Ясна зоря нашого письменства

Музичний фон. Перша пара ведучих. Проекція портрета Марка Вовчка.

Ведуча. Тарас Григорович Шевченко повертався із заслання, коли несподівано його затримали в Нижньому Новгороді. Це було прикро, тяжко і навіть страшно після десяти років солдатчини. Начебто і своб ода, і нема її. А як хотілось побачити давніх друзів! Та при їхав на його прохання тільки старий щирий Щепкін, славетний актор, який привіз поету лист від Пантелеймона Куліша та книжечки. Серед них тоненька «Народні оповідання» якогось іще невідомого Тарасові автора - Марка Вовчка. Почав читати. Він не міг відірватись від цієї книжечки. Перед ним, як живі, проходили такі близькі, такі знайомі здавна образи дівчат, жінок, юнаків, сивих дідів, бабусь, немов усі вони жили десь поблизу його незабутньої Кирилівки, і він бачив їх, бачив, знав ще змалку й Одарку, й Олесю, й Горпину, усіх, про кого розповідав автор - Марко Вовчок.

Ведучий. А за кілька днів Тарас Григорович дізнався, що автор цієї книжечки - молода жінка, Марія Олександрівна Маркович (проекція портрета).

«Яке піднесене, прекрасне створіння ця жінка, - записав він у своєму щоденнику, ще не бачачи у вічі авторку, але пізнавши її душу з її творів, - конче потрібно написати їй листа і подякувати за завдану радість читання її натхненної книги.»

Ведуча. І не тільки у щоденнику, у прекрасних віршах утілив він свої почуття. Під враженням цих оповідань пізніше він присвятив їй вірш «Сон», а на пам'ять про день знайомства, що відбулось уже в Петербурзі в січні 1859 року, Тарас Шевченко написав такі рядки.

Музичний фон. Проекція портрета Т. Шевченка.

Читець.
Недавно я поза Уралом
Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє. І оживу,
І душу вольную на волю
Із домовини воззову.
І душу вольную... О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.

Проекція портрета Марка Вовчка.

Ведуча. Перед нами - класик, жінка дивовижної долі, тим більше гідна пошани, що сама зробила її, цю долю; людина рідкісного благородства й духовної чистоти. Спробуємо ж уявити деякі яскраві риси Марії Олександрівни, удаючись до кількох свого роду переломних моментів її життя.

Марко Вовчок. У всесвіті мені відомі лише дві прекрасні речі: зоряне небо над нашими головами і почуття обов'язку в наших серцях.

Ведучий. Ці величні та мудрі слова передають душу Марка Вовчка - видатної української письменниці, послідовниці ідей Кобзаря.

Ведуча. Народилась у Росії, але понад усе любила Україну. Хоч куди б її не закидала доля, вона серцем перебувала в Україні, думкою - в Європі, а руками обіймала весь світ - світ людської мудрості й гуманізму.

Ведучий. Виїжджаючи з України, душу свою залишала з нею. Одного разу під час перебування в Саратові свої почуття висловила метафоричними словами в листі.

Марко Вовчок. Увесь Саратов віддала б за єдину стеблинку чебрецю, який росте на берегах Росі.

Ведучий. Помираючи, марила, щоб її поховали поруч із Шевченком...

Ведуча. Сьогодні літературознавці, здається, цілком з'ясували проблему родоводу Марка Вовчка - Марії Вілінської.

Марко Вовчок. Я ж сама не написала жодної, навіть найкоротшої своєї біографії. Категорично переконана, що «доки живе людина, біографія передчасна».

Ведучий. Вона не заперечувала жодних вигадок про себе і не спростовувала публічно помилок у своїх біографічних даних. Мала переконання, що біографію людини варто писати тільки після її смерті.

Ведуча. І все ж таки - як стала вона, Марія Вілінська, українською письменницею Марком Вовчком?

Музичний фон. Друга пара ведучих.

Ведуча. 22 грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії в родині армійського майора Олександра Вілінського народилась донька Марія.

