Методичні рекомендації щодо соціальної адаптації підлітків в умовах ПТНЗ

Вступ

Здатність особистості адаптуватися до соціального середовища є однією із запорук її успішного входження в колектив, а як наслідок – внутрішнього комфорту. Адже завданням освіти на сучасному етапі є формування такої особистості, яка буде впевнено почуватися у будь-яко му колективі, вірити у власні можливості, знаходити спільну мову з різними людьми. Саме тому так важливо приділяти багато уваги питанню соціальної адаптації особистості на початку її навчання у центрі.

Слід зрозуміти, що для учнів це не лише зміна навчального закладу, а перш за все – зміна соціального статусу: перехід від дитинства до дорослого життя. А доросле життя вимагає досвідченості, відповідальності за свої вчинки, вміння спілкуватися з різними людьми.

Щодо спілкування, саме на цьому етапі найчастіше виникають проблеми, адже сучасні підлітки часто не можуть знайти спільної мови із однолітками та дорослими. Причин цього можна назвати безліч: зловживання комп’ютером – одна із головних. Коли підліток починає занадто захоплюватись віртуальним спілкуванням, то згодом розуміє, що знайти друзів у віртуальному світі значно легше, аніж у реальному житті. Така дитина замкнена у собі, не прагне порозумітися із своїми однолітками, а тому стає об’єктом насмішок, погано вчиться.

Часто до центру приходять вчитися діти, які зростали у такому соціальному середовищі, де не знайшлося людей – серед рідних та педагогів, - що допомогли б їм повірити у власні сили, розкрити від природи дані таланти. І як наслідок цього – дитина виросла невпевненою у собі, без віри у власну унікальність.

Тому педагогами нашого центру постійно проводиться робота з соціальної адаптації підлітків, що спрямована на виховання творчої особистості, впевненої у власних силах, здатної до адекватної самооцінки. Ця робота включає в себе:

• виховання емоційної культури підлітків;
• робота з переорієнтації з норм поведінки і цінностей, характерних для дітей, на норми і цінності дорослих;
• створення позитивного психологічного клімату в колективі;
• створення обстановки, яка ґрунтується на повазі та довір'ї до учнів, сприяє їх розкріпаченню;
• розвиток самоусвідомленості підлітка, впевненості у власних силах, вимогливості до себе, самокритичності, відповідальності, здатності до саморегуляції поведінки;
• застосовування методів виховної роботи, які відволікають увагу молоді від масової інформації, яка розтліває свідомість та особистість, сприяє цинічному ставленню до злочинів, виховують людяність, духовність, здатність співпереживати;
• повернення до народних традицій;
• залучення до участі в художній самодіяльності;
• виховання естетичних смаків.

Нами вже давно підмічено, що вищезазначені заходи не лише сприяють вихованню всебічно розвиненої особистості, а й позитивно відбиваються на навчальних досягненнях.

Емоції понад усе

Будь-яке суспільство зацікавлене у своєму продовженні в наступних поколіннях. Таке продовження є не лише біологічним, але й духовним, і соціальним. Тому велике значення має соціалізація особистості, тобто процес свідомого засвоєння людиною моральних норм і цінностей, які існують в даному суспільстві, та її здатність адаптуватися до суспільного середовища, самореалізуватися, впливати на суспільні процеси. Метою соціалізації є засвоєння і розвиток досягнень даного суспільства, подолання певних життєвих труднощів і проблем, пошук людиною шляхів найбільш ефективного пристосування до суспільства.

Розвиток суспільства залежить від того, як ми будемо розуміти мету, завдання і зміст освіти, які напрямки розвитку вважатимемо пріоритетними. Сучасне суспільство потребує нового типу особистості з високим рівнем культури й духовності, спроможної самостійно приймати рішення, робити свій вибір, гнучко реагувати на зміни обставин і самому створювати обставини.

У сприйнятті особистістю загальнолюдських цінностей та виробленні власних ціннісних орієнтацій важливу роль відіграють емоції. Адже соціальні цінності сприймаються не лише свідомістю і раціональним мисленням, але й насамперед почуттями та емоціями. Через це на сучасному етапі розвитку педагогічної науки і практики роботи в освіті особливого значення набуває проблема виховання духовної культури особистості та її важливої частини – емоційної культури.

