Як підготувати дітей до життя у світі дорослих?

Виховання, якщо воно бажає щастя
людині, повинно виховувати її не для
щастя, а готувати до праці життя.
К. Д. Ушинський

Сучасне життя, сучасна людина, сучасна освіта потребують докорінного переосмислення навчання й виховання, освоєння прогресивних технологій , духовного становлення особистості дитини, створення умов для самореалізації її у різних видах творчої діяльності.

Школа, як соціальний інститут має свої сформовані механізми впливу на формування особистості, але вони не завжди співпадають з реаліями нашого життя. Значна частина людських бід виникає внаслідок неспроможності людини вирішити життєві завдання, які стоять перед нею, тобто життєвої некомпетентності. Складнощі в житті виникають також в результаті відсутності життєвих завдань, за вирішення яких людина хоче або повинна взятися.

Відсутність у частини молоді навичок конструктивного спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки. Як наслідок - "втеча молоді від реальної дійсності" в алкоголізм, наркоманію, віртуальне комп'ютерне середовище.

Для нормального розвитку та функціонування особистості, нормального фізичного, психологічного, духовного розвитку людини, вона повинна мати життєві завдання, до вирішення яких вона залучається, які вважає своїми.

Школа може допомогти дитині правильно зрозуміти життя. Вона більш адекватна модель суспільства, суспільного життя, ніж сім’я. На відміну від сім’ї, школа є більш "діловим", конкурентним середовищем. Вплив школи повинен допомагати дитині по – новому осмислити знайомі життєві завдання, побачити нові завдання та оволодіти засобами їх вирішення. Завдання загальноосвітнього закладу – навчити людину самостійно розкривати, розвивати та реалізовувати свій життєвий потенціал. Необхідно, аби людина вчилася життю впродовж усього життя. Це особливо актуально в наш час, коли діти будуть проводити за партою 18-19 років свого життя.

Працюючи в школі (загальноосвітня школа в якій 900 учнів) понад 9 років, я як вчитель та класний керівник перед усім звернула увагу на те, що сучасні діти – неординарні особистості. Вони набагато демократичніші: відстоюють свої погляди, свої переконання й при цьому вимагають, щоб з ними спілкувалися, як з рівними, не припускають спілкування з позиції сили. Вони легко пристосовуються до нового середовища, до нових людей, більш комунікативні, добре орієнтуються в комп’ютерних технологіях.

За останнє десятиріччя відбулися суттєві зміни у фізіологічному, психологічному, моральному стані дитини, стали більш самостійними. Але ця самостійність не завжди позитивне явище. Адже інформація, яка використовується дітьми часто не розрахована на вік, безсистемна, відверто аморальна й суперечлива. І діти, зазнавши інформаційного перенасичення, стикаючись з сумними реаліями життя, стають цинічними та байдужими до навколишнього світу.

Сучасні школярі не зовсім готові до реалій дорослого життя. Не всі випускники усвідомлюють себе дорослими, відповідальними за себе, за свої вчинки. Не мають стійких життєвих орієнтирів. Вважають, що подолання труднощів – обов’язок батьків та школи, а не їх самих.

Підготовка дітей до життя у світі дорослих – це проблема дуже складна та досить актуальна в наш час. Перебудова школи потребує значний матеріальних витрат. На мій погляд, її рішення можна розглядати в деяких аспектах.

1. На відміну від країн Західної Європи матеріально – технічна база загальноосвітніх закладів України не забезпечує достатнього рівня технічних засобів навчання (комп’ютери, відео – аудіо техніка), що впливає на якість навчання, обмежує рівень доступності до різних видів інформації та інше. Шкільні програми перевантажені теоретичними матеріалами, що знижує мотивацію до навчання, особливо в середній та старшій школі, і тим самим не кожна дитина може реалізувати свої потенційні можливості.

Вважаю, що на рівень якості знань суттєво впливає наповнюваність класів. За висновками психологічних досліджень кількість учнів в класі не повинно перевищувати більш ніж 12- 15 осіб. Тільки за таких умов кожен учень зможе реалізувати свої потенційні можливості, а вчитель буде в змозі приділити увагу кожному. І тільки тоді навчання стане радістю "радістю", а процес навчання – творчим саморозвитком учня.

Кожен учень під час навчання в школі повинен не тільки оволодіти комп’ютером на рівні користувача, а й вміти творчо використовувати комп’ютерні технології для самоосвіти та розвитку своїх здібностей. Доцільно ввести до варіативного компоненту спецкурс з оволодіння комп’ютерними технологіями на рівні користувача з отриманням посвідчення про проходження навчання. Зосередити увагу в 11-12-х класах на введення практичних спецкурсів з метою оволодіння первинних професійних навичок (молодша медична сестра, секретар, спеціаліст соціальної служби, електрик та тощо.) Таким чином випускники будуть мати змогу отримати додаткову професію.