Ведучий. Маєтком Єкатерининське на той час управляла бабуся Марії - литовська княжна Радзівіл, яку в молодості викрав у батька її на речений, армійський офіцер Шаталов.

Ведуча. Батько майбутньої письменниці був людиною освіченою, добре знав німецьку та французьку мови, захоплювався музикою та співом, був композитором-аматором. Він кохався в українських піснях і навіть звів їх у збірник з нотами.

Звучить українська народна пісня. Проекція портрета матері.

Ведучий. Мати Парасковія Петрівна - добра вихователька своїх дітей - теж любила музику і знала кілька іноземних мов, досконало володіла французькою й добре грала на фортепіано.

Звучить музика фортепіано.

Ведуча. Дитячі роки Марії минали в Єкатерининському. Тут вона разом зі своїми братами Валеріаном і Дмитром здобула початкову освіту. Брат Дмитро згадує...

Ведучий. Сестра відзначалась допитливим розумом і великою жадобою до знань... З малих років вона тягнулась до науки, одягалась завжди просто, зачісувалась без химер, гладко або в коси короною, і це в неї зосталось на все життя.

Ведуча. Але щасливе дитинство було короткочасним, дівчинці виповнилось шість років, коли помер її батько. Рано овдовівши, мати вийшла заміж за поміщика Дмитрієва, який виявився п'яницею й картярем, розорив маєток і залишив сім'ю на призволяще.

Ведучий. Дванадцятирічна дівчинка стає вихованкою Харківського пансіону.

Зі спогадів подруги довідуємось, що Марія «мала одвертий вигляд, чимало природного, безпосереднього. І цим надто вирізнялася серед усіх інших. Крім того, в неї були чудові, густі русяві коси, що їх вона, всупереч пансіонським правилам, мала звичай часто спускати...»

Проекція будинку в Орлі.

Ведуча. Дівчина зростала тут у світі чарівних образів українського фольклору. Народну мову, живе українське слово їй доводилось чути й на вулицях міста, й у стінах пансіону, й у студентському товаристві.

Ведучий. Після закінчення пансіону Марія оселилась в Орлі, у своєї тітки К. Мордовіної. 16-річна дівчина Маша Вілінська, - красуня, розумниця, романтик і водночас людина, яка вміє міцно стояти на землі.

Проекція портрета Марка Вовчка.

Якби Маші хтось сказав, що через сім років вона стане знаменитою українською письменницею, та ще й із викликом підписуватиме свої твори чоловічим псевдонімом «Марко Вовчок», -вона, мабуть, тільки засміялась би.

Ведуча. Тут, у салоні тітки, вона зустріла й покохала (проекція портрета Опанаса Марковича) Опанаса Марковича - українського фольклориста. Він відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Ось що пише Марія Вілінська до Опанаса Марковича у вересні 1850 року.

Марко Вовчок. От чего это у меня...

Ведуча. Додамо тільки одне: на початку 1850 року Марія Вілінська й Опанас Маркович одружились і виїхали в Україну, у Чернігів.

Ведучий. Подружuжя Марковичів поселяється спочатку в Чернігові, а потім у Києві. Разом із чоловіком майбутня письменниця часто бувала в навколишніх селах, де збирала фольклорні матеріали, «цілі дні проводила на ярмарках серед жінок, все розпитуючи, до всього придивляючись та прислухаючись, - до мови, до убрання, - і все те собі занотовувала», - розповідав пізніше М. Лобач-Жученко. Деякі із записаних нею пісень друкувались у збірнику Амвросія Метлинського «Народные южнорусские песни» («Ой Морозе, Морозенку...», «Не так тая Україна, ой, як молода дівчина...»).

Звучить народна пісня «Ой Морозе, Морозенку...».

Третя пара ведучих.

Ведуча. «Вельми справедливо буде покласти на пам'ятну плиту Опанаса Васильовича значно рясніший пучечок безсмертників, ніж це робили деякі дослідники досі, адже зробив він для цього імені - Марко Вовчок - дуже багато», - так визначив вплив Опанаса Марковича на письменницький талант Марка Вовчка голова Спілки письменників України Юрій Мушкетик.