У науковій літературі не знаходимо чіткого визначення поняття "емоційна культура"; хоча протягом тривалого періоду науковці намагалися вирішити питання впливу на емоційний світ дитини. Проблема соціалізації є загальновизнаною, а також одним із компонентів багатогранного і складного процесу формування особистості. Емоційна культура підлітків – це сукупність якостей особистості, знань про емоційну сферу людини, необхідних для її життєдіяльності, комунікативних умінь та умінь реагувати емоційними станами і емоційними реакціями.

Щоб підвищувався рівень емоційної вихованості підлітків, робота педагога повинна бути раціонально організована. Адже виховання емоційної культури зумовлене соціальними умовами життя учня. Педагог може включати учня в різні системи стосунків та спілкування. Створюючи в процесі спілкування і діяльності учня в класі відповідні умови, учитель тим самим впливає на особистість, на її розвиток.

Я вже дорослий, чи ще дитина?

У своїй виховній діяльності педагог повинен враховувати систему чинників, механізмів та умов виховання особистості на конкретному віковому періоді.

Зокрема, необхідно зважати на провідний тип діяльності, що має вирішальний вплив на розвиток особистості, на характер соціальної ситуації розвитку, а також ураховувати основні суперечності психічного та особистісного розвитку підлітка. Все це є основою для добору методів, способів впливу, визначення завдань виховання.

Становлення і розвиток особистості у підлітковому віці зумовлюється якісно новою соціальною ситуацією розвитку. Зміна становища підлітка у суспільстві, підвищення вимог до нього, зміна характеру та ускладнення навчальної діяльності, зростання ролі участі підлітка у різних видах групової діяльності та інші чинники зумовлюють цілий ряд специфічних особливостей у розвитку особистості учнів-підлітків. Тому однією з важливих умов в організації роботи з учнями цього віку по вихованню емоційної культури є врахування суперечливого характеру психічного та особистісного розвитку.

Зокрема, у підлітка виникає суперечливість між його прагненнями і домаганнями дорослості та реальними можливостями, подолання яких стає рушійною силою розвитку. Врахування цієї суперечливості у виховній роботі з учнями цього віку має особливе значення. Тенденція до дорослості та самостійності є важливим явищем в особистісному розвитку підлітка. Вона пов'язана з його переорієнтацією з норм поведінки і цінностей, характерних для дітей, на норми і цінності дорослих.

У зв'язку з цим педагог повинен адекватно уявляти психологічно обґрунтований рівень розвитку школяра-підлітка.

Підліток має знати, що він відповідає за свої стосунки з іншими людьми, за свою поведінку у різних сферах діяльності, за становлення і саморозвиток свого "Я" та за інших людей. Важливо, щоб учні брали на себе відповідальність за те, чого від них ніхто не вимагав, виходили за межі актуальної необхідності в потенційну. Доцільно спонукати вихованців до проблемного пошуку і формування адекватних критеріїв відповідального виконання обов'язків. Варто допомагати учневі усвідомлювати негативне у власній поведінці та діяльності.

А настрій наш такий мінливий…

Емоційна атмосфера, сприятлива для розвитку особистості підлітка, також є умовою виховання емоційної культури підлітків. Емоційна атмосфера визначається настроєм, увагою вчителя до своїх вихованців, дітей один до одного і до вчителя, розумінням психологічного стану оточуючих людей. Негативний вплив на формування емоційної культури може мати "психологічний клімат", який будується в колективі на засадах несправедливості, приниженні почуття людської гідності, на порушеннях контакту між учителем і учнем.

Однією з головних причин утруднень у спілкуванні вчителя з учнями підліткового віку є надмірна авторитарність учителя. Вона виявляється у категоричності власних суджень, у невмінні вислухати учня та зрозуміти його, у підвищеній критичності до вчинків оточуючих і недостатньо об'єктивному, самокритичному ставленні до власних, у стримуванні самостійності та ініціативи учнів. Негативний психологічний клімат у колективі веде до конфліктних ситуацій і закріплює негативні емоції, які можуть передаватися від людини до людини. Будь-яке посягання на гідність особистості може стати причиною депресії або афекту як у вчителів, так і у учнів. Тому в нашому центрі проводяться психологічні тренінги для педагогів.

