Стаття «Вокально-хорове виховання в шкільному хорі»

Вокально-хорова робота в дитячому хорі проводиться у відповідності з психофізіологічними особливостями дітей різних вікових груп, кожна з яких має свої специфічні риси в механізмі голосоутворення.

Тому, коли я організовувала молодший хор, я обов’язково враховувала цю особливість, тобто до тримувалась однорідності вікового складу колективу. Однак, щоб правильно наладити вокально-хорові заняття, необхідно знати властивості дитячого голосу, особливості побудови та розвитку співучого апарату у дітей.

Розрізняють три етапи розвитку дитячого голосу. В моєму хоровому колективі співають школярі, голоси яких знаходяться на першому етапі розвитку. На цьому етапі розвитку голоси хлопчиків та дівчаток взагалі однорідні і майже всі дисканти. Поділ на I і II голоси – умовний. Звучанню голосу притаманне головне резонування, легкий фальцет, при якому вібрують тільки края голосових зв’язок. Діапазон обмежений звуками ре₁ – ре_2. Найбільш зручні звуки – мі₁ – ля₁. Тембр досить нерівний, голосні звучать “пестро”. Тому, мені в роботі з самого початку необхідно досягати можливо більш рівного звучання голосних на всіх звуках невеликого діапазону.

Робота над строєм починається з перших же занять. Опрацювання чистоти строю в унісоні, а це головна задача на початковому етапі навчання співу тісно пов’язана з розвитком музичного слуху та співучого голосу дітей. Що значить навчити дітей співати чисто?

Це означає вірно сприймати звук та вірно відтворювати його. Однак дуже часто спостерігаються випадки, коли діти чують правильно, можуть знайти потрібний звук на інструменті, сказати вірно чи невірно учитель заспівав мелодію знайомої пісні, але самі заспівати чисто не можуть. Причини невірного співу різні. Це може бути відсутність слухової уваги, нерозвинений співацький діапазон, відсутність координації між слухом та голосом, зсунутий співацький діапазон, захворювання слухового апарату.

У зв’язку з цим, я з перших занять знайомлюсь зі слуховими та співацькими даними кожного початкового хориста, виявляючи тих, хто гарно чи негарно співає. І знайшовши дітей, які не вміють співати чисто, а багато з них гудуть на 2 – 3 звуках, близьких до їх розмовного тону, спрямовую їх увагу на правильний спів в загальному хорі, а при необхідності займаюсь з ними після занять хору додатково. Важливим стимулом в роботі з такими дітьми є заохочення їх зусиль. Навіть якщо їх успіхи незначні, я завжди показую на них у присутності всього хору.

Це необхідно для того, щоб переконати таку дитину в тому, що він може навчитися співати правильно. При такому відношенні діти, які співають невірно, дуже швидко починають співати чисто. Виключення складають тільки діти із захворюванням голосового апарату. Точно інтонувати діти можуть лише при наявності правильного сприйняття і слухового уявлення звучання. Тому розвиток слухового уявлення починаю із розрізняння регістрів, після чого навчаю дітей визначити висоту звуків і настроювати свій голос на необхідну висоту, тобто, щоб дитина повторила заданий по висоті звук.

З часом хористи – початківці починають розуміти, що перед тим, як правильно взяти дихання по “руці” диригента, треба точно уявити собі, як буде звучати заданий тон по висоті та характеру. Використання відрізку звукоряду – соль₁ – до₂ октави дозволяє розвинути у маленьких співаків вміння користуватися головним резонатором, що є природним в звукоутворенні у дітей цього віку. Слухова уява цих звуків сприяє засвоєнню правильних м’язових відчуттів при звукоутворенні. Особливо це важливо для дітей, у яких слабо розвинений музичний слух.

Формуванню чистоти інтонування допомагає осмислення руху мелодії. Хористи повинні знайти зв’язок між звучанням мелодії та її малюнком. Для цього я використовую спів з рухом руки, яка показує мелодійний малюнок пісні.

Рухами руки фіксується висота звуку, яка відповідає кожному складу пісні. Чистота строю формується також при співі вправ і пісень різним складом виконавців: всім хором, групами, соло.

