Розробка інформаційної години „Видатний український педагог В. О. Сухомлинський” у 8-11-му класах

– Діти у нас сьогодні тематична інформаційна година присвячена видатному українському педагогу Василю Олександровичу Сухомлинському. Народився В.О.Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіро воградської області) в бідній селянській сім'ї. Його батько працював столяром і теслярем, майстрував і музичні інструменти. Мама, натрудившись на колгоспній ниві, вечорами розповідала дітям казки. За свідченнями односельців, у цій родині ніколи не карали дітей. Усі діти (троє синів і донька) стали вчителями української мови.

В 1933 році Василь Олександрович закінчив семирічну школу у своєму селі.

Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, вступив в педагогічний інститут. З 1935 р. починається педагогічний шлях В.О.Сухомлинського. В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від вашого села. Перевівся в Полтавський педагогічний інститут заочником і закінчив його в 1938 року. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріській середній школі.

В 1941 року добровольцем йде на фронт. В січні 1942 року молодий політрук Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москву. Тільки чудом залишився живим. Уламок снаряда залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування в шпиталі на Уралі він проситься на фронт, проте комісія не визнала його здоровим для військової служби.

Його призначили директором середньої школи в Уфі. Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на батьківщину і став завідуючим в РАЙНО. Проте вже в 1947 року Сухомлинський проситься назад у школу.

В 1948 року В.О.Сухомлинський стає директором Павлишевської середньої школи і беззмінно керує нею протягом 22 років до кінця своїх днів. В 1948 року це була звичайна, рядова школа, до того ж ще майже зруйнована за роки війни, знаменитою її зробив Сухомлинський. Він створив «Школу радості» - так її назвав.

Педагогу, як і філософу, вимагається десятиріччя, щоб сформулювати його світоглядні принципи. Багато років пішли на це і в Сухомлинського. І ось, коли, здавалося б, настав час розквіту його духовних сил і таланту, прийшло 2 вересня 1970 року і В.О.Сухомлинського не стало. За свою педагогічну працю він був нагороджений двома орденами Леніна, багатьма медалями Союзу РСР, з 1958 р. він Заслужений вчитель УРСР, в 1968 р. йому було привласнено звання Героя Соціалістичної праці.

Василь Олександрович говорив: «Це щастя – бути вчителем, бо завжди повторюєш себе в дітях». І це справді так. Великий педагог живе в нашій пам'яті.

І стане головним
Все, що бачилось ними та чулося,
І підноситься в небо дзвінка, як вітрило, мета
Бо вишнево крута
Сухомлинського сонячна вулиця
Там, за рідним селом,
У далеке майбутнє впада
(В. Терен, поема «Кроки»).

В.О.Сухомлинський автор 41 монографій і брошур, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Загальний тираж його книг складає близько 4 млн. екземплярів різними мовами. Написав близько десятка віршів. Один з них ми зараз послухаємо.

(Учениця читає вірші В.О.Сухомлинського «Я був на далекій чужині…»)

Я був на далекій чужині,
Там небо таке ж голубе,
Та тільки нема Батьківщини,
Нема там, Вітчизно тебе,

Бо в ріднім краю над землею,
Чистіша й глибша блакить.
І сонця Вітчизни моєї
Яскравіше в небі горить.

Я слухав пісню на чужині –
Хороші думки в тих словах,
Але то не крила орлині,
Що є в наших рідних місцях.

– Діти, я вам розповідала, що В.О.Сухомлинський є автором багатьох оповідань для дітей та педагогічних казок. Ці оповідання мають повчальний характер. В них розповідається про різні випадки й пригоди із життя дітей, про їхнє ставлення до батьків та рідних, до своїх обов'язків, до праці, про чуйне серце і черствість душі.

В оповіданнях не говориться прямо – що добре, а що погано. Ми самі робимо висновки: чому у мами з'явилися сиві волосинки (казка «Сьома дочка», «Чому мама тепер плаче?», «Хто кого веде», «Прийшла мама», «Моя мама пахне хлібом», «Іменини», «Образа». Запропонувати дітям прочитати на вибір), Виховує патріотизм у творах «Дідова колиска». Тему шкільного співжиття, етики спілкування розкриває у творах «Горбатенька дівчинка», «Соловей та жук», «Кінь утік», «Гвинтик».