Велике значення має настрій групи в цілому і настрій кожного учня окремо. Настрій визначається емоційними реакціями оточуючих, їх ставленням один до одного, яке проявляється в міміці, жестах, словах, вчинках. Спілкуючись з учителями, однокласниками, друзями підлітки мимоволі заражаються їх оптимізмом або нудьгою. Підтримці хорошого настрою в класному колективі сприяють ввічливість, взаємоповага, тактовність по відношенню один до одного.

Усім відомо, як можуть відрізнятися один від одного колективи за зовнішньою поведінкою. В одних колективах емоційні реакції дітей виражаються відкрито, яскраво, з повним розторможенням; в інших - вираження почуттів відбувається спокійно, стримано. Причому та чи інша поведінка колективу є стійкою. Знаючи це, можна заздалегідь передбачити, як буде вести себе в конкретній ситуації той чи інший колектив.

Особлива роль в установленні позитивного емоційного клімату належить педагогу, його професіоналізму, вмінню впливати на почуття учнів, здібності так захопити дітей, щоб навчання було для них радісним, цікавим. Уміння володіти собою і здатність розуміти настрій учнів, постійний контроль за власними емоційними реакціями й емоційним станом підлітків, прагнення і вміння вносити у стосунки позитивні емоції, засобом виявлення яких є прояв доброти і взаємоповаги, стає позитивним для: створення емоційної атмосфери уроку, яка забезпечує умови для виховання емоційної культури підлітків.

Давайте поговоримо!

До числа умов виховання емоційної культури підлітків необхідно також віднести задоволення потреби підлітків у спілкуванні.

Встановлено, що з віком потреба у спілкуванні, в розширенні сфери емоційних вражень збільшується. Тому особливо важливо у навчально-виховному процесі створювати умови для задоволення цих потреб підлітків. Учителю слід потурбуватися про організацію спілкування учнів.

Педагог, який стоїть на позиціях педагогіки співробітництва, повинен давати можливість кожному висловити власну думку, привчаючи однокласників уважно вислухати його та спробувати зрозуміти. Дуже важливо, щоб учні з повагою ставилися один до одного, висловлювали власну думку тактовно, не ображаючи нікого, на помилки інших вказували обережно, аби того, хто помиляється, не кривдити. Дотримання етики дискусії допоможе дітям у майбутньому, навчить їх жити серед людей - цінувати і шанувати їх, не ображати і водночас ввічливо, але наполегливо відстоювати свої погляди, не дозволяючи іншим принижувати себе.

У процесі спілкування на уроці учні відчувають різні емоції: здивування з приводу почутої незвичайної думки, сумнів щодо її правдивості, задоволення від розумових зусиль та ін. Аргументи, що підтверджують неточність або помилковість поглядів, висловлюються спокійно й доброзичливо. Обстановка, яка ґрунтується на повазі та довір'ї до учнів, сприяє їх розкріпаченню, а крім того, стимулює позитивні емоції, на основі яких можуть сформуватися чуйність, взаємодопомога.

Не тільки оцінювати, а й цінувати

Однією з умов виховання емоційної культури підлітків є установка педагога на регулювання емоційного стану й емоційних реакцій учнів на діяння оточуючих і образу власного "Я".

Педагог свою роботу зобов'язаний будувати таким чином, щоб кожен вихованець мав можливість побачити сильні та слабкі сторони своєї особистості, спрямувати зусилля на розуміння свого власного "Я", переконатися в його можливостях.

Підтримуючи прагнення підлітка до дорослості та самостійності вихователь створює можливості для соціально цінної спрямованості активності учнів. Така підтримка проявляється у довір'ї вихователя до можливостей підлітка, у нових способах і формах взаємодії з ним, у наданні йому широких можливостей для прояву ініціативи, самостійності, творчості, а також одночасно, відповідальності. Це винятково важливо для розвитку самоусвідомленості підлітка, розвитку таких якостей, як впевненість у власних силах, вимогливість до себе, самокритичність, відповідальність, вольових якостей і розвитку здатності до саморегуляції поведінки.

