Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном». Роздуми над змістом новели
Григір Тютюнник... Досить цікава постать в нашій літературі, він уміє так зіграти на струнах душі, що аж защемить і запече десь біля серця. Герої його творів не просто живуть на сторінках книжок, вони примушують нас, читачів, ще довго думати над тим чи іншим життєвим епізодом, аналізуючи його та
приміряючи на себе. І це не просто так, бо сам письменник сказав, що відчуває людину, як рана сіль. Саме так, адже він не працює над темою, він працює над почуттями, відчуває сам те, про що пише. Іще раз можна переконатися в цьому, прочитавши новелу "Три зозулі з поклоном".Автор не просто відчуває переживання своїх героїв, він живе їхнім життям, і не тому, що сюжет новели є автобіографічним, а тому, що письменник справді був одним з тих небагатьох, для кого поняття справедливості, вірності, порядності були не просто слова, а чіткою життєвою позицією. Епіграфом до твору є присвята "Любові Всевишній присвячується". Хочеться підкреслити Всевишній, бо саме таким, чистим, без підлості і душевного кривляння є кохання, яке показано через стосунки головних героїв: Михайла, Марфи, Софії. Їхні імена також не є випадковими.
Якщо подивимось у словник імен, то побачимо, що ім'я Михайло означає "дуже компанійська людина", намагається все робити вірно і добре, дуже чуйний. Взагалі-то за церковним календарем Михайло досить важлива постать, він є охоронцем людей і посідає одне з перших місць серед архангелів. Яким же є Михайло в новелі? Михайло – гарний чоловік, він кохає свою дружину Софію.
В образі Михайла ми бачимо горе і страждання народу, що зазнав сталінських репресій. А Софія? Що криється за цим іменем? Софія – це мудрість, вона добра, щедра в усьому, готова прийти на допомогу. Свята Софія була дуже мужньою жінкою, турбувалася за інших, саме вона була матір'ю Віри, Надії, Любові. Такою ж є і образ Софії. Вона любить свого чоловіка, але з повагою ставиться і до почуття Марфи. Ні, вона не збирається ні з ким його ділити, але якої ж чистоти треба мати душу, щоб розуміти кохання іншої жінки, не засуджувати, не насміхатися, а саме розуміти, що не так то легко вирвати з серця образ коханого! Ім'я ж Марфа означає володарка, наставниця. Марфа однолюбка, віддана сім'ї, ніколи не втрачає присутності духу, навіть у найскладніших ситуаціях.
Григір Тютюнник дав своїй героїні саме таке ім'я мабуть через те, що його мати, коли забрали батька до Сибіру, кинулася за допомогою саме до тієї жінки, яка кохала батька (без взаємності звичайно), і вдвох їм легше було перенести біду, бо обох їх об'єднувало кохання, світле, без присмаку зради і брехні. А в новелі? В новелі теж саме, Марфа любить чужого чоловіка - і це її проблема, це її таємниця.
Вона не претендує на чуже щастя, вона просить листоношу лише потримати в руках лист коханого, що адресований законній дружині. Можна лише захоплюватися вмінням жити, треба, мабуть, не просто захоплюватися цим вмінням, а вчитися жити у персонажів новели "Три зозулі з поклоном". Ще б хотілося поєднати символічність вибору імен з символами, що присутні у творі. Ми знаємо, що близьким до тропів (зокрема до порівнянь та метафор) є символ, який теж має переносне значення.
Символ – це предмет чи слово, що умовно виражає сутність якого-небудь явища. Символ полягає в заміні назви життєвого явища, поняття чи предмета умовною назвою, знаком, що має щось спільне з ним. Напр.:весна – символ відродження, молодості; гроза – символ небезпеки, боротьби. Символ повинен викликати в нашій свідомості не тільки уяву про самого себе, тобто про свою зовнішню форму, водночас і про зміст його значення.
Символи з фольклору перейшли і в літературу, допомагаючи письменникові охопити одним образом широке коло дійсності. Символ близький до алегорії, але він багатозначніший, має більше умовності й абстрактності. Всім нам добре відомо, що ромашка є символом кохання, бо частенько дівчата відриваючи пелюсточки питають: "Любить, не любить". Марфа ж відриваючи пелюсточки шепче: "Є, нема, є, нема, є…" (лист для Софії від Михайла). А річка? Річка – це час, тече річка – спливає час.
Сниться Михайлові річка, вона тече там, де росте, посаджена ним, самотня сосна. Сосна уособлює самотність Марфи біля її хати, сосну посадив біля свого двору Михайло, а там його чекає самотня кохана дружина. Та є колосок – символ основи життя. Це синок – продовжувач роду. Але найголовнішим символом є символ зозулі, що поєднує в собі сум, тривогу, провіщення.
Три зозулі з поклоном – це три душі, що живуть у створених письменником образах Софії, Марфи, Михайла. Три душі об'єднані одним Всевишнім почуттям – коханням.