Світло з горобиної ночі. Життєвий і творчий шлях Лесі Українки

Обладнання: виставка творів Лесі Українки; літератури про письменницю, фотографії Лесі Українки.

На залізний вівтар свого краю
вона поклала все, що мала: талант
і серце,і свої недовгі дні.
Людмила Старицька-Черняхівська

Собі ім'я свого народу
Навіки, як вона, візьми.
Дмитро Павличко

Леся Українка. Я пройшла прекрасне і складне життя. Мені доля подарувала щастя - залишити свій слід на землі, тій землі, на якій народилася та яку прославила. Мене називають: Одержимою, Співачкою досвітніх вогнів, квіткою Ломикамінь, Дочкою Прометея!

А я - зірка, повірте, зірка, яка спалахнула і згасла.

Учитель. А як це було? Сьогоднішній урок допоможе підняти перед вами завісу епохи Лесі Українки, її особистого життя.

Які ваші очікування від уроку? Запишіть на окремих листочках.

Учитель. Тож 13 лютого за старим стилем (25 лютого) 1871 року старовинний рід Косачів-Драгоманових примножився: у дворянина Петра Косача та його дружини Ольги (уродженої Драгоманової, письменниці Олени Пчілки) народилася друга дитина - дівчинка. Сталося це у древньому місті Новгороді-Волинському в домі «старого добродія Окружного». За 10 днів дитя було охрещене. Дівчинці було дане грецьке ім'я - Лариса. Хрещеними батьками стали полковник Степан Васильківський, дворянка Єлизавета Драгоманова.

За 1,5-2 десятиліття потому Україна дізнається про народження геніальної поетеси - Лесі Українки, чиє життя можна було би покласти в основу величної драми, як гімн великій силі людського духу.

Бібліографи допоможуть ознайомитися з окремими фактами.

Бібліографи (1-й ряд)

Хронологія життєвого шляху

1. Сім'я, культурне середовище, виховання й освіта.

Коли думаєш про Лесю Українку, дивуєшся...

2. Громадянська позиція Лесі Українки. Становлення творчої індивідуальності поетеси

Коли думаєш про Лесю Українку, заглиблюєшся...

3. Перекладацька діяльність. Багатогранність творчого обдарування.

Коли думаєш про Лесю Українку, оживають...

4. Останні роки життя

Коли думаєш про Лесю Українку, замислюєшся...

Цікавили повідомленнями роботу груп інформатор (Леся Українка).

Й. В. Гете говорив: «Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти в поетову країну». У країну Лесі Українки нам допоможуть потрапити її ж автобіографічні твори. Леся Українка постійно перебувала у стані внутрішнього неспокою, який породжував сумніви, збуджував думки та ставив запитання. І вже в 19-літньому віці поетеса ставить ряд запитань своїм сучасникам:

Як помогти в безмірнім горі?
Як світ новий з старого збудувати?
Як научить байдужих почувати?
Як розбудити розум, що заснув?
Як час вернуть, що марне проминув?
Як певную мету вказати розпачливим?

Поетеса звертається до музи, щоб та порадила, як жити.

Літературні критики

І група виразно читає поезію «До музи».

Прилинь до мене, чарівниця мила,
І запалай зорею надо мною,
Нехай на мене промінь твій впаде,
Бо знов перемогла мене ворожа сила,
Знов подолана я, не маю сил до бою, -
Я не журюся, я знала - се прийде.
Спокійна я, боротися не хочу.
В душі у мене іншії бажання:
Я тільки думкою на світі буду жить,
Я хочу слухать річ твою урочу
І на своїм чолі твоє сіяння
Почуть бажаю хоч єдину мить.

Питання. Чи асоціюється ліричний герой з автором? Яким з поезії постає ліричний герой, його духовний світ? Чим він близький вам?

ІІ група - «Горить моє серце».

Горить моє серце, його запалила
Гарячая іскра палкого жалю.
Чому ж я не плачу? Рясними сльозами
Чому я страшного вогню не заллю?
Душа моя плаче, душа моя рветься,
Та сльози не ринуть потоком буйним,
Мені до очей не доходять ті сльози,
Бо сушить їх туга вогнем запальним.
Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі.
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди жахнулись на сльози мої.

Питання. Як Леся Українка відповідає на запитання «Чому я не плачу?»

Які почуття викликає у вас психологічний стан героя?

ІІІ група - «Хто вам сказав, що я слабка».

Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука?
Чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
Жалі та голосіння, -
То ж була буря весняна,
А не сльота осіння.
А восени... Яка журба,
Чи хто цвіте, чи в'яне,
Тоді й плакучая верба
Злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
Покриє барви й квіти -
На гробі їх вона сама
Розсипле самоцвіти.

Питання. Якщо ви вважаєте себе ліричним героєм вірша, приготуйтесь поділитися почуттями, які ви звідали, читаючи його.

Простежте, як відбувається роздвоєння авторського.

Висновок. Поезія підтверджує, що ніколи ця мудра жінка не відділяла свого особистого від громадського.

Доведіть, що неоромантизм є основою естетичної позиції Лесі Українки.

Неоромантизм - літературний напрям, що оформився в українському письменстві на початку ХХ ст.

Визначальні ознаки методу

• могутня життєстверджуюча вольова цілеспрямованість (волюнтаризм);
• мистецько-культурна ерудиція (естетизм).

Зміст образів-персонажів

• неповторна індивідуальність;
• бажання жити за критеріями ідеалу;
• внутрішній аристократизм;
• фантастичні образи.

Особливості художньої мови

• використання слів-символів;
• емоційність, піднесеність мови.

Олена Пчілка говорила, що вона дала своїй донці все - талант, освіту, літературну долю, придумала для неї псевдонім... Ось тільки щастя не дала, не змогла, не судилось...

І все ж геніальна поетеса була жінкою, яка пізнала красу кохання й тягар смерті. У 1901 році шлях її проліг до Білорусії. Там помирав від сухот чоловік, який став дуже дорогим для Лесі. Його звали Сергій Мержинський. У ту страшну ніч, коли коханий її покинув (помер), вона написала поему «Одержима».

Болісні переживання спричинили до появи таких перлин інтимної лірики, яких ще не бачив світ.

Маєте можливість познайомитись із чудовою поезією у прозі, із реквієм і водночас молитвою саможертовної любові Л. Українки.

Лист до Сергія Мержинського

«Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборенно, нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?»

Мозаїку кохання Лесі Українки складають слова, барви, звуки.

Слова - суть поняття (символ).

Звук - мелодія, настрій.

Барви - поезія, проза дає певний колір.

Окремі відомості про Лесю Українку знаходяться і в епістолярних матеріалах. Опубліковано 750 листів поетеси, які демонструють її велич духу. Провівши своєрідний телеміст з Лесею Українкою, можливо, додасте цікаві рисочки до її характеристики, її найближчого оточення. Розмовляйте з Лесею голосом вашого серця. (Леся Українка зачитує уривки з листів, учні дають усну відповідь, виражаючи свої почуття.)

Листи Лесі Українки

1. 10 грудня 1889 року с. Колодяжне до Михайла Косача.

«Як би там не було, а література - моя професія. От тільки одно мене бентежить, що здоровий дух у здоровому тілі, а мені таки все не ліпше, а либонь, чи не гірше.»

2. 25 лютого 1891 року. Відень. До М. Косача.

«Не знаю, чи коли вдома були в мене такі години тяжкої, гарячої, гіркої туги, як тут, у вільному краю. Мені видається, що на руках і на шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярмо неволі, і всі бачать тії сліди, і мені сором за себе перед вільним народом. У мене руки в кайданах, але серце й думка вільні, може, вільніші, ніж у сих людей, тим то мені так гірко, і тяжко, і сором...»

3. До М. П. Драгоманова.

«У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-українськи, щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві. Українство, зрештою, це не поверхові його вияви: говорити, писати по-українськи. Цього може навчитися кожен, однак при тому так і не стати, не почуватися українцем, а отже, ніколи й не відчувати того болісного трему й щему вже від однієї згадки про Україну... А знаєте, таки є щось в сьому слові!»

Протягом семи останніх років життя Лесі Українки погіршується. Гнана жорстокою хворобою, вона ніде надовго не могла зупинитися. На силу її незламного духу покладалися більше, ніж на допомогу медицини.

Прослухайте згадки про Лесю Українку в листах Людмили Михайлівни Драгоманової, що нагадує суцільний мартиролог - збірник святих і мучеників за віру.

12 листопада, 1906 рік

«Леся погано себе почуває. Її посилають до Каїра. Чи допоможе він їй?»