Умовою виховання емоційної культури підлітків є і накопичення позитивного досвіду, створення в умовах життя ситуацій успіху. Емоційно вихована людина виростає не з тієї дитини, якій розповідали про кохання, людські радощі та печалі, а з тієї, яка пережила ці емоції у власному житті. Тому неабияке значення у формуванні особи підлітка має педагогічна оцінка. Авторитарний педагог бачить в оцінці насамперед засіб покарання. Проте низькі бали навряд чи сприяють створенню нормальної робочої атмосфери в групі. Низькі оцінки навчальної діяльності спонукають учнів до хитрощів, щоб одержати більш високі. Отже, труднощі в установленні контакту, викликаючи небажані емоційні стани, можуть слугувати поштовхом до розвитку негативних моральних якостей учнів.

Педагог повинен бачити в оцінці перш за все засіб заохочення, виставлена оцінка повинна доповнюватися змістовним словесним оцінюванням. Гуманне ставлення до своїх вихованців дозволить йому в кожному з них помітити й заохотити щось позитивне: в одних - здібність аналізувати окремі факти, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки; в інших - пошуки додаткової інформації з даного предмета, а може, й спроби нестандартного підходу до виконання запропонованих завдань.

Головне - педагогічна оцінка має бути оптимістичною, стимулювати в учня віру в свої можливості, підносити його авторитет серед оточуючих. Слід дати можливість самоутвердитися кожному учневі, а не лише обраним, тим самим учитель захистить своїх вихованців від надмірної самовпевненості в одних та заниженої самооцінки й заздрості в інших.

Під час організації роботи з виховання емоційної культури підлітка вчителю важливо забезпечити умови для розвитку здатності до співпереживання, до співчуття, здатності підлітків налаштовувати свої емоції на співчуття іншим людям. Здатність до співпереживання як уміння не байдуже віднестись до того, що хвилює людей, є об'єктом їх різного роду переживань, також може розвиватися у процесі росту і накопичення емоційного досвіду дитини і слугувати засобом збагачення її емоційної сфери.

Думай про приємне і повір у себе

Суттєвою умовою виховання емоційної культури є також своєчасне набуття учнями таких умінь:

• уміння управляти своїми бажаннями;
• уміння контролювати емоції, настрої;
• уміння правильно розпізнавати і оцінювати емоційний стан інших людей;
• уміння правильно оцінювати емоційну ситуацію і адекватно реагувати на неї;
• уміння бачити причини і шляхи усунення негативних емоцій.

Важливим умінням є уміння учнів заміняти одні почуття іншими. Негативні емоції доцільно заміняти позитивними, на почуттях небажаного характеру непотрібно концентрувати увагу, замість цього необхідно заповнювати уяву приємними образами та згадками.

Емоційна культура підлітків визначається умінням своєчасно неприємні емоції заміняти приємними образами. Завдання педагога полягає в тому, щоб створюючи умови для виховання емоційної культури, зміцнювати віру підлітків в успіх, допомагати їм покращувати уявлення про себе, свої можливості і здібності, удосконалювати власний образ.

Отже, у підлітковому віці необхідно вчити учнів можливості ігнорувати старі, неприємні згадки, переживання, концентруючи увагу на приємних епізодах, закріплюючи позитивні емоції. Педагог мусить переконати учнів в тому, що людина може справитися зі своїм минулим досвідом і реально планувати майбутнє.

Важливою умовою становлення емоційної культури підлітків є організація емоційного самовиховання, яке включає в себе заходи, які запобігають розвитку в учнів неадекватних емоційних реакцій. Важливо переконати підлітків в необхідності систематичної роботи над собою, привчити їх обдумувати свою поведінку, емоційні реакції на зовнішні впливи (зауваження вчителів, друзів, однолітків). Важливо навчити гасити потреби в якихось зовнішніх виразних виявах емоційні стани негативного характеру.

