Формування комунікативної компетенції на уроках англійської мови з теми «Україна»

Сучасний стан міжнародних зв’язків України, вихід її до європейського та світового простору зумовлюють розглядати іноземну мову як важливий засіб міжкультурного спілкування.

Як відомо сучасні нормативні матеріали орієнтують викладачів на формування в учнів певного рівня іншомовної комуніка тивної компетенції, тобто здатності спілкуватися іноземною мовою на міжкультурному рівні.

Головна мета навчання іноземної мови полягає у формуванні в учнів комунікативної компетенції, базою якої є комунікативні уміння, сформовані на основі мовних знань і навичок.

Розвиток комунікативної компетенції залежить від соціально-культурних і соціолінгвістичних знань, умінь і навичок, які забезпечують входження особистості в інший соціум і сприяють її соціалізації в новому суспільстві. Головною метою будь-якої системи освіти є розвиток особистості учня. Навчання виступає як основа та засіб психічного і в цілому особистісного розвитку людини.

Сьогодні ми повинні навчити наших учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Ми повинні підготувати учнів до спілкування в реальних життєвих ситуаціях, навчити їх здобувати знання самостійно з метою вдосконалення в галузі обраної майбутньої професії. Саме на уроках іноземної мови викладач повинен формувати в учнів уміння і навички іншомовного спілкування, передбачити досягнення ними такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування у певних комунікативних сферах, орієнтуватися у соціокультурних аспектах країни, мову якої вивчають.

На уроках іноземної мови потрібно впроваджувати особистісно орієнтоване спілкування, створювати всілякими засобами позитивну емоціональну атмосферу духовного взаємозбагачення, даючи можливість кожній дитині випробувати себе в різних видах творчості. Саме цьому сприяють поряд з активними формами роботи, технології інтерактивного навчання, суть яких полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Провести сучасний урок іноземної мови із застосуванням технологій інтерактивного навчання, означає створити такі комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність, навчиться бути демократичним, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити. Останнім часом методика викладання іноземних мов зазнала певних змін відносно організації процесу навчання, методів навчання, його структури та змісту. На сьогоднішній день найпоширенішим та дієвим методом викладання та навчання іноземних мов, безперечно, є комунікативно-орієнтований, який максимально наближений до реальних умов іншомовної середи.

Традиційно граматико-перекладний метод базується на прищепленні навичок читання літератури, вивченні граматичних правил і лексики, розвитку розумової дотепності. Іншими словами, цей метод базується на мовній компетенції.

Порівняно з ним, комунікативний метод зорієнтований на дещо іншу методичну мету. Її можна прослідкувати в процесі визначення особливостей цієї навчальної технології.

• Комунікативний метод базується на виконанні/дії (здібності використовувати мову). За таких умов значно менше уваги приділяється майстерності вимови та структурам мовної будови. Також не фокусується увага на навичках простого читання або письма. Реальне використання мови, особливо в соціальному плані, є новим пріоритетом. Такий підхід навчає учнів ставати комунікативно компетентними, використовувати мову відповідно до даного соціально-спрямованого контексту, управляти процесом переговорів.
• Комунікативний метод передбачає іншу роль вчителя в навчальному процесі. Учитель полегшує навчання учня, залучаючи його до ситуації типу "учень-учень" у вищому ступені, ніж до ситуації "вчитель-учень". Для полегшення роботи учнів вчитель має виконувати багато ролей. Наприклад, він є менеджером діяльностей у класі. Ця роль передбачає побудову ситуацій, зручних для спілкування. Під час роботи вчитель працює як радник, відповідаючи на запитання учнів та спрямовуючи їхні виступи. З іншого боку, вчитель може бути співрозмовником та учасником процесу навчання разом із учнями. У цілому роль вчителя за цих умов менш домінуюча, що дає можливість йому не бути в центрі уваги безпосередньо під час роботи.
• Комунікативний підхід змінює роль учнів у навчальному процесі. Вони є комунікаторами та відповідають за своє особисте навчання. Учні активно ведуть переговори й намагаються примусити себе порозумітися, навіть коли недостатньо мовних знань. Вони навчаються спілкуватися в спілкуванні.
• Комунікативний підхід призначає іншу роль самій мові. За допомогою такого підходу підсилюється розуміння учнями повноти значення мови, яку вони вивчають. Учні мають усвідомити, що реально можуть робити, використовуючи мову. Заохочується повне занурювання в мову, яка вивчається.