Ведучий. На Україні розпочинається й літературна діяльність Марії Олександрівни. У 1856-1857 рр. у Немирові були створені «Народні оповідання», що принесли їй славу в Росії та Європі.

Проекція титульної сторінки книги.

Ведуча. 1857 рік. Пантелеймон Куліш, прочитавши рукопис «Народних оповідань», пише Шевченку, який повертався із заслання: «Московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлось би в міру».

Ведучий. Писались «Народні оповідання» з однією думкою: не можна принижувати людину, топтати її гідність; кріпацтво - ганьба для України і всієї Російської імперії.

Проекція портрета П. Меріме.

Ведуча. І не дарма Проспер Меріме (він сам узявся за переклад «Народних оповідань» на французьку) писав І. Тургенєву про оповідання «Козачка».

Проекція ілюстрації до оповідання «Козачка».

«Вони дуже сумні і до того ж, гадаю, мають змусити кріпаків потрошити своїх панів. У нас їх сприйняли б як проповідь соціалізму, і добродії, які воліють не бачити кривавих ран, здійняли б страшенний галас».

Ведучий. Недавно ще російська дівчина-дворянка називає свого сина-первістка Богданом на честь Хмельницького. Вона відчуває себе українкою й у відповідному дусі виховує сина. Ось лист до чоловіка, в якому Марія пише зокрема.

Проекція сина Богданчика.

Марко Вовчок. Богданчик всіх тільки розважає, такий вже втішний! Питає та розпитує про все... бували такі, що дуже вже по-московськи говорять, то й тих, єй-Богу, на добру дорогу повертав, з ним і заговорять як слід.

Проекція портрета Марка Вовчка.

Ведуча. 1856-1857 роки стали визначальними в житті Марії Марковичевої: це роки її народження як письменниці. Народне життя підказало письменниці зміст й образи творів, що вийшли у світ під псевдонімом Марко Вовчок.

Ведучий. Існує кілька версій його походження. Богдан Маркович, син письменниці, пояснює його тим, що рід Марковичів походить від козака Марка, прозваного за дуже жорстокий характер «Вовком». «Вовчок» - лагідне похідне слово від Вовка.

Ведуча. Дехто пов'язує літератур не ім'я Марко Вовчок із назвою села біля Немирова - Вовчки, куди письменниця часто ходила, в якому дружила з жінками-селянками та кумувала в них.

Ведучий. Найвірогіднішими є пояснення, що псевдонім від прізвища Маркович. На Україні жінок часто називали за чоловіком - Марковичеві. Отже, трансформоване Марковичка - Марко Вовчок. Народився псевдонім разом із першою книгою.

Проекція назв оповідань «Народні оповідання». Проекція ілюстрацій до оповідань.

Ведуча. У першому виданні «Народних оповідань» було вміщено одинадцять творів. Деякі з них мали дещо інші назви, ніж тепер: наприклад, оповідання «Горпина» називалось «Панська воля», «Отець Андрій» - «Знай, ляше!». Науковці вважають, що за методом зображення ці твори можна поділити на дві групи - реалістичні й романтичні. За тематикою їх поділяють уже на три розряди - родинно-побутові, химерні й історичні.

Ведучий. У друкарні Пантелеймона Куліша оповідання Марка Вовчка з 1861 року друкувались окремими тоненькими книжечками для народу - так званими «метеликами».

Такі книжечки, надруковані крупним шрифтом, призначались для малограмотних селян і коштували дуже дешево.

Проекція портрета Пантелеймона Куліша.