Головними цілями та завданнями загальноосвітнього навчального закладу щодо формування в учнів життєтворчої компетентності є введення програми з етики з 1 по 12 клас, тому що знання з цього предмету треба давати не фрагментарно, а поетапно і згідно з віком (це буде сприяти формуванню соціальної та загально культурної компетентності учнів та адаптації їх до життя протягом всього навчання в школі.)

2. Переконана в тому, що в школі необхідно поширити психологічну службу. Психологів має бути 3. Початкова школа, середня та старша мають свої особливості в організації роботи з учнями, вчителями, батьками. Створення банку даних на учнів починаючи з 1 класу (діагностика біопсихічних якостей, вивчення індивідуальних психічних особливостей, вивчення ціннісних орієнтацій, мотивів, потреб, інтересів) дасть змогу вести корекційну роботу з учнями, розглядати процеси змін в динаміці.

3. В умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій сучасний вчитель повинен вільно володіти прийомами роботи з комп’ютерними програмами, бути обізнаним щодо усіх новинок психолого-педагогічної літератури, не тільки вітчизняної, а і російської, зарубіжної, адже педагогіка не знає кордонів.

За останніми роки в школах спостерігаються деякі негативні тенденції:

• вікова категорія вчителів, працюючих у школах становить 45-50 років (це приблизно 60%);
• більшість вчителів цієї категорії не мають можливості підвищувати свій професійний рівень за відсутності новітніх інформаційних засобів;
• виховані в дусі традиційної школи та мають стійки стереотипи у навчанні та вихованні, які не бажають змінювати;
• знижується кількість молодих спеціалістів (незадовільність заробітною платнею, перевантаженість не функціональними обов’язками, соціально – економічна незахищеність, відсутність перспектив);
• посада класного керівника передбачає наявність у людини не тільки теоретичних знань, а і наявність особливих, природних рис характеру, тому не всі вчителі є справжніми класними наставниками.

На мою думку, сучасний вчитель – це особистість матеріально забезпечена, соціально – захищена, з прогресивним поглядом на процеси перебудови суспільства, реформатор в підходах до навчання та виховання сучасних дітей.

Але діяльність вчителя, як викладача та вихователя не повинно ототожнювати. В сучасній загальноосвітній школі класне керівництво є додатком до навчального навантаження, тому вчителю не вистачає часу саме для повної реалізації завдань вчителя, як класного керівника. За браком часу класний керівник не встигає реагувати на ініціативу дітей, помічати негативні та позитивні зрушення в їх розвитку та цілеспрямовано формувати прагнення до самовдосконалення та розвитку учнів.

Я дослідила скільки часу класний керівник витрачає на виховну роботу.

Таблиця 1. Розподіл часу класного керівника.

Згідно з цією таблицею класний керівник витрачає протягом тижня більше 9 годин на проведення виховної роботи. Середнє навчальне навантаження вчителя на тиждень становить 20-22 години, це приблизно 3 – 4 підготовки до уроків щоденно (2 год. 40 хв). За місяць на підготовку до уроків витрачається понад 40 год. В даній таблиці не врахований час на підготовку численних звітів, інформацій, участь та присутність на засіданнях, нарадах, оперативках та тощо.

Звичайно, є й особливі класні керівники, які витрачають на класне керівництво й 10, 13 годин на тиждень. Але я беру середні витрати часу. Чи в змозі вчитель з таким навантаженням виконати соціальне замовлення суспільства щодо підготовки учнів до життя у світі дорослих? Я переконана, що в школах необхідно ввести посаду "вихователь класного колективу" (може бути інша термінологія: класний наставник, куратор, тьютор) – педагог, який працює з класом з оплатою повної ставки відповідно до атестаційної категорії.

Я сподіваюсь, що в перспективі це та реальність, яка поступово наростатиме. Справжній класний вихователь, для якого відповідна діяльність – основна робота. Спрямованість цієї діяльності – насамперед розвиток класу як колективу, розвиток колективних взаємин, психологічного клімату класу, здійснення індивідуального педагогічного супроводу руху учнів за індивідуальними освітніми та виховними траєкторіями та тощо.

Звичайно, така робота потребує досить специфічного настрою, спрямованості педагога й володіння специфічними, по суті психолого-педагогічними засобами. Без відповідного навчання й певної управлінської політики введення такого варіанту посади класного вихователя неможливо.

