Т. Г. Шевченко про освіту та виховання
Присвячується 200-річчю від
дня народження Т. Г. Шевченка.
Матеріал, який приведено нижче, зібраний і опрацьований мною з багатьох літературних видань, і не має аналогів в Інтернеті. Може бути використаний на уроках української літератури та в позакласн
их виховних заходах для дітей 7 – 9 класів.Знову і знову повертаємось ми до Шевченка. Вже стільки мовлено і написано, що, здається, немає серед його творів недослідженої поезії чи хоча б рядка. Та чи пощастило Митцю на розуміння, чи не стало його ім’я символом без знання змісту? Ми чуємо "Шевченко", і в уяві виникають асоціації – "народний", "національний", "перший", "поборник волі", "захисник народу" … Чи справді розуміємо ми феномен Митця, чи знаємо ще щось, крім фактів біографії, перших романтичних балад та загальновідомого "Заповіту"?! Шевченко став для нас символом, образом, що перебуває десь у глибинах людської підсвідомості, біля самісіньких джерел національних традицій.
Розвідка київських учених, кандидатів педагогічних наук Н. П. Калениченко, А. І. Калениченко є однією з небагатьох спроб вивчити думки Тараса Григоровича щодо виховання і освіти, узагальнити його спадщину, яка не може не зацікавити нас – духовних дітей Кобзаря.
Т. Г. Шевченко ніколи не був учителем і не писав педагогічних творів, крім "Букваря Южнорусского", однак у багатьох його віршах, повістях і драмах, у щоденнику і листуванні з близькими є багато цінних думок про освіту і виховання, які не втратили актуальності і сьогодні. Дані матеріали висвітлюють саме цю грань багатогранної особистості Кобзаря.
Мета: Вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України – Т. Г. Шевченка; розширити знання учнів про творчість поета, удосконалювати уміння самостійно вивчати твори позашкільної програми.
Любов митця до України, до народу
Бог, Любов, Добро, Україна… – все це становить суть творчості Митця, найбільші цінності для поета, але "убога" Україна для нього найдорожча за все у світі.
Так, він більше аніж любив Україну. Те почуття наскільки було могутнє, що навіть у нього – поета геніального – не вистачало слів, аби висловити всю його незглибимість.
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу.
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
І все ж то не була сліпа, апологетична любов до єдинокровного лише за те, що він по гноблений, за одне те, що він хай часом і ледащо, але ж українець. Жодного разу у Шевченка не прохопилось і натяку на якусь винятковість свого народу. Він його бачив тільки в сім’ї вольній, новій усіх народів землі, але обов’язково – рівним серед рівних.
До речі, Шевченко з такою шанобою і цнотливістю ставився до самого поняття – "народ", що в основному послуговувався словом "люди", вважаючи, що спочатку треба розбудити людину в людині:
О люди, люди – небораки,
Нащо здалися вам царі,
Нащо здалися вам псарі –
Ви ж таки люди, не собаки!
А вже розбудивши людську гідність, він потому апелював і до національної самосвідомості.
У спогадах Л. Жемчужникова вимальовується правдивий образ українського поета, яким він був в останній рік свого життя. Найбільше вражав його глибокий демократизм, висока людяність, зненависть до будь-якої фальші й несправедливості. "Вышедший из простого народа – писав Жемчужников, – он не отворачивался от нищеты и сермяги – нет, напротив! – он и нас обернул лицом к народу и заставил полюбить его сочувствовать его скорби. Он шёл попереду, указывая и чистоту слова, и чистоту мысли, и чистоту жизни"
Люблячи, поважаючи, шануючи свій народ, Шевченко з особливою любов’ю ставився до дітей. Не маючи власних, не маючи досвіду спілкування з дітьми, поет завжди знаходив порозуміння з ними. Так, Тарас Григорович перебуваючи на засланні в Орембурзьких степах, подружився з дітьми коменданта Новопетрівської фортеці І. Ускова – Наталею, Надею та особливо з трирічним Митею. І дуже страждав, коли його друг помер. "Я полюбил это прекрасное дитя, а оно бедное так привязалось ко мне, что бывало и во сне звало к себе лысого дядю. Я теперь совершенно лысый и сивый – и что же? Оно бедное захворало, долго томилось и умерло, мне жаль моего маленького друга, я тоскую, я иногда приношу цветы на его очень раннюю могилу и плачу"
Мрії Т. Г. Шевченка про народну школу
Піддаючи різкій критиці тогочасну систему виховання, Шевченко одночасно з цим мріяв про справжню народну школу, яка б давала учням міцні, глибокі знання, і виховувала в дусі любові до рідної мови. Під кінець свого життя він з великим ентузіазмом зустрів звістку про появу недільних шкіл, бо й справді, то був важливий крок у боротьбі за поширення освіти серед трудящих.