Ведуча. Перший видавець «Народних оповідань» захоплювався письменницею: «Чудо! Чудо! Нічого подібного ще не було в літературі нашій. Яка мова! Які форми!.. важливо тут те, що нема вигадки; все було, все трапилося і розповідано саме так, як було й трапилось. Це золоте дно для прийдешніх письменників українських. Оце етнографія - оце вона! Так треба оповідати про народ! Так треба співчувати народу! Жінка Марковича - це геніальна актриса, котра приймає на себе образ молодиць та бабусь наших і лицедійствує за них так, що не скрізь угадаєш, що взято з натури, а що створено в пориві акторського захоплення... самі тільки пісні кращі від цих речей!..»

Ведучий. Особливої уваги в цих творах заслуговують образи жінок. Дослідниця творчості Марка Вовчка Н. Крутікова про них пише: «Юним героїням оповідань Марка Вовчка (Олеся, Одарка, Горпина) і на думку не спадає протестувати. Вони нагадують ніжні квіти, зламані жорстокою і грубою рукою, розтоптані варварським чоботом».

Ведуча. Ця ж дослідниця підкреслює ще одну важливу рису творів «духовної доні» Шевченка: «Та вже в «Народних оповіданнях» жінки покріпаченого села змальовані з таким глибоким співчуттям, так яскраво відтворені їхні страждання, що ці образи не могли не викликати у читачів настрою обурення і протесту проти кріпосницької системи».

Проекція ілюстрації до оповідання«Горпина». Музичний фон «Мамина пісня».

Читець.
Чуєте, хто там? З дороги!
Мати іде молода,
Очі від щастя вологі,
Горда і рівна хода.
Гляньте, яка величава,
Скільки надії в очах!
Сина, як щастя, як славу,
В люди несе на руках.
Ні, їй немає зупину,
Їй поступається все,
Гляньте: майбутню людину
Радісна мати несе.
Скільки у серці любові!
Квітне для неї земля!
Чуєте - тихше розмови!
Спить на руках немовля.

Інсценізація уривка з твору «Горпина»

Автор. Так-то кохає та терпить Горпина свою первичку, і з рук не спускає.

Горпина. Та вже всміхається, сестриці-голубоньки, і рученята до мене простягає, вже знає мене. І в долонечки вже плеще!

Автор. Тим врем'ям помер наш пан. Почав молодий господарювати. І старий був не добрий, а сей такий лихий, що нехай Господь боронить! Все село за стіну засунулось, такі смутні всі. Тільки Горпина трохи веселенька, тішиться донечкою. Та не минула і її лиха година. Занедужала дитина.

Десятник. Чому не йдеш?

Горпина. В мене дитина нездужає. (Плаче.)

Десятник. Панові треба робити, а про твою дитину байдуже.

Автор. Узяла дитину, обгорнула й пішла. А воно біднесеньке кричить та кричить.

Десятник. Геть ту дитину! Геть! Треба мені робити, а не з дитиною панькатись!

Горпина. Ой панночку, голубчику! Нехай я сама додому однесу! Панночку мій!

Десятник (забрав дитину). А ти роби діло, коли не хочеш кари здобути.

Автор. Довго Горпина чула дитячий плач, жалкий та болісний. Ввечері побігла додому.

Виходить батько з дитиною.

Горпина. Дитинко моя! Донечко! Чи ви ж доглядали її, батеньку?

Батько. Та годі побиватись, дочко, дякувати Господові, втихла трохи.

Автор. Та ненадовго. Вночі прокинулась і знов та ще гірше страждає, горить. Згадала Горпина, що чула колись, як дитина не спить, то настояти макові головки на молоці та й дать випити. Так і зробила. Дитина кріпко заснула. Горпина перемучилась день. Убігла в хату: тихо й темно.

Горпина. Тату! Світла дайте! Світла! (Батько виносить свічку.)

Батько. А чого, дочко, мене лякаєш? Я був задрімав. Мала спить і досі. (Серед хати Горпина з мертвою дитиною.)

Горпина. А що, бач, як помоглося! Затихла моя дитинка, не кричить! (Сльози, плач.)

Автор. Хорувала вона тяжко тижнів із три. Якось Господь помилував, вернув здоров'я, та розум не вернувсь.

