Стаття «Роль концертмейстера у вихованні творчої особистості співака у класі постановки голосу»

Професійна підготовка кадрів у ВНКЗ "Білгород-Дністровське педагогічне училище" Одеської області для повноцінної в творчому відношенні діяльності в усіх областях музичного мистецтва, виховання не лише виконавців-інструменталістів, а й естетично розвинених і самостійно мислячих музикантів, ставить в області музичної освіти серйозні завдання, як перед педагогами, так і перед концертмейстерами.

Зростає вимога до професійної майстерності, що включає не тільки високий рівень володіння виконавськими та педагогічними навичками і прийомами, а й психологічну компетентність, що передбачає знання психологічних аспектів професійної діяльності та вміння застосовувати отримані знання на практиці.

Мистецтво акомпанементу - це такий ансамбль, в якому фортепіано належить величезна, аж ніяк не підсобна роль, далеко не вичерпується суто службовими функціями гармонійної та ритмічної підтримки партнера. Правильніше було б ставити питання не про акомпанемент (тобто про якесь все ж підігруванні солістові), а про створення вокального або інструментального ансамблю.

Мистецтву акомпанементу і питань концертмейстерської діяльності спеціально присвячені дослідження Н. Крючкова "Мистецтво предмет навчання", А. Люблінського "Теорія і практика акомпанементу" і Е. Шендеровича "В концертмейстерському класі". Ці автори, зокрема, докладно висвітлюють важливі для акомпаніатора методичні аспекти роботи над читанням з листа і транспортуванням. Чимало цінного матеріалу, в тому числі практичних порад концертмейстерам міститься в книзі Дж. Мура "Співак і акомпаніатор".

Терміни "концертмейстер" і "акомпаніатор" не тотожні, хоча на практиці і в літературі часто застосовуються як синоніми. Діяльність акомпаніатора має на увазі зазвичай лише концертну роботу, тоді як поняття "концертмейстер" включає в себе щось більше: розучування зі співаком його оперної партії, романсного репертуару, знання вокальних труднощів та причин їх виникнення, вміння не тільки контролювати співака, але і підказати правильний шлях до виправлення тих чи інших недоліків і т. д. Таким чином, у діяльності концертмейстера об'єднуються педагогічні, психологічні, творчі функції. Від майстерності і натхнення концертмейстера майже завжди залежить творчий стан соліста.

Функції концертмейстера, що працює з солістами, носять в значній мірі педагогічний характер, оскільки вони полягають, головним чином, в розучуванні з солістами нового репертуару. Ця педагогічна сторона концертмейстерська роботи вимагає від піаніста, крім акомпаніаторського досвіду, низки специфічних навичок і знань з області суміжних виконавських мистецтв, а також педагогічного чуття і такту.

Досвід показує, що головною відмінною рисою концертмейстерська діяльності є необхідність розвитку навичок та вмінь слухати не тільки себе, але і соліста. Саме в подвійній концентрації і активності слухового уваги піаніста прихована головна риса концертмейстерська діяльності.

У процесі акомпанування слухова увага піаніста проходить ряд характерних етапів розвитку та формування. А саме: перший етап безпосередньо пов'язаний з вслухуванням і усвідомленням власної партії, яку піаністу необхідно міцно вивчити і вільно, упевнено виконувати; другий етап - обумовлений із сприйняттям партії соліста, яку піаніст також уважно розучує, підспівуючи собі під час виконання; третій етап - самий складний, в ньому відбувається слухова адаптація, поступове злиття обох партій в ансамбль і, нарешті, четвертий етап - заключний, кульмінаційний, коли в слуховій свідомості піаніста обидві партії (супроводжує і соло) з'єднуються в єдиний звуковий потік, в якому вже не сприймаються дві партії, а чується єдиний ансамбль.