Умовою виховання емоційної культури підлітків є організація духовної діяльності. Духовна діяльність - це відбиття суспільних відносин, яке включає роботу, внутрішній світ підлітка, в його проявах, прагненнях, бажаннях.

Емоційне виховання визначається роллю знань, навчання, інтелектуального розвитку. Виховна сила знань знижується на тих уроках, де вчитель фіксує увагу на змісті матеріалу, ігноруючи при цьому почуття вихованців. Емоційний стан має велику зворотну силу впливу на розум, на все інтелектуальне життя учнів. Учитель повинен піклуватися про емоційну насиченість навчального матеріалу.

Добрим словом і камінь зігрієш

Виховання емоційної культури можливо тільки за умови позитивного мотивування навчальної діяльності та вмілого використання педагогом емоційних ситуацій, емоційної насиченості навчального матеріалу. Адже не секрет, що лише окремі учні (вибірково) одержують позитивний стимул до навчальної діяльності, здебільшого ті, хто відмінно або добре вчиться. Решта позбавляються сприятливих психологічних умов навчання що підвищує їхню вразливість до негативних зауважень, педагога і призводить до психічних травм. Загальні ж позитивні психологічні настанови, які викликають почуття радості ("Молодці!", "Ви мене радуєте!", "Мені приємно, що ви сьогодні такі уважні"), активізують мислення, увагу і почуття всіх учнів.

Неможливо добитися успіху у виховній роботі без оволодіння вихователем тонким емоційно-естетичним баченням оточуючого світу. Результативність виховного процесу визначається тим, на скільки педагог володіє методикою емоційного стимулювання. Емоційні стимули - це такі стимули, які найбільшою мірою впливають на емоційну сферу учнів викликаючи у них відповідні почуття і емоційний відгук, співпереживання і т. п.

Успіх виховання емоційної культури підлітків буде забезпечений за умови, якщо педагог буде розглядати процес виховання як творчу діяльність, основану на педагогічному прогнозуванні, педагогічній майстерності, умінні поважати учня. Педагог, якій оволодів методикою емоційного стимулювання, в який підлітки будуть поставлені в активно-дієву позицію, включить їх у творчу діяльність, яка містить в собі великі можливості у задоволенні емоційних потреб дітей.

Система досягнень, як і неуспішності, що фіксується у свідомості учня, формує його ставлення до подальшої навчальної діяльності. Кожне досягнення викликає приплив позитивних емоцій і почуттів, зміцнює впевненість учня у своїх силах, підвищує рівень його інтелектуальних домагань. Невдачі ж, пов'язані з неможливістю виконати визначений учителем обсяг завдань певної складності, в поєднанні з лімітом часу призводить до стресового стану, переважання неприємних емоцій. Рівновага позитивних і негативних підкріплень або відсутність їх взагалі формує байдуже, позбавлене домінуючої сили позитивних почуттів, енергії, ініціативи ставлення до навчання.

Отже, названі педагогічні умови створюють основу результативності виховання емоційної культури підлітків. Становлення гармонійно розвиненої особистості - процес довготривалий, складний і має багато суперечностей. Тут значної ролі набуває емоційно-духовний рівень розвитку особистості, її емоційної культури. Людина майбутнього, духовно багата, зможе подолати не тільки соціальні, але й психологічні перешкоди, якщо сформує у себе установку на емоційні контакти з іншими людьми, здатність розуміти та управляти своїми емоціями й емоційними станами інших, навчиться контролювати і коригувати емоційні реакції на зовнішні та внутрішні впливи.

Мерзоти із телевізора

Духовна культура як суспільства в цілому, так і окремої особистості змінюється під впливом все нових суб’єктивних факторів. Людина є насамперед істотою, що має внутрішній світ, духовність, свою долю та зверненість до вищих цінностей.

Постійні спостереження за поведінкою підлітків – учнів ЗДЦПТО - показали, що головні причини невихованості більшості з них містяться у духовній сфері: депресія і втрата сенсу життя, розлюченість через несправедливі результати демократичних реформ, які не мають перспективи, і безкарність зла, моральна деградація через усевладдя грошей, культу насилля та розпусти. Адже тільки у сприятливому, облагородженому духовно-інтелектуальному середовищі можливий повноцінний, гармонійний духовний та розумовий розвиток особистості, а також її життєдіяльність.