Звучить народна українська пісня «Мамина коса».

Ведуча. Достеменно невідомо, але з усією очевидністю десь у середині 60-х років XIX ст., коли письменниця перебувала в Парижі, була написана «Маруся» - історична повість Марка Вовчка (проекція титульної сторінки повісті «Маруся»).

Ведучий. Дівчина мужньо веде смуглявого січовика до Чигирина через степи й річки, рятує його від солдатів, які полюють за польськими шпигунами. Крізь її сприймання показані гетьманська світлиця й нічна бесіда січовиків з Дорошенком, вузенькі вулиці Гадяча та палац Брюховецького.

Ведуча. Завуалювавши сепаратистську тенденцію, Марко Вовчок друкує свою «Марусю» по-російськи у своєму новозаснованому журналі «Переводы лучших иностранных писателей» у Санкт-Петербурзі в 1871 році. А через рік їй удається видати повість окремою книжкою. Узагалі-то російською мовою вона перевидавалась іще сім разів.

Ведучий. А яка доля українського оригіналу? Він не зберігся, його історія оповита серпанком таємничості. Коли в 1901 році редактор «Киевской старины» Володимир Науменко звернувся до Марка Вовчка з низкою питань, то в його листі йшла мова про українську версію «Марусі».

Ведуча. Письменниця саме хворіла на очі, й відповідь про диктувала чоловікові. У ній сказано.

Марко Вовчок. «Маруся» - только отрывок повести из смутного времени, которую цензура, наверно, не пропустит...»

Ведуча. Отже, український оригінал був і набагато об'ємнішим, і політично гострішим, ніж російський варіант.

Ведучий. Повість «Маруся» користувалась великою популярністю не тільки в Росії, а й за її межами. 1875 року у французькому перекладі повість опублікувала газета «Le Temps».

Проекція портрета Етцеля.

У 1878 році її надруковано в журналі Етцеля. В його перекладі-переробці повість стала однією з найулюбленіших дитячих книг у Франції. Твір здобув нагороду французької академії та був рекомендований міністерством освіти для французьких шкільних бібліотек. Повість перекладалась також німецькою, італійською та англійською мовами.

Музичний фон. Проекція титульної сторінки повісті «Інститутка». Перша пара ведучих.

Ведуча. «Інститутка» належить до найкращих перлин нашої літератури», - писав І. Франко в 1885 році. Повість була написана в Немирові, спочатку називалась «Панночка», принаймні під такою назвою цей твір фігурує в листі до П. Куліша.

Ведучий. Шліфувала цей твір письменниця й у січні-лютому в Петербурзі, була незадоволена правкою «гарячого Панька», а тому Опанас Маркович звернувся до Шевченка, щоб Кобзар сам відредагував цей твір.

Ведуча. Шевченко ж високо оцінив повість, не посмівши змінити жодного слова, оскільки вважав написане Марком Вовчком святинею.

Ведучий. Уперше цей твір з'явився російською мовою в перекладі Івана Тургенєва в журналі «Отечественные записки» у 1860 році.

Ведуча. Український текст через п'ятнадцять місяців після цього надрукував журнал «Основа» (1862). І в російському перекладі, і в оригіналі повість мала присвяту Т. Шевченкові.

Проекція ілюстрації до повісті «Інститутка».

Інсценізація уривка з повісті «Інститутка». Пісня «Думка»

Ведучий. З 1859 по 1867 рік Марко Вовчок перебувала за кордоном, хоча збиралась там пробути всього рік. Вона змушена була лікуватись. Жила в Німеччині, Франції, побувала в Італії, Англії (проекція карти), зустрічалася з видатними письменниками, композиторами, ученими, підтримувала зв'язки з передовими людьми Росії (І. Тургенєвим, М. Добролюбовим, Л. Толстим) та України, листувалася з Т. Шевченком, зворушливо піклувалась про нього.

Ведуча. З листів друзів знала про хворобу Шевченка, писала йому, щоби берігся.