Всі перераховані етапи дуже значимі і взаємопов'язані, оскільки порушення їх послідовності, або недостатня робота над тим чи іншим етапом може стати причиною відсутності виконавського ансамблю і невдалого виконання. І, навпаки, досягнення такого виконавського ансамблю є яскравим свідченням концертмейстерської майстерності піаніста. Часто партію супроводу розглядають як виконання другого плану, як підпорядковану соло інструменту. Така постановка не вірна і не завжди обґрунтована, тому що, по-перше, партія супроводу навіть якщо вона і є гармонійним фоном для провідного голосу, то в будь-якому випадку від якості її звучання залежить загальний успіх виконання, а по-друге, в багатьох творах композитори фортепіанну партію по ролі і значущості зрівнюють з солюючою.

Навчитися добре, акомпанувати не менш важко, ніж навчитися добре, грати на роялі. Поганий піаніст ніколи не зможе стати хорошим акомпаніатором, втім, і не всякий гарний піаніст досягне великих результатів в акомпанементі, поки не засвоїть закони ансамблевих співвідношень, поки не розвине в собі чуйність до партнера, не відчує нерозривність і взаємодію між партією соліста і партією акомпанементу. Уміння злитися з намірами свого соліста і природно, органічно увійти в концепцію твору - основна умова спільного музикування.

Сучасний піаніст, який присвятив себе подібної діяльності, є одночасно і ведучим, і веденим, і педагогом-наставником, і покірним виконавцем волі свого соліста, а в цілому - його другом і соратником. Для того, щоб концертмейстер міг бути зручним партнером, для того, щоб він міг бути справжнім помічником соліста, він повинен володіти мистецтвом швидкої орієнтації у нотному тексті.

Це одна з обставин, які ріднять функції концертмейстера і диригента. Акомпаніатор необхідний музикантський охоплення, бачення всього твору: форми, партитури, що складається з трьох рядків, це і відрізняє концертмейстера від піаніста-соліста. У цьому й полягає специфіка його професії.

На підкріплення цієї думки вважаю доречним навести слова чудового співака-музиканта, одного з основоположників вокального камерного виконавства Анатолія Леонідовича Доліво: "... співак і супутній йому піаніст повинні бути друзями в мистецтві. Ніхто, крім соліста, не може належною мірою оцінити це музичне співтовариство. Якщо співак з натхнення змінить своє тлумачення пісні тут же, на естраді, чуйний друг миттєво розгадає його задум, новий "кут заломлення" пісні. Такий піаніст вже за кілька тактів відчуває силою інтуїції художника найменші зміни, які відбудуться в русі пісні, і піде за ними. Чим сильніше індивідуальність піаніста, тим краще і вигідніше співакові, бо свідомість, що з ним його надійний, чуйний друг, надає йому сили".

Професійно важливі якості піаністів - концертмейстерів - це музична обдарованість, вокальний слух, здатність довго та зосереджено працювати, відчувати й розуміти стилі, жанри музики, артистизм, комунікабельність.

Творча участь концертмейстера особливо яскраво проявляється в тих місцях, у котрих партія рояля виступає самостійно. Тут концертмейстер нарівні з солістом бере участь у розвитку музичного змісту твору.

Дж. Мур, маестро концертмейстерської справи, писав: "Акомпаніатор - рівноцінній партнер, що поділяє радість, тугу, пристрасть, захоплення, спокій, розлюченість у музичному творі. Він - джерело натхнення для співака, його гра повинна сяяти в чудових вступах і закінченнях" [7, 25].

Важливою є швидка реакція, що випливає з уміння слухати партнера при спільному музикуванні. Постійна увага і гранична зосередженість повинні дотримуватись однаково. Взаєморозуміння, творча злагодженість породжують ту високу художню взаємодію ансамблю, яка без повного симбіозу партнерів немислима. Ф. Шаляпін казав: "Коли Рахманінов сидить за фортепіано, слід говорити не "я співаю", а "ми співаємо"" [2, 279]. Якщо концертмейстер не просто підіграє, а є повноцінним партнером, він може інколи навіть вести за собою соліста, спрямовувати загальний рух. Тому більшість музичних творів побудовано так, що розпочинає їх саме піаніст: грає вступ, показуючи темп, характер фразування.

