Нашого цвіту - по всьому світу

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форми, методи, прийоми: інформаційно-рецептивно-мовний (усний журнал).

Обладнання: політична карта світу, карта адміністративно-територіального поділу України, вишиванки, запис пісень у викона ння Квітки Цісик.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація та мотивація навчальної діяльності

Бесіда

• Хто такі емігранти? За яких причин вони можуть опинитися за кордоном?
• В які держави світу переважно емігрують наші співвітчизники?
• Які основні особливості побуту українського народу?
• Як зберігає народ свої традиції, звичаї? Чи пам'ятають про них емігранти?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Географічна сторінка

Діаспора (у перекладі з грецької - розсіяння) - перебування частини народу поза межами країни.

Діаспора - розселення значної частини етносу за межами країни чи етнічної території. Причина виникнення діаспори - міграції населення.

Діаспора - розсіяння в різних країнах народу, вигнаного з батьківщини чужинцями. Уперше поняття «діаспора» ужито стосовно єврейського народу, вигнаного римлянами в І ст. н. е. з Палестини та розсіяного по теренах римської імперії.

Українська діаспора умовно поділяється на східну (у Росії проживає 4,3 млн українців, у Казахстані - 900 тис., у Молдові - 600 тис., у Бєларусі - 300 тис., в Узбекистані - 150 тис., у Киргизії - 100 тис. жителів українського походження) та західну (у США проживає 2 млн українців, у Канаді - 800 тис., у Бразилії та Аргентині - по 400 тис., в Австралії та Франції - по 40 тис., у Великій Британії - 30 тис., у Німеччині - 25 тис. жителів українського походження). Частина українців віддавна проживає на території, які після Другої світової війни увійшли в межі державних кордонів сусідніх з Україною держав (у Польщі мешкає 300 тис., у Румунії - 100 тис., у Словаччині - 400 тис. жителів українського походження). Частина української еміграції віддає перевагу термінові «українці у країнах поселення». У даний момент українська громада організовується в Еквадорі. Серед найбільших організацій української діаспори - Український державницький фронт (Велика Британія), Український державницький фронт країн Бенілюксу, Європейський конгрес українців, Ліга українців і Ліга українок Канади, українсько-американська організація «Воля».

Термін «діаспора» у нашій державі часом трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світу; в інших лише розпорошені їх частини; нарешті, усіх українців поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Неоднозначне тлумачення поняття «діаспора» призводить до розмаїття його визначень. На Заході, наприклад, найчастіше вдаються до поєднання етноніма та політоніма («українські канадці») або етноніма й громадянства («українець Канади», «українець США»).

Історична сторінка

Еміграція, тобто розсіювання населення України за її рубежами, почалася давно. Ще за княжих часів міжусобні війни призводили до переміщення людей. Пригадавши історію, ми можемо навести приклади переміщення козаків, з ХVIII ст. почалося масове переселення українців у Поволжя, на Урал. Пізніше - у Сибір, Казахстан, на Далекий Схід. У 30-ті роки минулого століття переселення з України мало політичні мотиви.

Протягом ХХ ст. мільйони українців покинули свої домівки в пошуках кращого життя на Заході. Що ж примусило їх у різні часи залишати рідну домівку, землю? Головні причини - соціально-економічні та політичні. В історії української еміграції простежуються два основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком їх умовно поділяють на східну та західну. Східна діаспора утворювалася шляхом переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії, пізніше - до республік колишнього СРСР. Західна діаспора також утворювалася масовими хвилями.

Перша хвиля: еміграція до 1914 р. (історики називають її трудовою).

Українці, які емігрували перед Першою світовою війною до Нового світу, намагалися поліпшити своє незадовільне матеріальне становище. Спочатку планували заробити грошей і повернутись до дому. Але з часом життя на чужині здавалось привабливим і вони залишалися. Виїжджали цілими сім'ями, шукали кращої долі у краях Канади, Бразилії, США.

Емігранти прагнули зберегти свою національну своєрідність, культурні та побутові особливості. Навіть території, де вони жили, отримували українські назви - Київ, Галич, Карпати, Коломия, Січ, Козак та ін.

Багато українських діячів діаспори стали відомими людьми в культурі та освіті. Вони відкривали українські й двомовні школи, піклувалися про освіту дітей українських емігрантів.

Друга хвиля: еміграція в міжвоєнний період (інтелектуальна).

Еміграція на Захід у міжвоєнний період була меншою, виїжджали в основному до США й Канади. Усе частішою стає політична причина еміграції.

Емігрантами були люди переважно молодшого та середнього віку, які пройшли горнило боротьби і належали до інтелігенції.