Марко Вовчок. Прошу Вас дуже: бережіть себе. Чи таких, як Ви, в мене поле засіяне?

Ведучий. Як найтяжче горе пережила звістку про смерть Т. Шевченка. Жила вона в той час у Парижі, співпрацювала з дитячим журналом Етцеля «Журнал виховання й розваги». Написала чимало українських і російських оповідань, казок для дітей - «Кармелюк», «Невільничка», «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Ведмідь».

Ведуча. Коли І. Тургенєв спитав у Т. Шевченка (проекція листа), кого з українських письменників він радить читати, щоб краще опанувати українську мову, поет без вагання відповів: «Марка Вовчка! Вона єдина володіє нашою мовою!». Ось приклад чистої літературної мови Марка Вовчка з казки «Кармелюк».

Музичний фон.

Читець. Уривок із казки «Кармелюк».

Проекція титульної сторінки казки «Кармелюк».

Ведучий. Найвизначнішою є казка Марка Вовчка «Кармелюк». М. Салтиков-Щедрін писав, що автор казки своїми образами виразно доводить хибність шляху покірності злу та соціальній неправді й веде героїв «до необхідності шукати виходу з гнітючого становища, виходу з обманного».

Ведуча. Образ Кармелюка романтично гіперболізований. Герой наділений незвичайною вродою, розумом, готовністю пожертвувати всім заради інших.

Проекція ілюстрації до казки «Кармелюк».

Інсценізація уривка з казки «Кармелюк»

Проекція портрета Марка Вовчка.

Ведучий. Марії Олександрівні 33 роки, вона вже кілька років живе в паризькому передмісті Нейї. Стосунки з чоловіком, на жаль, уже зовсім не такі, як були; поруч із нею - син Богдан. Але, хоч якби там не було, ця дивовижна жінка зберігає внутрішнє почуття власної гідності, доброту та шляхетність. Ось лист до чоловіка, написаний, очевидно, у відповідь на його численні докори та претензії.

Марко Вовчок. Коли б мені здумати, за що і з якого права ти мені такий лист написав? Начеб до неправого судії або необачного наслідника! Я тебе не судила, не казала слова прикрого, а щодо твоїх маєтків, коли вони єсть, то давай їх мені у руки, я не візьму.

Я не із тих, що, попрощавшись із людиною, вищипляють якесь шматтячко і тим живляться.

Проекція портрета Опанаса Марковича.

Кажеш, що ти терпиш - подумай часом, що, може, Господь не все лихо на тебе одного потратив - іншим дещо зоставив - і мені часом, може, зернятко перепадає - то не прибольшай своєю кривдою!

Ведуча. Через рік, улітку 1867 року, Опанаса Марковича не стало.

Ведучий. І знову Петербург. Десять років (1867-1877) Марія Олександрівна живе в Петербурзі. У цей період вона зближується з редакцією журналу «Отечественные записки», в якому друкує свої романи російською мовою. Журнал тоді очолювали М. Некрасов і М. Салтиков-Щедрін.

Ведуча. Багато зроблено нею в галузі перекладу. Вона видає журнал «Переводы лучших иностранных писателей», у якому друкує і свої переклади із західних літератур.

Ведучий. Чимало наукових перекладів зробила вона у співпраці із Д. Писарєвим, їх об'єднували взаємне кохання та праця. Але письменницю знову спіткало горе. Купаючись у Ризькій затоці, Д. Писарєв трагічно загинув. Щоб забути горе, з головою поринає в роботу.

Ведуча. За цей період життя в Петербурзі зроблено дуже багато: написано кілька романів, упорядковано двотомне, а згодом - чотиритомне видання творів. І, звичайно ж, переклади.

Ведучий. Відомо, що, проживаючи в Парижі, вона була особисто знайома з Жулєм Верном (проекція портрета Жуля Верна). І він довірив їй переклади російською мовою всіх своїх творів.

Ведуча. Марко Вовчок встигла перекласти п'ятнадцять романів славетного фантаста, перекладала також казки Г.-К. Андерсена, твори В. Гюго, А. Мюссе, Б. Прусса та інших.

