Місцеві перекази та легенди. Урок літератури рідного краю. 5-й клас

Слово філологам

Перекази-оповіді про минуле.

Легенди-фантастичні оповідання як про минуле чи майбутнє, так і про сучасні оповідачеві події.

Усна народна творчість

Фольклор (народна мудрість) - усна народна творчість

Учитель. Ми з вами вивчаємо тему „Усна народна творчість". І сьогодні мені хочеться розповісти про те, як пов'язала історія нашого міста, Одещини, з народною творчістю.

Слово вчителя

Одеса... З цим словом в уяві постають білі пароплави на рейді, ліси портальних кранів у причалів, Потьомкінські сходи.

Одеса, місто біля Чорного моря, завжди багатолюдна, гомінлива, гостинна. Тому наше місто поправу називають „перлиною біля моря". З великою силою тягне людей не тільки море, але й визначні пам'ятки, історичні місця. Приморський бульвар, Потьомкінські сходи, Пушкінський дім, Оперний театр... Їх назве у місті кожен.

Перераховувати можна в іншому порядку, список може бути ширшим, але в будь-якому випадку нам потрібно повернутись до витоків.

З чого ж почалася історія нашого міста?

Перша згадка про поселення на території Одеси зустрічається у XV ст. Згадується про порт Коцюбіїв, який складався з кам'яної фортеці, міста, порту, який був добре відомий іноземним мореплавцям.

У вересні 1789 року російське військо разом з козаками захопити турецьку фортецю Ені-Дунья (Новий Світ).

1793 року під керівництвом Суворова збудована фортеця Хаджибей.

27 травня 1794 року виданий рескрипт Катерини ІІ про заснування міста та порту на Чорному морі.

22 серпня (2 вересня за новим стилем) було закладено перші споруди нового порту на Чорному морі, які проклали початок біографії нашого міста, якому у цьому році виповнюється 210 років. Багато це чи мало? Відносно людини багато, та відносно міста досить невеликий проміжок часу.

Давайте повернемось з вами у недалеке минуле.

Подорож у минуле

Існує кілька легенд про походження назви нашого міста.

Слово надаємо дослідникам.

Легенди про походження назви міста Одеси

Ніхто не може вказати точну дату, коли Хаджибей було перейменовано в Одесу. Відомо тільки, що сталося це після видання Імператорського Указу від 27 травня 18094 року, згідно якого Хаджибею „бути містом", але коли саме - невідомо.

Про походження самої назви існує багато версій.

1. За однією з них, в античні часи на лівому березі Тилигульського лиману знаходилось грецьке поселення Одиссос (чи Одесос). Але про це ніяк не могли знати в свій час ні Катерина ІІ, ні її прибічники. По легенді вважається, що на придворному балу у січні 17945 року імператриця промовила: „Нехай же Хаджибей носить давньоелінську назву, але жіночого роду: коротше і ясніше - назвати його „Одеса".

2. За іншою версією, Одеса отримала свою назву на честь міфологічного розумного і кмітливого Одисея, який начебто відвідав у своїх мандрах після Троянської війни наші береги. Саме слово „Одиссос" - це родовий відмінок іменника Одисей, який означає „супутник Зевса" чи „великий паломник".

3. Ще по одній версії сама назва Хаджибей, тобто „великий Хаджи" чи „великий паломник" перекладається на грецьку мову як „Одисей". Філологічна інтуїція імператриці проявилась, можливо, у тому, що „гавань Одисея" можна передати лише словом „Одеса".

4. Ще за однією версією, назву „Одеса" „вклав у вуха" Катерині митрополит Гавриіл, грек за національністю.

5. Насамкінець пропонуємо версію-анекдот, коли у XVII ст. йшли суперечки з приводу заснування міста, вникло твердження на модній тоді при дворі французькій мові азах сгеих („ассе д'о"), що в перекладі означає „води достатньо". Але уже з перших днів життя нового міста з'ясувалося, що з прісною водою тут не все гаразд. Вийшло все навпаки - води якраз було недостатньо. „Ассе д'о" звучало як іронія. І тоді хтось промови „Ассе д'о" навпаки. Так з'явилось милозвучне, красиве слово „Одеса". На цьому шматочку історії нашого міста, розказаному у чисто одеському дусі, і зупинимось.

Сторінки історії

Надаємо слово нашим історикам.

Історія нашого міста тісно пов'язана з іноземцями, які зробили великий внесок у розвиток нашого багатонаціонального міста.

Олексій Суріков у своїй книзі „Генерал де-Рибас" подає такий переказ.

Хорунжий Дехтяр розповідав:

- Від сліпого бандуриста Івана Голубенка, дай Бог йому довгих років життя, достовірно відомо, що де-Рибас зовсім не де-Оитбас, а Хфедір Рибас - нащадок козака. Батько його Хванас, був курінним отаманом, і нагородила його славна молодиця в Чигирині в акурат перед Паскою, на п'ятому тижні Великого посту. Так що він є земляком Богдану Хмелю. Саме тому де-Рибас вийшов таким клятим рубакою та турецького султана ненависником. Батько його прізвищем був Рибак. З малих років він був завзятим рибалкою. Рибас - це тому, що писар, собака, наплутав, замість „к" з п'яних очей написав „с". З того часу й пішло - не Рибак, а Рибас. „Де" вже після приставили. За надобністю, коли турок побити або ще що, всі шукають Рибака „где", по-нашому „де". Де Рибас? Так і пішло: де- Рибас.