Літературна сторінка

Одним із представників другої хвилі еміграції є Євген Маланюк.

Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року на Кіровоградщині в сім'ї просвітянського діяча, хоча коріння його було чумацьке.

1914 р. закінчив Єлисаветградську реальну гімназію й подався до Петрограда, де на-вчався в Політехнічному інституті. Але воєнна завірюха покликала його до київської військової школи, звідки він і потрапив на фронт. Невдовзі старшина російської армії став вояком української армії, брав активну участь у визвольних змаганнях 1917-1920 рр. Однак після падіння УНР разом з іншими емігрував. Перебував спочатку в Польщі, друкувався в численних журналах.

Яким тинам життя притулиться?
Яка ще стріне чужина?
Ось - тиша. Ніч. Порожня вулиця.
В чужих сузір'ях вишина.
(«Чужина».)

Нелегко склалося життя Євгена Маланюка в еміграції.
Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золото-срібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.
(«Під чужим небом».)

Хоча поет змушений жити на чужині, думки і серце линуть до рідної землі.

Кожен день тут проходить пустельний і легкий,
А Ти - там, за горами і ярами гориш.
Не поможуть ні подорожі далекі,
Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж.
Що мені телефони, версалі, експреси?
Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?
Сниться синя Синюха і верби над плесом,
Вільний вітер Херсонщини, вітер-дудар.
Сниться гомін дубів прадідівських та річка,
Бідна хата та тепла долоня сестри...
Тільки б рідного поля зворушлива стрічка!
Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!

У 1944 році Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем, брав участь у літературному процесі. У 1949 р. виїхав до США.

16 лютого 1968 року Є. Маланюк помер від серцевого нападу у своєму самотньому помешканні в Нью-Йорку.

В останні десятиліття свого життя все частіше Є. Маланюк підсумовує пережите та зроблене. Автор не зраджує сформованим ще в молодості ідеалам, його критика спрямована на себе:

Купив цей час фальшивою ціною:
І сходом, втечею, роками болю й зла,
А треба було впасти серед бою
На тій землі, де молодість цвіла.

Змінивши зброю воїна на зброю поета, Є. Маланюк став одним з найактивніших діячів українського літературного процесу в еміграції.

Історична сторінка

Третя хвиля: Друга світова війна й «переміщенні особи» (політична).

Після Другої світової війни на території Німеччини та Австрії перебувало багато іноземних робітників, в'язнів, біженців. Серед них було багато українців. Частина з них повернулась на батьківщину, але багато залишилося. У 1945 році при ООН було створено агентство допомоги та реабілітації, що займалося долею цих людей. Цю категорію людей називали «переміщеними особами». Було здійснено переселення переміщених осіб на місця постійного проживання до США, Канади, Австралії, Латинської Америки.

Четверта хвиля: заробітчанська.

Останнім часом до численних рядів «українського зарубіжжя» невпинно додаються свіжі кадри заробітчан. Явище зовнішньої трудової міграції набуло таких великих масштабів, що вже отримало назву «четвертої хвилі еміграції». Найбільш невтішним є той факт, що українці, заробляючи гроші, не завжди прагнуть повернутись на рідну землю. Основна їх маса має вищу освіту або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу легше знайти роботу за кордоном.

Сьогоднішніх представників четвертої хвилі української еміграції можна розділити на кілька груп:

• ті, хто взяв громадянство іншої країни;
• заробітчани - найчисленніша складова четвертої хвилі;
• інтелектуальні заробітчани - ті, хто працює за контрактом в університетах, наукових лабораторіях, аналітичних центрах;
• студенти, навчаються за кордоном, щоби потім застосувати набуті знання в Україні.

На сьогодні переїзди з однієї країни до іншої є нормою цивілізованого життя.

Незважаючи на всі непорозуміння між поколіннями, які існують зараз, нова еміграція поступово знаходить себе. Відроджується любов до своєї мови та культури.

Музична сторінка

Прослуховування запису українських народних пісень у виконанні Квітки Цісик («Рушник», «Два кольори»).

IV. Закріплення

Бесіда

1. Як ви гадаєте, чому в українській діаспорі від покоління до покоління бережуть мову, традиції та звичаї своїх предків?

2. Чому до цього часу в Канаді, Бразилії чи Австралії співають українські пісні? Що значить пісня для колишніх українців?

V. Підсумок уроку, оцінювання, домашнє завдання

Творче завдання: уявіть свою зустріч із представниками української діаспори з Австралії чи Аргентині. Про що б ви їм розповіли і про що б запитали? (У вигляді плану).

Автор: C. Бабеша