Навряд чи може мути сумнів, що саме Шевченко піддав своїм друзям ідею широкого розгорнення шкільництва, в якому вклади проводилися б українською мовою з українським національним забарвленням.
Перебуваючи в Петербурзі, поет підтримував найтісніші зв’язки з діячами цих шкіл, всіляко стимулював їх роботу. Виявлено архівні матеріали, які свідчать про спільну діяльність Шевченка і Чернишевського в справі організації недільних шкіл і в самій столиці.
Багато уваги діяльності шкіл для народу приділяло керівне ядро "Современника". "Воскресные школы, – читаємо в липневій книзі журналу, – учреждение істинно отрадное, и нельзя, не пожелать, что бы они распространялись как можно более."
Недільні школи (перша з них була відкрита у Києві, на Подолів 1859 р.) в основному призначалися для неписемного дорослого населення, але в них навчалися грамоти і діти шкільного віку. Вчителями тут були студенти, які працювали добровільно і безкоштовно. Покладаючи великі надії на недільні школи, Шевченко намагався надати їм всіляку підтримку. Так, в 1860р. в Петербурзі він разом з іншими письменниками виступив на літературному вечорі на користь недільних шкіл. Він регулярно передавав їм частину своїх коштів після реалізації видань "Кобзаря". У листі до М. Чалого від 11 серпня 1860р. Тарас Григорович пише: "Убедительно прошу вас получить (с почты) 50 экземпляров моего "Кобзаря" и по вашему усмотрению передать помянутые 50 экземпляров одному из киевских книгопродавцов, а вырученные деньги отдайте в кассу Киевских воскресных школ."
Слухачі й викладачі цих шкіл з радістю і гордістю зустрічали звістку про те, що Шевченко так турбується про освіту для народу. М. Чалий у листі до поета від 8 вересня 1860р. писав: "…я сообщил о Вашем благородном намерении – помочь киевским воскресным школам – некоторым студентам, принимающим близко к сердцу дело грамотности нашего бедного люда. Разумеется, они были от Вас в восторге". І далі: "Число учеников увеличивается с каждым месяцем: между ними сидят и бородачи лет за сорок. Некоторые знают наизусть стихи из Вашего "Кобзаря"".
"Букварь Южнорусский" – перший підручник, виданий народною мовою
У листах до М. Костомарова та М. Чалого Шевченко підкреслював, що необхідно створити спеціальні підручники для цих шкіл. Сам він взявся за написання одного з них – "Букваря Южнорусского" і закінчив роботу над ним в 1860 році, вже тяжко хворим.
Л. Жемчужников пізніше згадував: "В это время (зима 1860-1861) его сильно занимал вопрос грамотности народа, книжках для него, и он написал прекрасно составленный Букварь".
В свою чергу А. Чужбинський-Афанасьєв у замітці в "Северной пчеле" від 27 січня 1861р. писав: "Поет наш Т. Г. Шевченко для поширення грамотності поміж своїми земляками склав південно-руський буквар, який належить до числа книг з прикладною ціллю… для малоруського простолюду – це як найліпший подарунок".
