Свято квітів. Шепчуть ніжно квіти пелюстками

Зал святково прикрашений букетами з осіннього листя, рушниками. На столах розміщені композиції із квітів. Виходять святково вдягнені діти.

1. Були у матері-Природи
Дві донечки такої вроди -
Хто їх побачить хоч на мить,
Не міг забуть і розлюбить.

2. Голуб ооку звали Флора,
У неї очі наче зорі.
Завжди замріяна, тендітна,
Ласкава, ніжна і привітна.

3. А Фауна - швидка, як вітер,
Могла за птахами літати
І за оленями стрибати
Та з білочками пустувати.

4. Обидві світ живий любили,
Відтак його боготворили.
То ж вирішила мудра мати
На посаг їм дарунок дати.

5. Мрійливій Флорі - світ рослинний,
А жвавій Фауні - тваринний.
Щоб берегли і доглядали,
Від сього злого захищали.

З'являється Флора.

Флора.
Добрий день, дорослі і малята!
Завітала - запросити вас на свято,
А паную в країні я чудовій,
Незвичайній, різнокольоровій.
Мешкають в країні моїй квіти,
І для мене всі вони, як діти.

Здогадалися, хто я така? Я, Флора, королева рослинного світу. Кожного року саме в цей день - у день народження видатного педагога В. Сухомлинського в моїй чарівній країні відкривається карнавал квітів. Я вас щиро запрошую на це чудове осіннє свято.

Звучить «Віночок українських пісень» у виконанні М. Богданова та ансамблю сопілкарів.

Перший учень.
Ти приведи мене в осінній сад,
Де диво-казку творить зорепад.
Там осінь чарівниця у танку,
Земля у різнобарвнім килимку.
Другий учень.
Осінь захоплює, осінь вражає
Дивом-красою і барвами квіт.
То вона щедре тепло посилає,
То умивається дощиком світ.

Третій учень.
Осінь на землю тихенько спускається,
В небі летить, наче птах.
Крилами-хмарами небо вкривається,
Літо веселе співоче минається,
Спокій стає на землі.

Звучить пісня Листячко осіннє».

До залу заходить Осінь.

Осінь.
Ой, який чудовий день!
Сонце ясне як горить!
Тільки смуток у квіток
У очах чомусь бринить.

Перший учень.
Смуток цей за яснім літом,
За сонцем теплим і ласкавим,
Тільки й щастя, тільки й жити,
Покіль буде сонце гріти.

Другий учень.
Зажурились квіти неспроста,
Вранці роси випадають білі.
Вже надходить осінь золота,
Жовкне листя у садку на гіллі.

Осінь.
Не сумуйте, квіти любі,
Літо ще повернеться до вас.
І ось погляньте, як весело
Кружляє жовтенький листок
І всіх запрошує відмітити
Осінній бал квіток.

Дівчинка в костюмі листочка кружляє в танці.

Третій учень.
Тут гладіолуси розкішні,
Барвисті айстри - аж горять.
А серед них гвоздики пишні
Яскравим цвітом майорять.

Четвертий учень.
І чорнобривці, і жоржини
До сонця тягнуться у вись.
В їх пелюстки у день осінній
Всі барви райдуги злились.

П'ятий учень.
Квітів, як піску у морі,
Листя у зеленім борі.
Щоби їх перелічити,
Треба двісті років жити.

Звучить пісня «У квітів сьогодні свято».

Лунає вальс «Осінній сон», дівчатка-квіти танцюють.

Гвоздика
Гарячі, повні, запашні гвоздики
Мов променисті зорі на землі.
Від Горького на Капрі Коцюбинський
Прийняв цей дар братерської руки.
Гостинно ґрунт прийняв їх український,
І по-новому зацвіли квітки.

Учитель. Гвоздику в давні часи називали квіткою Зевса. Латинська назва «діантус» перекладається як «божественний».

Учень. Один з давньогрецьких міфів розповідає, що примхлива богиня мисливства Артеміда якось дуже розсердилась на хлопчину-пастушка, що той своєю грою на сопілці розганяє звірів і заважає полюванню. У приступі гніву Артеміда влучною стрілою вразила юнака в серце. Та коли охолола від гніву, то стала сильно жалкувати, що вбила юного пастуха, і вблагала Зевса, аби той перетворив його на гарну квітку. З того часу прикрашають землю пурпурові, наче наповнені кров'ю, пелюстки квіток гвоздик.

Загадка
В капелюшок пишний вбрався
І морозу не злякався.
Невеличкий цей сміливець
Золотавий... (чорнобривець)

Учениця. Бабуся розповідала мені таку легенду. У давнину українські майстри-чоботарі шили надзвичайно гарні жіночі чобітки, які мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки. Називали такі чобітки «чорнобривцями». Подібність цього взуття до суцвіття квітки й дало їй таку назву.

Учень.
Чорнобривий чорнобривець чепурився,
Дощовою краплею умився,
Втерся теплим вітром-рушником
Та й накрився парасолькою-листком.
І стоїть це диво золоте,
Щоб ласкаво зустрічать гостей.

Звучить пісня «Співучі чорнобривці».

Учитель. Це квітка материнства, доброти, щедрості. Де б ви не були, куди б не закинула вас доля, але якщо у вас під вікном буде рости кущик чорнобривців, ви завжди будете пам'ятати і рідну домівку, і свою матір, і рідний край. Тому, мабуть, недаремно ці квіти дуже любив В. Сухомлинський. Любив квіти, до душі була й пісня.

Чорнобривці чорноброві
Квітнуть в тиші вечоровій.
Чорнобривці чарівні
Так і просяться в пісні.

Звучить пісня «Чорнобривці».

Автор: Л. Роскос