Після таких слів хорунжого Дехтяра, всіма шанованого, який ніколи не втрачав тверезості й розуму, вся старшинська громада почухала потилиці й з ним погодилась, тому що раніше за ним не помічали брехні.

Говорив де-Рибас як природжений росіянин, але вживав і українські слова. Це засвідчувало, що він і насправді козачого роду. Хоча виховувався і ріс Йосиф у Англії, іноземство у вимові де-Рибаса було непомітно. Йосиф Дерібас зробив великий внесок у розвиток нашого міста. Саме тому вдячні одесити одну з найкращих вулиць міста назвали його іменем.

Етнографи

Цікаво знати, як з'явились інші назви у нашому місті та області.

Учениця. Вулиці нашого міста носять назви на честь хоробрих козаків: Антона Головатого та Захарія Чепіги. Козаки вважали Захарія Чепігу характерником (чаклуном). Він один під покровом ночі зміг захопити з моря у полон офіцерів турків з фортеці. Козаки переповідали, що він прив'язав полонених на мотузці до поясу і так водив за собою, а вони ходили за ним, як вівці. Це було справжнім дивом, адже турки були жорстокими і непримиренними ворогами.

Та й у полон взяти їх було дуже важко. Чепіга наче очі їм зав'язав, а коли турки отямились, було вже пізно. Козаки довго сміялися з того випадку, який був, кажуть, вирішальним у штурмі. Ця вулиця знаходиться у нашому Суворовському районі.

Учень. Моя бабуся живе у селищі Усатово. Розповідають, що при турках зробив велике запозичення Тимошка Вусатий. Від нього й пішли Усатові хутора.

Ось інша версія. Після захоплення Хаджибея тут оселився заможний козак з довжелезними вусами на прізвисько „вусатий" і заснував хутір. Добрий був хазяїн. Сад насадив, пасіку поставив, рибу ловив. Як його справжнє ім'я вже ніхто не пам'ятає, а селище й досі називають Усатово.

Учень. За розповідями на місце села Нерубайське спочатку з'явився хутір, який заснував заможний козак Нерибальський. З часом назва дещо замінилась, про самого козака вже не пам'ятають, а велике село росте і входить в історію нашого краю іншими подіями та особами. Назва цього села пов'язана з подіями Великої Вітчизняної війни.

Учениця. Коли ми їдемо на електричці до бабусі, проїжджаємо повз села Павлинка. Я поцікавився: „Звідки ця назва?" Колись у пана було дві доньки. Одну звали Павлиною, а другу Лізою. Коли перша донька одружилась, батько подарував їй село і назвав Павлинкою. Прийшла черга одружуватись другій донці. Їй у спадок батько дав село поруч і стали називати його Лізинкою. Доньки були хорошими, турботливими, чуйними у ставленні до людей, тому і назви цих сіл так довго живуть у пам'яті про них.

Учень. Станція Раухівка названа на честь пана Рауха. Він недалеко мав свій маєток і проклав залізницю, аби швидше можна було дістатися до своєї господи у селі Заводівка. Обійстя пана було велике. Він розбив великий парк біля річки, насадив сад. Побудував церкву, яку, на превеликий жаль зруйнували. На його землях вирощували хліб, овочі, у саду були елітні саджанці плодових дерев, на горі, біля лісу, знаходилась пасіка, поряд з нею у розарії все літо цвілим неповторні троянди, а величезний баштан був відрадою для дорослих і малих. Там народжувалось безліч анекдотів та смішних історій.

Учениця. А мій дідусь розповів цікаву історію про походження назви села, в якому він народився. У Березівському районі, що на Одещині, є мальовниче село Бочани (ще його називають Бочанка). Заможний поміщик Гнат після скасування кріпосного права купив собі людей. А для того, щоб переправити їх у своє село, законопатив їх у бочки. Поселив він людей на хуторі. З того часу і стали їх прозивати бочани. Події тих далеких часів давно забулися, а назва у пам'яті людей збереглася.

А село, біля якого знаходився хутір, називається Гнатівка.

ІІ. Осмислення матеріалу

1. Чому, на вашу думку, ми сьогодні говорили саме про легенди та перекази нашого краю?

2. Чому у легендах народ наділяв козаків надзвичайними рисами характеру і здатністю творити дива?

3. Кого називали козаки характерниками і чим вони відзначалися?

4. Чому поселення називали іменами власників?

ІІІ. Закріплення матеріалу

1. Перекажіть кілька легенд про походження назви нашого міста.

2. Чим відрізняється переказ від легенди?

3. Чи знаєте ви, звідки походить назва села, селища, міста, з якого родом ваші батьки, бабусі, дідусі?

IV. Підсумок уроку

Отже, і тепер в Україні, мабуть, не знайти такого міста чи села, де б у людській пам'яті не зберігалися чудові фантастичні або реалістичні художні історії про конкретних героїчних осіб, які там діяли. Із покоління в покоління передаються розповіді про певні місцини, ріки, озера, ліси, гори, долини та історичні згадки про визначні події, що тут відбувалися. Усі ці оповіді є правдивими, але містять елементи фантастики, тому їх можна назвати легендами та переказами.

V. Домашнє завдання

Дібрати цікаві легенди та перекази про місцеві назви.

Автор: Л. Онищук