15 лютого, 1907 рік

«Леся також погано дуже почала себе почувати. Днями батько приїздив і забрав її до себе в Колодяжне, де їй можна пробути, поки тримаються холоди, а почне танути, доведеться її тікати звідти, бо там дуже вогке місце.»

20 вересня, 1909 рік

«...тьоті тепер (після смерті Петра Косача) важко утримувати всіх. А крім того треба думати про те, щоб допомогти Лесі, якій єдиний порятунок виїхати на зиму до Каїра. Їй дуже погано: туберкульоз уже в нирках.»

20 грудня, 1909 рік

«Леся вже в Каїрі, писала своїм, що тільки-но приїхала і відпочиває. Як-то допоможе їй Каїр?»

28 квітня, 1911 рік

«Леся повернулася з Каїра. Духом сильна, але здоров'я погане: треба постійно їздити взимку туди, а коштує це дуже дорого...»

8 листопада, 1911 рік

«Леся почуває себе зовсім погано. Вона в Кутаїсі, на Кавказі. Треба б їхати до Каїра - грошей немає в тьоті.»

28 березня, 1913 рік

«Леся в Єгипті ще. Їй все-таки стає краще, коли вона побуває там, але насправді їй все ж таки погано.»

30 квітня, 1913 рік

«В Києві тепер Леся, що повертається з Єгипту. Тримається вона, але загалом дуже ненадійно, не знаєш у чому душа тримається.»

20 липня, 1913 рік

«Тьотя Олена зовсім покинула Київ: усі свої меблі вже відправила в Гадяч, але сама, на жаль, не поїхала туди, а, одержавши сумну телеграму від Лесиного чоловіка про дуже поганий стан її здоров'я, поїхала з Дорою до Лесі. Лесю мають перевезти у гори, але стан її здоров'я такий, що завдає великих побоювань. Лікарі визнали, що до її основної хвороби, яка тепер у неї в надто сильній стадії, додалася ще й малярія. Щойно отримали ми звістку від Олі, що Лесю перевезли в гори, але здоров'я її таке погане, що вона навряд чи видужає. Дуже це важко.»

31 липня, 1913 рік

«Важко було перенести і смерть Лесі. Її ховали в Києві. Тьотя Дора та Лідія їздили до неї, коли їй стало погано. Вона дуже мучилась, хоча свідомості, кажуть, не втрачала і певності, що хвороба випадково й мине. Втрата велика!»

Смерть поетеси завдала великого горя її близьким у Софії. Іван Шишманов (чоловік Лідії Драгоманової, філолог-славіст, професор Болгарської академії наук, який зберіг листування родини Косачів з Драгомановим) надіслав листа Олені Пчілці.

«Я цілую страдницьку руку тієї Матері, яка дала своєму народові не тільки славетну письменницю, віртуоза української мови і вірша, а й на рідкість гуманну та ідеальну людину, самовідданого служителя соціальної правди не менш, ніж вічної краси.»

А якою перед вами постала Леся Українка, свої думки підтвердіть, вибравши п'ять найважливіших (на ваш погляд) крилатих висловів, які є проміньчиками душі поетеси (учні переносять на схему).

Промені душі

1. Освітити світлом правди.

2. Любіть волю, честь і славу.

3. Я честь віддам титану Прометею.

4. Крилате слово - от моя стріла.

5. Хай сяє над людьми правда і надія!

6. Веселкою моя надія грала.

7. Як є краса, то нащо їй покраси?

8. Горда, ясна, огнистая мова.

9. Мій дім - мій храм.

Бути світлим променем для інших, самому випромінювати світло - ось найвище щастя для Лесі Українки. Як милозвучно поєдналися два слова «Леся Українка», скільки в них ніжності та світла, світла, що потужно пробилося до нас із горобиної ночі.

Як ви розумієте епіграф до уроку?

Леся Українка:

Горить моє серце,
Чуєте, люди!
Його запалила іскра палкої любові до вас
Пісням і плачам, добру навчили і злу,
Радощам і стражданням.
Спасибі вам, люди:
Я не гніваюсь за свої муки,
Не нарікаю на долю.
Вони дали мені сил Прометеєвих,
Терпіння народного.
Я ними житиму!
Я в серці маю те, що не вмирає!

Підсумок: Чи справдилися ваші очікування від уроку?

Мотивація оцінок.

Домашнє завдання. Написати лист до Лесі Українки: лист-захоплення, лист-подяку, лист-дискусію.

Автор: В. Присяжнюк