Потрібно також визнати, що стан духовної культури, вихованості підлітків просто жалюгідний. Протягом останніх років простежується яскрава тенденція духовної, моральної та інтелектуальної деградації значної частини підлітків під впливом засобів масової інформації. Цей процес найяскравіше проявляється у сфері масової культури. У цій сфері спостерігається витіснення національної культури, мистецтва, традицій. На екранах триває засилля бойовиків, еротичних фільмів, фільмів жахів, які значною мірою розбещують незрілу, незміцнілу свідомість молоді, яка втратила нині позитивні орієнтації в житті. У західній відеопродукції, що розрахована на молодь, широко та вміло пропагується культ сили, насилля, наживи, "красивого життя", яке досягається неправедними шляхами. Відверто культивується цинізм і жорстокість за допомогою показу та смакування подробиць вбивств, фізичних та моральних знущань над людьми. Кіно героями виставляються бандити, злодії, вбивці, психопати, повії, шахраї та авантюристи. Телебачення і преса широко подають подробиці різноманітних кримінальних подій, злочинів з убивствами, пограбуваннями, насиллям.

Отже, ЗМІ ніби привчають підлітків до мерзот життя, не даючи належної оцінки та пояснення. До цього додаються добродушно-зневажливі коментарі та непристойний гумор.

Під впливом систематичної та багатої на кримінальні теми інформації у молоді складається враження, що вбивства, пограбування, насилля – неминучі і невід’ємні супутники демократичного суспільства і з цим необхідно змиритися. Звідси – зростання цинізму.

ЗМІ широко пропагують еротику і секс, беручи активну участь у "сексуальній революції", яка веде до тотальної еротизації українського суспільства, попри національні традиції та православні канони. Тим самим знищується і береться на глум природне почуття сором’язливості в інтимних стосунках, здавна оспіване в українських народних піснях та поетичних творах.

Масове запровадження моралі вседозволеності, систематичний вплив її через засоби масової інформації на молодь моральність, чистоту людських стосунків, пригнічують і стримують формування духовних та інтелектуальних потреб, деформують духовний та інтелектуальний розвиток особистості.

Одним із основних інструментів прямого і посереднього прищеплення, кодування і програмування свідомості, якими користується ЗМІ, є масова реклама, агресивна, нахабна, настирлива, нерідко цинічна і вульгарна. Вона викликає у багатьох роздратування, обурює, ображає, псує настрій.

Усі наведені вище приклади свідчать про необхідність прийняття невідкладних заходів щодо захисту духовного, морального та інтелектуального здоров’я молоді, запровадження нових методів виховної і соціальної роботи, якими повинен досконало володіти кожен, хто працює з підростаючим поколінням.

Необхідно застосовувати такі методи виховної роботи, які будуть відволікати увагу молоді від масової інформації, яка розтліває свідомість та особистість, привчає до мерзот життя, сприяє цинічному ставленню до злочинів, будь-яких проявів людяності, пригніченню духовності. Необхідно зупинити зловживання вільною інформацією, що завдає шкоди психічному і духовному здоров’ю молоді.

Свого зреклися, а чужого не навчилися

"Ломка" традиційної культури і заміна моральних цінностей завжди супроводжується різким погіршенням психічного стану суспільства. Сьогодні наша відданість і любов до української пісні, до народних звичаїв і традицій проходить нелегкі випробування. Виявляється, що необхідно захищати їх від своїх же доморощених "Іванів, позбавлених рідства".

Наша молодь активно переймає чужоземні звичаї і свята, забуваючи в той же час про своє, рідне, віками викохане в народі.

На свято Хелоуіна всі беруться вирізати страхітливі обличчя в гарбузах, запалювати свічки, одягати костюми всілякої нечисті.