"Буквар" був виданий у кількості 10 тисяч примірників (вартість – 3 копійки). Усього кільканадцять сторінок нараховує ця книжечка, але яких глибин вони сягають! Виданий народною мовою (замість церковнослов’янської), цей підручник був доступний кожній простій людині, а створювався за комбінованим принципом, розрахованим при вивчені грамоти на буквоскладальний метод і метод засвоєння цілих слів. Безумовно, що це був значний крок уперед у порівнянні з одним з букво складальним методом, який на той час побутував у школах. Шевченко намагався так скласти свій "Букварь", щоб учні спочатку вивчили звуки і літери в алфавітному порядку, а відтак упереміш. Таке знання абетки сприяло тому, що вони могли легко переходити до читання цілих слів, які поділялись на склади. Далі текст подавався вже без такого поділу.
Характерним для Шевченкового букваря було його виразне гуманістичне спрямування. Книжка відкривалася знаменними словами:
Чи є що лучче, краще в світі,
Як укупі жити,
З братом добрим добре певне
Познать, не ділити.
У ній звеличується правда, добро як душевна окраса людей:
Де єсть добрі люди,
Там і правда буде,
А де кривда буде,
Там добра не буде.
Шевченко хотів зацікавити своїм "Букварем" не лише дітей, а й дорослих. Для цього він умістив у ньому дві великі народні думи – "Про Олексія Поповича" та "Марія Богуславка", а також багато народних приказок та прислів’їв. Наприклад: "З дужим не борись, а з багатим не судись", "Брехнею увесь світ пройдеш – та назад не вернешся", "Казав пан: "Кожух дам" – та й слово його тепле" та інші.
Включаючи в свій "Букварь" зразки народної творчості, Шевченко цим самим надавав навчанню народного характеру, аби в школі діти спілкувалися рідною мовою. Бо, на його думку, існуюча освіта була не народною. Вона розвивала в людях "несамознательность", наслідуваність, і тому таку школу потрібно було "перешколити" "В школе, – пише Тарас Григорович. – нас всему научат, кроме понимания свого милого родного слова. О, школа, школа! Как бы тебя скорее перешколить. Я знаю, как это сделать"
С. Чавдаров відзначив такі позитивні риси цієї книжки: "Характерно, що Шевченко не пішов за Кулішем щодо графіки письма. Він зберіг усі букви російського алфавіту, тоді як Куліш прагнув від них відійти… він хотів, щоб, оволодівши грамотою, колишні не письменні могли успішно читати як українську, так і російську книжку". І далі "Шевченко відкидав плутаний поділ складів на прямі, зворотні, середні та інші.
Для нього було ясно, що це для усвідомлення техніки читання нічого не дає. Порівнюючи зміст "Букваря" Шевченка з відповідним матеріалом інших українських букварів, ми повинні будемо визнати, що, незважаючи на вимоги духовної і світської влади, Шевченко дає значно менше текстів релігійного змісту, ніж інші автори. Досить переглянути включені до букваря псалми, перекладені Шевченком українською мовою, щоб зрозуміти справжню ідейну спрямованість його думок.
Усі ці псалми свідчать про соціальну неправду, про те, що в експлуататорському суспільстві панує жорстокість, що треба створити умови, за яких люди могли б "укупі жити...". У цих псалмах поет не приховує свого твердого переконання в тому, що насильників спіткає кара "за діла їх криваві, лукаві".
О. Конинський пише так: "Чи придатен був Шевченків "Букварь", чи ні, з погляду педагогічного і національно-освітнього, про се й я не говоритиму, але не Кулішевим би устам личило іронізувати над Шевченковими заходами коло освіти народної. Шевченкові спонукання завжди були чистими, високо благородними, він ніколи не відвертався від народу, від його темноти і злидарства, а навпаки, завжди любив народ, завжди тужив і страждав з народом, з його тугою і його стражданнями. Шевченко, і се його величезна заслуга віковічна, і нас, людей інтелігентних, повернув лицем до народа і примусив нас любити народ незрадливо".
Друкувалася книжка на кошти автора, досить великим на той час тиражем – 10000 примірників.