Розвиток вокально-хорових навичок відбувається в єдиному комплексі. Неможливо говорити про провідну роль дихання, артикуляції, не думаючи про співацький процес у цілому. Заняття я будую так, щоб забезпечувати одночасний розвиток всіх навичок. Формування вокально-хорових навичок насамперед здійснюється на спеціальних співацьких вправах. Вокальні вправи – багаторазові повторювальні спеціально організовані вокальні дії. Вправи складаються з трьох компонентів: повторність, певна організація, цілеспрямованість на покращення якості голосоутворення. Але сутність вокальної вправи визначають два останні з них. Будь – яка вправа перетвориться в безкорисне повторення, якщо вона не буде спеціально організована у відповідності з поставленою задачею.

Матеріалом розспівів є прості, короткі народні пісні, приказки, на яких діти вчаться точно відтворювати голосом мелодію, вчаться кантиленному співу, пов’язаному з економним витрачанням дихання. Спів вправ починається з примарних звуків (соль, соль #), поступово розширюючи діапазон. Вправу повторюємо декілька разів секвенціями по ^½ т. вгору та вниз. Перед виконанням вправ виділяю мету роботи над якою-небудь навичкою, найбільш яскраво у ній представленій. Це дозволяє хористам сконцентрувати увагу на вдосконаленні цієї навички в процесі подальшої роботи. Вправи для роботи з маленькими співаками прості по мелодії, тексту, невеликі за обсягом і діапазоном, тому потребують від виконавця мінімальних зусиль при запам’ятовуванні.

В роботі використовую вправи, об’єднані за схожістю поставлених задач:

1. Вправи для покращення чистоти інтонування на одному звуку та для формування протяжного звучання.
2. Вправи для розвитку м’якого, плавного, протяжного звучання.
3. Вправи для звільнення скованої щелепи та для розвитку плавного звуку.
4. Вправи для розвитку дзвінкого, легкого звуку та для формування ясної дикції.
5. Вправи для розвитку гармонійного слуху.

Вдосконалення вокально-хорових навичок відбувається при вивченні пісень. Працюючи над піснею, я вважаю необхідним виділяти конкретну задачу – слідкувати за правильним виконанням однієї навички, яка допомагає яскравіше передати зміст і характер пісні. Виховання ансамблевих навичок в молодшому хорі – задача досить важка. Ансамбль – це спільне, узгоджене у всіх відносинах виконання твору. Досягнути такого співу буває нелегко через те, що у малюків часто є недостатньо уваги та витримки. Тому мені доводиться постійно залучати дітей до активної роботи та розвивати в них почуття відповідальності, як всі за одного, так і у кожного за колектив.

Для досягнення єдності в ансамблі всі навички однаково важливі: інтонаційна злагодженість, одноплановість манери звукоутворення, ритмічна та темпова злагодженість, динамічна одноплановість партії, одночасний початок і закінчення твору в цілому та окремих його частин.

В роботі над ансамблем велику роль грає навіть розташування хору. На репетиціях я саджу дітей так само, як вони будуть стояти на концерті. Це забезпечить найкращі умови для досягнення динамічного ансамблю. Ритмічний ансамбль проявляється в чуйності дітей до пульсації основної метричної долі. В розвитку цієї навички головна роль належить рушійним компонентам.

Корисно навчати дітей ритмічно ходити під музику, відплескувати, відстукувати ритмічний малюнок твору. Виконання хорових творів без диригента також допомагає формуванню ритмічної та темпової стійкості. В той же час треба вказувати на особливу роль жесту диригента у створенні ритмічного ансамблю.

Набуті учнями вокально-хорові навички на заняттях хору я використовую і на уроках музики. Там я продовжую кропітку роботу над їх вдосконаленням, тому що у програмах по музиці особливе місце відводиться хоровому співу. Хоровий спів – це не тільки правильне емоційне й виразне виконання пісень, а й водночас активне засвоєння особливостей музичного мистецтва. Весь процес навчання співу сприяє активному, зацікавленому, творчому ставленню учнів до музики. Кожен клас – є хор. І це моя мрія, мій ідеал.