Вихователь зі своїми вихованцями повинен знаходиться в постійному контакті, бути обізнаним проблемами учня та допомагати їх вирішувати не тільки індивідуально, але й диференційовано для різних груп учнів, які визначені за результатами діагностичної роботи соціально – психологічною службою школи.

Диференціація виховання передбачає поділ учнів на динамічні групи.

Перша динамічна група. "Позитивно – мотивована група з акцентом на суспільно – особистісне затвердження".

Найбільш активні учні, які прагнуть до використання всіх можливостей для свого всебічного розвитку. В них яскраво виражена потреба в пізнавальній діяльності, прагнення вести суспільну роботу, бажання приносити користь працею, використовувати свої інтереси на користь колективу. Учні активні, за ними йдуть інші.

Друга динамічна група "Позитивно – мотивована група з акцентом на особистісно – суспільне затвердження".

Група з обраним відношенням до позаурочних занять. Вони більш вибірково відносяться до змісту й форм позаурочної діяльності. У них більш яскраво виражені інтереси до спорту, мистецтва, технічної творчості. Найменшу увагу вони приділяють обов’язковим навчальним заняттям.

Третя динамічна група "Пасивно мотивована".

Учні з пасивно спостерігаючим відношенням до позаурочної діяльності. У цій діяльності вони виконують роль пасивних слухачів, пасивних вболівальників, формальних виконавців. До школи їх більш залучає не сам процес навчання, а спілкування з товаришами.

Четверта динамічна група "Негативно мотивована група".

Група учнів з демотивованим відношенням до позаурочних занять. Це педагогічно – занедбані учні, які потребують особливого педагогічного контролю та системної корекційної роботи з боку вчителів, адміністрації, психологічної служби школи.

Але незалежно від поділу дітей на групи вихователь створює сприятливі умови для розвитку та самореалізації кожної дитини в колективі.

В організації виховний діяльності з класом вихователь має важливу роль приділити:

• годинам спілкування, бо брак спілкування (в школі, в сім’ї, між однолітками) призводить до самотності, невпевненості, заниженої самооцінки, суїцидальної поведінки або, навпаки, самоутвердження за рахунок інших. Під час спілкування потрібно постійно розглядати і вирішувати різні життєво – побутові, міжособистісні конфліктні ситуації, моделювати їх та знаходити різні шляхи подолання;
• для правильного самовизначення особистості в майбутній професійній діяльності треба переглянути підходи до організації профорієнтаційної роботи з 1 по 12 клас (ввести спецкурси з профорієнтації згідно з віковими особливостями учнів), що дасть змогу поступово та свідомо обирати професію, враховуючи особливості кожного учня;
• умовах кризового стану суспільства більшість батьків переймаються лише задоволенням особистісно необхідних потреб дитини (харчування, одяг, стан здоров’я та тощо) і не приділяють належної уваги формуванню внутрішнього стану дитини. Тому відповідно і учні, як наше віддзеркалення, звертають увагу на зовнішні прояви життя (відверті модні тенденції, відсутність ідеалів, перевага матеріальних цінностей над духовними) вважаю, що вихователь в своїй співпраці з сім’єю, повинен зосередити увагу на формування внутрішнього світу та ціннісних орієнтирів кожного школяра;
• формування стійких переконань в учнів з морально – правових, превентивних, санітарно – гігієнічних та інших питань здійснювати не шаблонно, а знаходити інтерактивні технології позакласної роботи, що дозволить формувати реалістичні світоглядні орієнтири у молоді;
• вихователь класного колективу повинен бути перш за все наставником і його відносини з вихованцями повинні будуватися на принципах демократичних та гуманних відносинах;
• для забезпечення всебічного розвитку дитини необхідно давати їй можливість реалізувати себе в різних видах діяльності: у пізнавальній (навчальній), трудовій (самообслуговування, суспільно – корисна праця), суспільній (організаторській), художньо – естетичній (від активного сприйняття до самодіяльності), спортивно – оздоровчій. Вихователь спрямовує і допомагає участі дитини в тій чи іншій діяльності та відстежує її результати, створює "ситуацію успіху";
• коригувальна робота вихователя з учнями полягає в тому, щоб допомогти дитині побудувати індивідуальну програму розвитку та консультативно в потрібному напрямку її здійснювати.

Підсумовуючи сказане, я впевнена, що якісну підготовку дитини до дорослого життя можна здійснити, якщо в школі виховним процесом будуть опікуватися кваліфіковані вихователі.