На початку січня 1861 р. Шевченко почав розсилати буквар по Україні. Особливо турбувався він про те, щоб книжка потрапила у недільні школи, а гроші, виручені за неї, пішли на користь цих шкіл. У листі до М. Чалого від 4 січня поет писав: "Посилаю вам на показ 10 экземпляров мого "Букваря", а из конторы транспортов вы получите 1000 экземпляров. Добре було б, якби разом можна розпустить його по уездных та по сельских школах. Та вже що хочете, те і робіть з ними. А як бог поможе, зберете за його гроші, то положіть їх в кассу ваших воскресных школ"
Того ж дня Шевченко писав до Ф. Ткаченкав Полтаву: "Посилаю тобі 10 моїх "Букварів" на показ, а с конторы транспортов ти получиш їх 1000 і, не розв’язувавши тюка, передай його, хто там у вас старший над воскресними школами? То йому і передай. А він нехай як знає спродасть, а грошики положить в касу воскреслої школи. От що!"
Буквар Шевченка відіграв велику роль у системі загальноосвітніх заходів революційної демократії. Він насамперед засвідчив практичні кроки передових суспільних сил щодо освіти народу, їх прагнення підтримати школи для простолюду. Немало важило й те, що своїм змістом книжка націлювала писати підручники для недільних шкіл у дусі здорової народної моралі, з залученням кращих зразків уснопоетичної творчості.
Такі заходи знаходили цілковиту підтримку з боку керівного ядра демократії. "Преподавание малорусскому народу на малорусском языке, развитие популярной малорусской литературы, – писав М. Чернишевський, – вот, по нашему мнению та цель к которой всего удобнее и полезнее стремиться малорусам на первое время".
Просвітитель – поет розглядав вихід букваря лише як початок у великій справі видання підручників для народних шкіл України. Так 4 січня 1861 р., повідомляючи М. Чалого про вихід "Букваря", він писав: "Думка єсть за "Букварем" напечатать лічбу (арифметику) – і ціни, і величини такої ж, як "Букварь". За лічбою етнографію і географію в 5 копійок, а історію, тільки нашу, може вбгаю в 10 копійок. Якби бог поміг оце мале діло зробити, то велике само б зробилося".
Перед духовим зором поета поставили вже незлічені лави національно усвідомлених земляків, і хто ж би їм тоді спромігся поставити перешкоди для влаштування життя по власній подобі? На жаль, передчасна смерть завадила здійсненню задумів Кобзаря.
Т. Г. Шевченко про вплив виховання на особистість
Ведучи наполегливу боротьбу за народну освіту Т. Шевченко не міг облишити вчителя, впливу виховання на формування його особи.
Показовою в цьому плані можна вважати повість "Близнецы", в якій багато теплих слів сказано про педагогів.
Коли подружжю Сокир підкинули двох близнят, Саватія і Зосима, батьки будь-що вирішили дати синам хорошу освіту. На щастя, першим учителем хлопців був прекрасний педагог Степан Мартинович Левицький.
Уже за два місяці навчання вони оволоділи букварем, а згодом отримали такі ґрунтовні знання, що одного з близнюків – Саватія – віддали в гімназію, а другого – Зосима – в кадетський корпус у Полтаві. Вчив і опікувався там ними попечитель гімназії, праобразом якого був український письменник І. П. Котляревський. В одному з листів до батьків близнят попечитель пише: "Лучше было бы повести их по одной какой-нибудь дороге, по военной или гражданской", але "…нет худа без добра, что от различного их воспитания выйдет психический опыт, который и покажет, какая произойти может разница от воспитания между двумя субъектами, совершенно одинаково организованными".
Т. Г. Шевченко зображує, як склалася доля цих хлопців. Кадетський корпус зробив з одного – Зосима – розпутника, якого нічого крім грошей не цікавило. Ватя ж, крім гімназії, закінчив ще й Київський університет. Усе своє життя він присвятив лікуванню хворих. І коли доля закинула його лікарем в оренбурзький воєнний шпиталь він зустрів там свого брата, якого "за разные противузаконные и безнравственные поступки" розжалували рядовим в "отдельный Оренбургский корпус". Письменник пише, що Саватій жахнувся свого брата, який витратив майже всі людські моральні риси: "На самом деле такое превращение не возможно в человеке. Такое помертвение всего человеческого… Зося. Боже мой! Что же тебя так страшно превратило? Неужели воспитание?" – робить висновок автор.
