Не кидайте весла, не опускайте вітрила
Гей, нові Колумби й Магелани!
Напнемо вітрила наших мрій!
Кличуть нас у мандри океани,
Бухту спокою облизує прибій...
Василь Симоненко
Колись я, ще сидячи за шкільною партою, вирішила вирушити в свою подорож. Подорож, яка продовжується ось вже двадцять
перший рік. Я вийшла у відкритий океан, і мій корабель борознить його неосяжні простори.Мене звати Вчитель. Мій Корабель – це моя школа, а безмежний Океан, що оточує мене всі ці роки, - моя професія. Ім’я цього океану – Педагогіка.
Подорожі не бувають легкими, вони дуже часто ховають у собі безліч небезпек та несподіванок. Та чи можна відмовитися від своєї мрії і повернути назад після довгих років плавання? Ні, такого права я не маю. Адже зі мною мої помічники, моя прекрасна команда, з якою я розділяю всі труднощі і радощі цього плавання, - мої учні.
Така команда свого капітана не підведе навіть у важкий момент. Я в цьому повністю впевнена. Хоча іноді з ними буває нелегко, бо всі вони такі різні. Ось цей, наприклад, з піратською банданою на голові, справжній зірвиголова. Але кмітливий, все схоплює на льоту. А цей трохи похмурий і мовчазний, зате надійний, будь-яке завдання виконає як треба. Третій – непосидючий жартівник. Зате він - душа колективу, зможе всіх з’єднати воєдино.
Так, всі вони дуже не схожі один на одного. Та вони й повинні бути такими, а мені треба лише знайти свій підхід до кожного з них! Вони самі здатні багато чого зрозуміти та багато чому навчитися. Я повинна тільки підказати, як краще використати шкалу власного досвіду, як правильно зорієнтувати компас своїх інтересів і захоплень і, можливо, як вибрати свій напрям на карті життя. Бо всім їм колись доведеться вийти в свій Океан...
Хороший капітан повинен прорахувати дії своєї команди на багато кроків наперед і вміло обходити небезпечні ділянки, оберігаючи себе і своїх підопічних від серйозних помилок. А якщо неприємностей все ж таки уникнути не вдалося, треба навчитися долати їх спільно.
Що може капітан без своєї команди? Чи чекає вдача команду, якщо у неї немає капітана? Лише єдність, лише довіра й розуміння між нами зможе привести до успіху.
А ще я повинна навчити своїх юних супутників наполегливості і терпінню. Вони повинні бути готовими до випробувань і важкої щоденної праці на шляху до нових відкриттів. Їм необхідно зрозуміти, що духом романтики багато подій пронизуються лише через багато років, та дух цей треба берегти в своїх серцях завжди.
І тому я сьогодні розповідаю без прикрас своїм учням історію подорожі Колумба та його команди. Історію довгих місяців плавання, сповнених стражданнями і стомлюючим чеканням, коли над водними просторами ледь звучала, немов згасла надія, пісня іспанських моряків:
Всюди води Атлантики,
Безкінечна даль,
Тут ні краплі романтики,
Лиш журба та печаль...
І тільки набагато пізніше був тріумф, була радість здійсненого відкриття і гордість за пройдений шлях.
Що повинні взяти для себе з цієї історії мої учні? Те, що не буває легких перемог, а для справжнього відкриття знадобиться немало сил і часу. Те, що для досягнення наміченої цілі треба наполегливо рухатися вперед, долаючи незгоди і власну втому. Не кидати весла, не опускати вітрила, відчувши гірко-солоний присмак океану. А головне, зрозуміти – що тільки разом ми – величезна сила і тільки єдиною командою можна здолати всі труднощі нашого плавання.
І тоді ми обов’язково пропливемо великим морем Знань, спільно відкриємо архіпелаги Взаєморозуміння і Співробітництва, пройдемо крізь рифи Недовіри, перетнемо пустелі Втоми і Ліні і подаруємо всім новий материк Мрії.