Взагалі діяльність концертмейстера потребує таких якостей, як чуйність до партнера, психологічна підтримка перед виступом і музична - на виступі. Адже співак від хвилювання може забути слова, вийти з тональності.

І тоді концертмейстер надає допомогу: пошепки підказує слова, не перестаючи грати; награє мелодію вокальної партії, повторює або розтягує свій вступ, якщо співак запізнюється. Але цю допомогу надає так, щоб не було помітно для слухачів. Тому під час виступу піаніст повинен особливо уважно ставитись до вокаліста.

Установити творчий контакт із солістом - завдання дуже важливе, але необхідно володіти й комунікативними здібностями. Тому в роботі концертмейстера з солістом необхідна повна довіра. Співак має бути впевнений, що піаніст знає його можливості, переваги й недоліки, допоможе та підтримає в разі виникнення будь-яких проблем під час виконання. Соліст чекає від свого акомпаніатора не лише музичної майстерності, але й людської чуйності. Адже успіх вокаліста багато в чому залежить від професіоналізму концертмейстера, який не лише досконало володіє технікою, але разом із виконавцем здатний створити музичні образи, їх інтерпретувати, створити власне трактування композиторського задуму, відібрати варіант найбільш вдалого звукового втілення, донести до аудиторії художній зміст твору, захопити своїм мистецтвом.

Концертне виконання - підсумок і кульмінаційний момент усієї роботи піаніста і вокаліста. Його головна мета - спільно з солістом розкрити музично-художній задум твору при найвищій культурі виконання.

Слухачів захоплює майстерність концертмейстера, його витончено-вдумливе відчуття індивідуального стилю кожного композитора й особливостей кожного твору, його чутливе ставлення до вокаліста й активна співучасть у створенні музичних образів. Усе це значною мірою сприяє перетворенню виступів співака і концертмейстера на справжнє свято музики.

Формування комплексу вмінь, пов'язаних із координацією виконавських дій акомпаніатора з солістом, включає такі основні компоненти: докладне вивчення піаністом основ вокального виконання, а також прийомів, традиційно використовуваних у діяльності концертмейстера; його детальне ознайомлення з поетичним і музичним текстом сольної партії незнайомого вокального твору, а також її інтонування з дотриманням виконавських вказівок у нотах, побажань та вимог педагога з постановки голосу. Таким чином, у діяльності концертмейстера в класі вокалу об'єднуються творчі, психологічні та педагогічні функції. Професійна діяльність акомпаніатора потребує високої працездатності, дуже доброї пам'яті й витримки, волі, педагогічного такту і чуйності, наявності музично-виконавських навичок, володіння ансамблевою технікою, знання основ співочого мистецтва, відмінного музичного слуху.

Список використаної літератури

1. Баринова М. М. Нариси з методики фортепіано. Л., 1926. – 216 с.

2. Виноградов К. О специфике творческих взаимоотношений пианиста-концертмейстера и певца / К. Виноградов // Музыкальное исполнительство и современность. - Вып. 1. - М.: Музыка, 1988.

3. Вопросы фортепианной педагогики / под ред. В. Натансона. - М.: Музыка, 1976. - № 4. - С. 78-82.

4. Дмитриев Л. Б. Основы вокальной методики / Л. Б. Дмитриев. - М.: Музыка, 1968.

5. Квасница 3. С. Специфика фортепианной подготовки учителя-музыканта для общеобразовательной школы в Педагогическом институте: автореф. дис. канд. пед. наук: 13.731 / 3. С. Квасница; науч. рук. О. А. Апраксина; НИИ содержания и методов обучения АПН СССР. - М., 1970. - 20 с.

6. Люблинский А. А. Теория и практика аккомпанемента: методологические основы. - Л.: Музыка, 1972.

7. Музыкальное исполнительство и современность / сост. М. Смирнов. - М.: Музыка, 1988.

8. О работе концертмейстера: сб. ст. / под ред. М. А. Смирнова. - М.: Музыка, 1974. - № 1. - С. 44-57.