Роль сім’ї у вихованні людини
Винятково важливу роль у правильному виховані людини Тарас Григорович відводив сім’ї, побожно ставився до жінки – матері: "Слово мати – велике, найкраще слово!". Глибокою повагою до матері-трудівниці пройнято багато його творів ("Катерина", "Наймичка", "Сова").
Разом з цим на сторінках творів Шевченка зображені і сім’я, у якій виховувались нероби, егоїсти. У гостро сатиричному плані показані батьки – представники середніх верств населення, які будь якими засобами намагалися ввести своїх дітей у "вищий" світ (проблема актуальна і сьогодні). Так, у п’єсі "Назар Стодоля" він висміює сотника, котрий намагався віддати свою дочку Галю за старого, але багатого полковника.
У повісті "Княгиня" дівчина із заможної сім’ї любить сина хуторянина Ячного. Та мати не дозволяє Катрусі вийти заміж за коханого. "Чтобы я свою единственную дочь отдала за хуторянина, за гречкосия! Нет, лучше я её в гроб положу, чем увижу её, мою милую Катеньку, на хуторе Ячного! Что она там будет делать – индыков кормить, гусей заганять? Нет, не для того я её на свет народила, не для хутора Ячного я её воспитывала…Князя или генерала, да и только". І таки віддала свою доньку за князя Мордатого, який із своєю "драгунією" пропив усе майно, спалив садибу і все село, Катруся ж у наслідок цього збожеволіла.
Гнівно писав Шевченко і про тих матерів аристократок, які безвідповідально ставились до виховання своїх дітей.
Так у повісті "Музикант" Софія Самійлівна, у якої росте чотирьохрічна дівчинка, тільки й знає, що "шнуроваться" та "папільотки припікать" на голові. "Зачем они детей родят, эти амфибии, эти бездушные автоматы? С какой целью они выходят замуж эти мёртвые красавицы? Чтобы сделать карьеру, как выражается моя кузина; а дети – это уже необходимое следствие карьеры и ничего больше. Бедные бездушные матери!" Скільки в цих словах любові до дітей і поваги до жінки!
Надзвичайно велику увагу Т. Г. Шевченко надавав трудовому вихованню. Тільки в праці людина може знайти справжнє задоволення, і тому вона повинна займати домінуюче місце в житті кожного. "Человек трудолюбивый, – читаємо в повісті "Капитанша". – по-моему, самый счастливый человек… Завидую и всегда буду завидовать тебе, счастливый, благородный труженик".
Однак він розрізняв працю, яка задовольняє потреби трудящих, і працю, що виснажує і від якої стогнуть мільйони знедолених.
Отже, підбиваючи підсумки вищесказаного, ми можемо впевнено сказати, що Т. Г. Шевченко у своїх віршах, повістях, драмах, епістолярній спадщині висловив багато думок про освіту і виховання, про роль сім’ї у становленні молодої людини. Він поклав своє життя на вівтар боротьби за краще майбутнє свого народу, за створення такого ладу, в якому всі діти здобували б освіту і виховувались у вільній, творчій праці.
Література
- Біографія. Т. Г. Шевченко. – К.: Наукова думка. – 1984. – 558 с.
- Біографія. Т. Г. Шевченко. – К.: 1964. – 564с.
- Бойко Ю. Шевченко у своїй практичній революційній діяльності. // Укр. мова і література в школі. №3. – 1993р.
- Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах. – К.: "Дніпро". – 1993р. – 780с.
- "…І будуть люди на землі…" // Відродження №3. – 1994р.
- Знати Шевченка. //Відродження №3. – 1994р.
- Конинський О. Тарас Шевченко – Грушевський. Хроніка його життя. – К.: "Дніпро". – 1991р. – 702с.
- Олійник Б. "Силове поле безсмертя". В сім’ї вольній, новій. Шевченківський збірник №2. – К.: "Радянський письменник". – 1985р. – 292с.
- Чавдаров С. Х. Педагогічні ідеї Т. Г. Шевченка. – К. – 1953р.
- Шевченко Т. Г. Кобзарь. – К.: "Радянська школа". – 1987р. – 608с.
- Шевченко Т. Г. Твори в 3-х тт. – т. 3 – К. – 1955р. – 645с.
- Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів в 6-ти тт.. – К. – 1963р.