Заохочується групова робота.

• Комунікативний підхід використовує різні технології навчання. Учні вживають мову в таких видах діяльності: ігри, рольові ігри та завдання з вирішуванням проблем. Робота часто проходить у маленьких групах, де кожен учень має певний час для переговорів. Широко використовуються автентичні матеріали.
• Комунікативний підхід робить пріоритетним навчання чотирьох базових навичок мовлення, які фіксуються в певному порядку: говоріння, слухання, читання та письмо. Безпосередньо на перекладі, як навичці, не наголошується.
• Комунікативний підхід по-іншому висвітлює помилки. Помилка за своєю природою має логіку й право на існування. Учні ж можуть мати неповні мовні знання та бути успішними у спілкуванні.

На сьогодні все більше поширюються традиції до посилення комунікативної спрямованості навчального процесу – його наближення до реального процесу спілкування. Ось чому особливу увагу в своїй роботі я намагаюся приділяти комунікативному підходу, вивченню і вдосконаленню досвіду своїх колег і постійному пошуку найефективніших методів роботи на основі комунікативної методики.

Вважаю, що основне – це дозволити відчути впевненість у своїх силах, створювати природні життєві ситуації, де дитина зможе використати свої знання і поговорити про те, що її цікавить. Викладання є мистецтво, а не ремесло – в цьому суть вчительської справи.

Вивчення іноземних мов у середніх навчальних закладах має практичну мету – навчання учнів мовленнєвої діяльності іноземною мовою. Для того щоб найповніше реалізувати цю мету, необхідно створити досить ефективну та надійну систему вправ і послідовно використовувати її в навчальному процесі.

Як відомо, оволодіння граматикою усної мови при вивченні іноземної, становить значні труднощі для учнів. Зокрема, це виявляється у великій кількості помилок, що нерідко ускладнює комунікацію.

Комунікація є мотивованою, зверненою до когось, емоційно забарвленою та ситуативною.

Вчителі іноземної мови, в тому числі і я, використовують багато лінгвістичних вправ, вважаючи, що учні будуть сумлінно розкривати дужки, заповнювати пропуски, ставити і відповідати на запитання до тексту, і що таким чином вони зможуть прийти до мовлення.

Комунікативність передбачає ситуативність навчання. Зараз вже всі визнають необхідність ситуативності. Вона, як спосіб мовної ситуації, і як умова розвитку мовного вміння необхідна для таких якостей як цілеспрямованість, продуктивність та ін.

В практиці викладання іноземних мов в середній школі на сучасному етапі все більше відчувається необхідність пошуку оптимальних засобів навчання. У сучасній методиці під впливом ряду факторів як лінгвістичних, так і соціокультурних, поняття "навчання мовам" поступово замінюється новим поняттям - "навчання мові та культурі", в тому числі культурі міжособистісного спілкування суб'єктів, що належать до різних культур, але цікавих один одному з точки зору загальної ерудиції, життєвого досвіду, фонових знань.

Міжособистісне спілкування носіїв різних мов та культур може здійснюватися за тих умов, якщо комуніканти будуть цікавими один одному, якщо вони будуть керовані однією метою - взаємопорозумінню, взаємозбагаченню засобами міжкультурної комунікації. Але, як стверджують деякі лінгводидакти, щоб бути цікавим партнером по міжкультурній комунікації, необхідно знати та розуміти свою національну (етнічну) культуру. У міжособистісному діалозі важливу роль відіграє обмін інформацією про свою культуру, традиції, звичаї народу та свого краю. Іншими словами, це той пласт культури, який в спеціальній літературі називається краєзнавством. Таким чином, краєзнавство виступає в якості реального та конкретного засобу реалізації принципів етнолінгводидактики.

Використання краєзнавчих матеріалів в процесі викладання іноземної мови є особливо актуальним при вивченні таких тем, як "Україна" та "Великобританія".

