, сформувати тези виступів.

Наприкінці хочу акцентувати увагу на тому, що ефективність і результативність семінарських занять значно залежать від рівня організації самостійної роботи студентів з навчальною літературою, накопичення необхідних знань для участі в дискусії. Особистісно зорієнтована освіта вимагає нестандартних підходів до проблем навчального процесу і, насамперед, до його активізації, творчих рішень та дій у роботі з студентами.

Новизна в практичній роботі педагога може виявлятися не лише в розробці нових навчальних методів, прийомів, засобів та їх оригінальних поєднань, але і в ефективному застосуванні набутого досвіду в сучасних умовах, удосконаленні, раціоналізації, модернізації відомого відповідно до нових завдань, у вдалій імпровізації на основі як точних знань і компетентного розрахунку, так і високорозвиненої інтуїції. Зрештою, у вмінні трансформувати методичні рекомендації, теоретичні положення в конкретні дії. Звичайно, все це – взаємопов’язані прояви педагогічної творчості.

Список використаної літератури

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України.-К.: Либідь, 1998.- 489 с.

2. Освіта в Україні (інформаційно-аналітичний матеріал)- К., Мін. Освіти України, 1995.- 64 с.

3. Фіцула М.М. Педагогіка.-К.: Академія, 2000.- 542 с.

4. Пидласый И.М. Педагогика.-М.: Просвещение, Гум. пед. центр. Владос, 1996.- 638 с.

5. Волкова Н.П. Педагогіка.- К.: Академія, 2001.- 575 с.

6. Самойленко І.П. Лекційно-семінарська система навчання.-К., 1999.- 127 c.

7. Бондар В.І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів.-К., 1996.- С. 29-31.

8. Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект: Монографія / За ред. Н.Г. Ничкало.- К.: Інст. пед. і псих. професійн. осв.,1999.- 450 с.

9. Галузинський В.М. Педагогіка.-К., 1996.- 236 с.

10. Аксьонова О.В. Практичні й семінарські заняття з економічних дисциплін// Методика викладання економіки.-К., 1998.- С. 107-125.

11. Цехмістрова Г.С. Проведення семінарських занять у вищих навчальних закладах// Проблеми освіти.-К., 2001 № 24.- С. 14-24.

12. Кобзар О.Б. Дидактична роль нових інформаційних технологій у навчальному процесі вищої школи // Нові технології навчання.-К., 2002 №32.- С. 86-96.

13. Борзих А.П. Виховний аспект модульно-рейтингового контролю знань студентів// Проблеми освіти.-К., 2001 № 23.- С. 62-67.

14. Акімова Л. Нові підходи до організації навчального процесу// Освіта: технікуми, коледжі.-К., 2002 № 1.- С. 45-49.

15. Куліш І.М. Проблема гри в психолого-педагогічній теорії та практиці // Проблеми освіти.-К., 2001 № 19.-С. 66-71.

16. Оверченко В.І. Методика використання інтерактивних форм навчання//Коледжанин.- К.: Фенікс 2002.- С. 26-29.

17. Ткаченко В. Основні методичні спрямування навчальної діяльності вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації (концептуальний підхід)// Проблеми освіти.- К., 1999.- 89 с.