Молодь не розуміє, що це свято прийшло до нас з іншої країни і не має ніякого відношення до національної культури. В себе на батьківщині воно має повне право на існування, оскільки ця традиція склалася у народів Західної Європи віками. Але в українців існують інші свята та звичаї, нічим не гірші від Хелоуіна, та про них ми чомусь забули. Тому святкування Хелоуіна нерідко не обмежується гарбузами та свічками, а перетворюється на акти вандалізму біля пам’ятників, стародавніх пам’яток архітектури, а то й на цвинтарях.

Щоб змінити таке становище, слід звернутися до національної культури.

Одним із дієвих методів виховної роботи є звернення до національних звичаїв і традицій, до живих джерел народної мудрості та моралі, оспіваних в народних піснях.

У кожному навчальному закладі щороку на День Святого Валентина (14.02) стоїть скринька, куди діти (іноді навіть ті, що не досягли і 10 років) кидають любовні послання, зізнання в коханні особам протилежної статі. Це все вітається адміністрацією і культмасовим сектором. Тоді чому б наступного дня, на Стрітення, не випекти "жайворонків" і не роздати їх дітям у їдальні, як це робилося десятки і сотні років на Україні?

Найбагатшою на Україні є новорічна обрядовість. Це споконвіку було пов’язано з тим, що селянин-хлібороб з ранньої весни до пізньої осені важко працював у полі, а взимку мав можливість перепочити, повеселитися.

Тому нами у центрі щороку в переддень зимових канікул організовується група учнів, які вивчають колядки, щедрівки, різдвяні пісні, а потім проходять по класах, по кабінетах, вітають усіх з Новим роком та Різдвом Христовим, бажають здоров’я, добробуту, гарного врожаю, ладу в родині.

Як це не прикро, але слід зізнатися, що кожного року доводиться зіштовхуватися з такою проблемою: учні соромляться спочатку щедрувати й колядувати, говорячи, що будуть схожі на тих, хто побирається попід хатами. Словами і доріканнями їх не переконати. Але є один дієвий прийом. Коли діти починають виявляти свій сором, я розповідаю їм, як раніше проходили ці обряди в народі: молодь, щедруючи, не обминала жодного подвір’я, жодної родини. Люди свято вірили в те, що прихід щедрувальників принесе хороший урожай у майбутньому році. А ще для хлібороба було головне. Тому й готували багату гостину: ковбаси, сало, хліб та солодку випічку, яблуко, горішки й т. ін.. Обминути якусь хату, не пощедрувати бодай на одному подвір’ї – означало виказати велику зневагу родині, яка там проживала. Якщо таке траплялося, то означало, що ці люди великою мірою завинили перед своїми односельцями і живуть відлюдькувато.

Після такої промови починаєш помічати, як у дітей потроху починає вселятися дух Різдва. Вони починають мислити іншими моральними категоріями і вже не про сором говорять, а рахують, які кабінети їм потрібно пройти, щоб нікого не образити, не проминути. І якщо на перших репетиціях учні співають пісню "Добрий вечір тобі, пане господарю" просто як добре вивчену напам’ять, то потім починаємо помічати, як змінюється настрій, навіть інтонація, кожен вкладає в пісню свою душу. І навіть бувало таке, що йдучи додому після вечірньої репетиції, учні наспівували щедрувальні пісні. Це викликало в перехожих здивування і доброзичливі посмішки, але ні в якому разі не осуд. Адже це багато краще видовище, ніж підліток із плейєром, з якого реве на всю вулицю пісня, іноді, з брутальними, лайливими словами.

А після того, як обряд цей в центрі вже проведено і на підлозі скрізь посипано житом, пшеницею, помічаємо, що й інші учні (які не брали участі в дійстві) починають розповідати колядки і щедрівки. Адже вони їх знають, тільки забувають, коли їх слід казати, бо вся політика держави ніби цілеспрямовано веде до виродження народної культури.

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине?

Якщо пройтися сьогодні вулицями міста, завітати у кафе, магазини, нічого українського ми не почуємо. Звуковий простір закрашений іноземною попсою, "блатним" репертуаром. І головна причина – це відсутність державної політики підтримки творців української пісні. А саме пісні рухають уперед українську духовність, розвивають нашу мову, наше розуміння природи і людської душі. Невмирущі народні пісні – живі, чисті, глибокі, перейняті не вимученим, а з небес насланим вільним почуттям, яке не підвладне часу.