Краєзнавство - це ефективний спосіб заохочування людей до наукового процесу на ранній стадії розвитку. Воно також сприяє розвитку інтересу підростаючих поколінь до рідного краю. Мало говорити про любов до рідного краю, треба знати його минуле та теперішнє, багату культуру, народні традиції, природні умови.

Тому, впровадження краєзнавчого матеріалу в процесі викладання іноземної мови має дуже велике дидактичне значення.

Прогресуючий розвиток міжнародних контактів та зв'язків у політиці, економіці, культурі та в інших галузях зумовлює послідовну орієнтацію сучасної методики навчання іноземним мовам на реальні умови комунікації. Спрямованість до комунікативної компетенції як кінцевому результату навчання припускає не тільки володіння відповідною іншомовною технікою (тобто мовну компетенцію учнів), але й засвоєння колосальної понадмовної інформації, що необхідна для адекватного спілкування та взаєморозуміння, оскільки останнє недосяжне без принципової тотожності основних відомостей комунікантів про навколишню дійсність.

Таким чином, оволодіння англійською мовою, як і будь - якою іншою мовою можна із впевненістю кваліфікувати як компонент загальної культури особистості, за допомогою якого вона (особистість) прилучається до світової культури. Проте, представляється аксіоматичним, що міжкультурна комунікація (діалог культур), може бути реалізована тільки на усвідомленій національно - культурній базі рідної мови. Такий діалог можливий лише за тих умов, якщо учні усвідомлюють свою власну культуру, а відповідно й культуру та історію свого рідного краю.

Родючі ідеї міжкультурної комунікації можуть бути не більш, ніж модними напрямками у сучасній методиці, якщо не забезпечити учнів основами рідної культури, основами краєзнавства. Наприклад, подавати на вивчення тексти про культурні пам'ятки Лондона треба паралельно із текстами про культурні пам'ятки Києва, тобто вивчати культуру іншої країни із живим співвідношенням культури рідної країни, в цьому разі результати засвоєння будуть більш продуктивними. Оволодіння учнями цінностями рідного краю, рідної культури робить їх сприйняття іншої культури більш точним, глибоким та всебічним. "Ноша культурних цінностей, - писав академік

Д. С. Лихачов - ноша особливого походження. Вона не робить важчим наш крок уперед, а полегшує його. Чим більшими цінностями ми оволодіваємо, тим більш витонченим та гострим стає наше сприйняття інших культур - культур, що віддалені від нас у часі та просторі древніх та інших країн. Кожна з культур минулого або іншої країни стає для інтелігентної людини "своєю культурою", своєю глибоко особистісною, і своєю в національному аспекті, тому що пізнання свого узгоджено із пізнанням чужинного".

Тому, вважають, що як додатковий елемент підтримки мотивації навчальної діяльності на уроках англійської мови учнів середньої ланки можна використовувати краєзнавчий матеріал.

Бажання дітей розповісти та узнати про те, що їм близьке та знайоме, підвищує ефективність навчальної мовленнєвої діяльності на уроці англійської мови.

Деякі методисти та викладачі роблять таке спостереження, що мотивація до вивчення іноземної мови стає практично насичуваною, якщо оволодіння іншомовним спілкуванням супроводжується вивченням власної країни, регіону, міста, району, в якому живуть учні. Тому, вони роблять висновок, що зміст і теми навчально-методичного комплексу з англійської мови потребують від вчителя постійного звернення до краєзнавчого матеріалу, який допомагає формувати почуття любові до рідного краю, до своєї малої Батьківщини, усвідомлене відношення до навколишнього світу.

На уроках треба систематично звертатися до тем, що пов'язані з Україною, рідним містом, охороною природи. На рівні з освітніми задачами, вирішується задача екологічного виховання учнів. Для реалізації цих задач треба підбирати та використовувати різноманітний наглядний та індивідуальний матеріал: касети з записами, діапозитиви про Чернігів та Україну, карти України, Чернігівської області, листівки із зображеннями культурних пам'яток найбільших адміністративних міст України, експозиції книг про Україну.