Ведучий. Усе болючішими для письменниці стають цензурні утиски, недоброзичливість критиків та окремі невдачі. 1870-го Марія подає клопотання про дозвіл видавати ілюстрований журнал перекладів. Була в ньому й видавцем, і коректором, і перекладачем. Однак наступного року їй оголосив війну тодішній «всесильний» критик Стасов, дружина якого також займалась перекладами.

Ведуча. Щоб усунути конкурентку, він публічно звинуватив Марка Вовчка у плагіаті. Третейський суд, на який погодились обидві сторони, визнав Марію Маркович винною. Це дуже зашкодило її репутації. Від цього вона так і не оговталась.

Ведучий. 1878 року Марко Вовчок залишає Петербург.

Проекція портрета М. Лобача-Жученка.

Разом зі своїм другим чоловіком - морським офіцером, згодом - дрібним чиновником М. Лобачем-Жученком Марія мандрує по місцях його служби. Сім років вони жили на Північному Кавказі та в Новоросійську, наступні вісім років - на Україні (Богуслав, Тетіїв, Хохітва, Канів, Стеблів).

Ведуча. Та й у цих умовах Марко Вовчок пише нові твори, збирає фольклорні матеріали, упорядковує повне семитомне видання своїх творів, перекладає низку творів польських письменників. Останні роки письменниці минули на Північному Кавказі.

Проекція будинку в Нальчику.

Ведучий. Навесні 1906 року Марко Вовчок переселяється на хутір Долинський поблизу Нальчика. Тут вона написала своє останнє оповідання «Встреча», працювала над українською повістю «Гайдамаки», яка так і залишилась незакінченою. Стан здоров'я письменниці різко погіршився.

Ведуча. 1906 рік. Стара, хвора жінка живе на околиці Нальчика. Її знають як пані Марію Лобач, і майже нікому невідомо, що то - класик української літератури, про яку Іван Франко писав 1890 року: «Шевченка і Марка Вовчка я вважаю найбільшими талантами нашої дотеперішньої літератури, найбільшими майстрами нашого слова».

Проекція портрета Марка Вовчка. Музичний фон.

Ведучий. 10 серпня 1907 року Марко Вовчок померла. Як вона того бажала, її поховали в садибі, під гіллястою розлогою грушею, де так любила працювати й відпочивати письменниця.

Ведуча. Схвильовано писав у ті дні в посмертній згадці «Марія Маркович (Марко Вовчок)» Іван Франко (проекція тексту).

Зламалася велика сила. Закотилася ясна зоря нашого письменства.

Ведучий. Її прах і сьогодні покоїться в кабардинській землі (проекція пам'ятника).

Через п'ятдесят років кавказький поет А. Шомахов напише:

Вкраїни донька, ти жила між нас,
Душею чиста, ніби наші ріки,
Твоє ім'я - величне, мов Кавказ,
Вкарбоване в краю моїм навіки.

Проекція видань творів Марка Вовчка.

Ведуча. Постатями такого масштабу має право пишатись будь-яка країна світу. Багато письменників возвеличували талант Марка Вовчка (Марії Вілінської), а Леся Українка відзначила: «Марко Вовчок знала такі тайни історичної душі українського народу і такі глибини, яких уже тепер ніхто не знає або виповісти не вміє ».

Музичний фон.

Ведучий. Високий гуманізм і соціальний пафос, задушевне, натхненне слово, народність, глибина і принадність художніх образів - усе це визначає сучасну значущість, невмирущу цінність чудової прози Марка Вовчка.

Марко Вовчок. Я прожила свій вік, йду чи однією дорогою і не звертаючи вбік. У мене могли бути помилки, вади, неподобства, як і в більшості людей, але в головному я ніколи не заплямувала себе відступництвом.

Музичний фон.

Автор: Н. Федунь

Стаття журналу "Відкритий урок: розробки, технології, досвід"