- Діти сьогодні я хочу запропонувати притчу, яка називається «Який слід повинна залишити людина на землі?», яку написав В.О.Сухомлинський «Старий Майстер побудував кам'яний будинок. Став та й дивиться зі сторони. «Завтра в цьому будинку оселяться люди», - думав він.

А в цей час біля будинку грався семирічний хлопчик. Він скочив на тільки що цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою. Минуло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста в місто, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив'язувався ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав Літній Чоловік про рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину. Приїхав Чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують – ніхто не пам'ятає цього чоловіка. Зустрівся на дорозі Старенький Дідусь та й запитує його:

– Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син або донька?

– Ні, немає ні сина, ні доньки, - відповів Літній Чоловік.

– Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи принаймні дерево?

– Ні, не посадив я саду…

– Можливо, ти поле засіяв?

– Ні, не працював я у полі…

– А може, ти вірші пишеш, пісні складаєш?

– Ні, і цього я не вмію…

Тоді хто ти такий? Що робив усе своє життя? – з подивом запитав дідусь. Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов чоловік до нього. Стоїть будинок, як учора збудований, а на порозі закам'янілий слід його дитячої ніжки. Ось і все, залишилося після мене на землі, - з гіркотою подумав Літній Чоловік. Але цього мало! Не так потрібно було прожити своє життя…»

Дайте мені відповідь на питання з чого, на вашу думку, починається людина?

(Відповідь дітей).

– Отже, тільки праця залишає слід на землі. Людське серце має бути завжди відкритим для благородства, справедливості, щирості і добра. Прислухайтеся, як воно б′ється! Воно відлунює: пам′ятай, що ти – Людина! Людина народжується на світ, щоб залишити слід вічний.

Саме таке серце було у В.О.Сухомлинського. Не даремно у нього є праця із назвою «Серце віддаю дітям».

Ось, як про виховання справжньої людини говорив В.О. Сухомлинський:

• Не можна ледарювати, коли всі працюють
• Не можна сміятися над старістю і старими людьми.
• Не можна сперечатися з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.
• Не можна виявляти не задоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі. А у товариша є.
• Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, - кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку.
• Не можна робити те, що осуджують старші.
• Не можна залишати стару рідну людину одинокою.
• Не можна вирушати в дорогу, не спитавши дозволу і поради старших.
• Не можна сідати до обіднього столу, не запросивши старших.
• Не можна сидіти, коли стоїть доросла людина, особливо літня, людина та найбільше – жінка.
• Радій успіху товариша.
• Будь правдивим, май мужність щиро визнати свою провину, не перекладай своєї провини на інших.
• Кажи завжди тільки правду
• Дорожи довірою батьків і товаришів.
• Не хвалися навіть найгарнішим вчинком – добра справа промовляє сама за себе.
• Дав слово – тримай його, дав обіцянку – виконуй.
• Справжній друг пізнається не лише в радості, а й у біді – він завжди допоможе, втішить, утримає від лихого вчинку.
• Ніколи не ображай – ні словом, ні вчинком; дбай про молодших, допомагай їм, борони тих, хто слабший за тебе .
• Якщо кожен із вас буде дотримуватись цих істин – то сміло може стверджувати, що він Людина з «великої літери». запам'ятайте їх, любі діти.

В.О.Сухомлинський продовжує себе в наступних поколіннях.

«Спокон віку славна у дерзанні
Золота учительська душа.
Та найбільше нині у пошані
Світлий геній з школи Павлиша.
Сміло вирушаючи в дорогу,
Поклоніться, люди, педагогу, -
Він же серце дітям віддає,»

На прикладі власного життя В.О. Сухомлинський учить і нас, дорослих, і дітей переживати почуття радості чи суму, співчуття чи гордості ласки чи ненависті, учить своїми творами, як жити на світі, як бути справжньою людиною, як творити й робити добро на цьому світі.

Дякую вам всім за увагу.

(Звучить пісня «Вчительська доля», муз. П. Бабича, слова Л. Татаренко)