На уроках повинна йтися мова про найбільші міста, визначні місця України, про красу та різноманітність рідної природи. Але, треба враховувати, що словниковий запас наших учнів не досить великий та знання про Україну недостатні, тому в деяких випадках треба, базуючись на загальній інформації, складати тексти самостійно, враховуючи реальний стан підготовки наших учнів.

Тексти повинні відповідати певним вимогам. Він повинен бути інформативним та цікавим, щоб учні мали змогу задовольнити свої пізнавальні потреби, збагатити своє світосприйняття, отримати задоволення від читання та обговорювання тексту. Але, нам потрібно пам'ятати, текст та інформація, що подається в тексті, буде цікава тільки за тих умов, якщо текст буде посильним, учні його легко зрозуміють та, в деяких випадках, захочуть доповнити своєю інформацією.

Роботу над текстом треба завжди починати з пояснення нових слів та виразів, спираючись на вже наявні знання учнів. Треба обов'язково використовувати ілюстрації до тексту, карту України, або, краще, запропонувати учням самостійно підготувати картки, листівки, намалювати географічну карту України, зробити свої підписи на ній, чи принести фото, які вони мають по темі в домашній галереї. Спираючись на це, діти швидше та краще засвоюють матеріал. На цьому етапі дуже важливо "заінтригувати" учнів, викликати в них зацікавленість до того, що їм потрібно буде прочитати та дізнатися.

Я думаю, для нас не секрет, що учень навчається успішно саме тоді, коли йому цікаво. Саме цікавість зумовлює, на мій погляд, мотивацію навчання. А мотивація може перейти в пізнавальний інтерес, і тоді процес оволодіння іноземною мовою стане творчістю. Тому необхідно намагатися робити все, щоб підтримати цікавість учнів уже з перших хвилин уроку. Вважаю, що від того наскільки яскраво, нешаблонно він розпочнеться, наскільки невимушено ми введемо учнів в атмосферу іншомовного спілкування, залежить успіх комунікативної діяльності учнів на уроці.

Після того, як відпрацьована лексика тексту та проведена фонетична робота над текстом на уроці, учням пропонується домашнє завдання для самостійної роботи над текстом. Наступним етапом роботи є робота з контурною картою та атласом України. Кожному учню видається контурна карта та географічний атлас України. Учні отримують завдання відмітити межі країни, зробити підпис назв гір та річок тощо. Учні також, можуть отримати завдання відмітити на контурній карті адміністративний поділ України на регіони, відмітити міста та районні центри, що може стати у нагоді при вивченні граматичного матеріалу з теми використання прийменників.

Учні повинні не тільки заповнити правильно контурну карту, але й дати відповіді на питання. Картки з питаннями про Україну надаються кожному учню разом із контурною картою. Учні обирають самостійно форму відповіді, усну чи письмову. Контроль виконання домашнього завдання (усний) проводиться біля карти. Іноді контроль проводять добре підготовлені сильні учні. Така робота проходить в парах.

При опрацюванні теми "Київ – столиця України" учням пропонується текст про місто Київ та його історію. Розповідь вчителя супроводжується демонстрацією слайдів про Київ або відеофільмом. Можна також запропонувати учням підготувати стінгазету або стенд, про визначні місця столиці.

Після того, як учні прослухали текст та переглянули слайди, перевіряється розуміння тексту за допомогою питань.

При опрацюванні теми "Україна" використовується перелік вправ. Вправи досить різноманітні:

• учитель починає речення англійською мовою, а учні продовжують його;
• скажіть речення англійською мовою;
• вірні чи не вірні наступні твердження;
• дайте відповіді на наступні запитання;
• ми розповідаємо про нашу країну, Київ і т. д.

Сильні учні, що мають добру підготовку, отримують завдання, що потребують певної творчості. Учні обирають самі одну із запропонованих ситуацій, а вчитель чітко формулює завдання для кожного учня з урахуванням його вмінь та навичок. Наприклад, наступні ситуації:

• "Наш ліцей готується до прийому зарубіжних гостей. Ви бажаєте розповісти іноземним гостям якомога більше про Україну, її визначні місця. Із чого ви почнете свою розповідь?"
• "Друзі з Лондона завітали до ліцею, та в фойє їх зацікавив стенд про історію Ніжина. Що саме ти можеш розповісти про своє рідне місто?"