Високо одухотворена поезія – колоритна, соковита, мелодійна, нерідко стає співучою українською піснею, яка емоційно збагачує душу кожної людини в хвилини радості і смутку.

Але часто, коли учневі пропонується обрати пісню, щоб заспівати її на концерті або використати як музичний супровід для танка, його вибір подає на пісні зарубіжних виконавців (зокрема, російських). Про що це свідчить? Невже в усіх країнах, крім нашої, є гарні пісні? Такого не можна сказати, бо Україна здавна називалася співучою, а українці сум і радість переливали в пісню. Просто наші пісні, як народні, так і естрадні, втратили свою популярність через "моду" на іноземні пісні.

Тому при підготовці концертів художньої самодіяльності не слід в усьому покладатися на вибір учнів. Це не говорить про те, що потрібно примушувати їх обирати ті чи інші художні номери. Але спрямовувати вибір, керувати підготовкою, вчити відрізняти красиве від вульгарного, естетичне від неестетичного – в цьому головне завдання педагога.

Готуючи концерт до Дня учителя у центрі, ми запропонували своїм учням дібрати рухи і вигадати танок до пісні Софії Ротару "Одна калина". Мотивація, чому саме до цієї пісні, у нас була проста: концерт готується для педагогів, а отже, для старшого покоління. А для цього покоління С. Ротару завжди була кумиром і взірцем. Коли на концерті вийшли танцювати дівчата у вишитих сорочках, зі стрічками в коса, заквітчані нетягами червоної калини, вся зала зайнялася оваціями. Аплодували не тільки дорослі, але й підлітки – так усім сподобалися юні україночки.

Минув місяць – і наш центр запросили взяти участь у збірній концертній програмі серед вищих і середніх навчальних закладів до Дня студента. Ми запропонували учням разом із новими номерами виставити ті, що їм найбільше сподобалися із минулих концертів. І першим таким номером був танок "Одна калина"! Його запропонували всі без винятку учні. Нашій радості не було меж. Адже це стало свідченням того, наші зусилля не були марними, що виховання естетичного смаку дітей українською піснею дало свої результати: красиве і колоритне переважило над брутальним і грубим.

Велика сила сцени

Особливе місце у вихованні пошани до національної культури, до України посідають інсценівки за творами українських письменників. Зазвичай ми беремо один із найцікавіших уривків з твору, але перед тим пропонуємо учням прочитати увесь твір (якщо він не знайомий їм за програмою). За період моєї роботи це були інсценівки за творами Г. Квітки-Основ’яненка, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, І. Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Ліни Костенко, Павла Глазового, Остапа Вишні та інших.

Після того, як ролі було роздано, учасникам інсценівки пропонувалося, виходячи із змісту прочитаного, охарактеризувати свого героя і розповісти, як він уявляє його зовнішність: високий чи низький, стрункий чи товстий, у що вдягнений. Разом ми корегували образ героя, що сприяло розвитку пам’яті й творчої уяви.

А далі все йде за планом: починаються щоденні репетиції, а паралельно з цим "актори" добирають для себе елементи костюмів. Цікаво спостерігати, як учні, що звикли в наші дні до "джинсів" більше, ніж до національного костюма, з часом перетворюються на бравих молодиць у квітчастих хустках, у дівчат із разками намиста та дукачами на шиї, у кремезних парубків, чоловіків, запоясаних червоними пасками.

І якось завжди так буває, що після демонстрації такої інсценівки, учнів, які грали в ній, ще довго товариші називають іменем його героя, згадують окремі його репліки. Але ніхто не ображається навіть на "Стецька", або на "діда Тимоша".

Завдяки таким інсценівкам учні ширше дізнаються про народний побут, звичаї та обряди українців, знайомляться із лексикою (зокрема, побутовою). А разом із тим у них виховується почуття національної гордості, віри в свою Вітчизну, її майбутнє. Виховуються почуття щирості, доброти, скромності, справедливості, які здавна і завжди були нашому народу притаманні.