При опрацюванні теми "Місто" можна запропонувати учням познайомитися з іншими містами України. Наприклад, з таким містами, як Харків чи Одеса. Під час роботи над текстом учні не тільки отримують нову для себе інформацію, вони вчаться говорити, читати та оперувати новою інформацією. Наприклад, текст про Київ.

Під час роботи над текстом учні отримують наступні завдання, які допомагають зрозуміти текст та заповнити його зміст:

• Read the text (прочитайте текст);
• Answer the following questions (дайте відповіді на запитання);
• Find the following sentences (знайдіть наступні речення в тексті);
• Translate into Ukrainian (перекладіть рідною мовою).

На узагальнюючому уроці для перевірки знань учнів про свою Батьківщину можна запропонувати їм маленький тест із 10 речень, до кожного з яких дається чотири варіанти відповідей. Такий тест дозволяє перевірити також знання лексичного матеріалу. Постійна робота над лексикою, різноманітні умовно - комунікативні вправи сприяють розширенню словникового запасу учнів. Додаткові тексти та різноманітні завдання під час роботи з ними, складання мікродіалогів надають можливість дітям висловлювати свої думки.

Підсумком такої великої роботи можуть стати повідомлення окремих учнів або групи учнів за поданою темою.

Таким чином, у зв'язку із змінами, що здійснюються в Україні, перед середніми навчальними закладами постають актуальні навчальні та виховні задачі: формування нового покоління соціально-активних громадян, гідних нащадків досвіду минулих поколінь, носіїв духовної культури народу, традицій етносу та разом із тим рівноправних громадян всієї України та світового суспільства. В світі цих задач перед вчителями та вихователями виникає необхідність по-новому усвідомити роль краєзнавства в теорії та практиці навчання та виховання. Таким чином, ми робимо висновок, що сучасний етап розвитку методики викладання англійської мови характеризується пошуком ефективних шляхів навчання, нових технологій навчання, удосконалення форм, методів, а також змісту навчання. Теперішній період припускає цілеспрямоване спостереження за особливостями використання різноманітних засобів в процесі навчання міжкультурної комунікації, в тому числі у специфічному, регіональному аспекті, що характеризує мовні особливості тієї чи іншої місцевості, ментальні особливості носіїв мов.

Тому, приходимо до висновку, що необхідно враховувати ці особливості в процесі навчання англійської мови та культури. Такий підхід у викладанні є одним з напрямків у формуванні в учнів знань про рідний край та має також виховне значення, тому що сприяє розвитку поваги та любові до рідного краю та здійснює вплив на формування особистості учнів.

Ефективність мовленнєвої діяльності учнів в багатьох випадках визначається наявністю в учнів інтересу та мотивів для вивчення іноземної мови. Отже, вивчення англійської повинно відбуватися з урахуванням регіонального компонента, використання регіональних, та краєзнавчих матеріалів, що можуть подаватися в формі текстів або наглядного матеріалу, де будуть міститися факти з історії, біографій визначних співвітчизників, опис флори та фауни рідного краю, підсилює навчальний та пізнавальний ефект.

Також, ми прийшли до висновку, що в результаті здійснення лінгвокраєзнавчого підходу на уроках англійської мови відбувається оновлення деяких компонентів змісту навчання. Викладач здійснює підбір для уроку англійської мови актуальні та автентичні тексти для аудіювання та читання. Ці тексти мають велику пізнавальну та лінгвокраєзнавчу цінність. Вчитель використовує ілюстрований матеріал для розкриття змісту пропонованих текстів (листівки, мапи, меню, рекламні проспекти, слайди). Такі тексти та їх ілюстрації за допомогою прагматичного матеріалу сприяють реалізації на уроках важливих принципів навчання англійської мови (комунікативність, наочність, новизна та функціональність).

Можна також зробити висновок, що цілеспрямована робота по реалізації лінгвокраєзнавчого аспекту на уроках англійської мови сприяє, з одного боку, підвищенню інтересу до предмету, а з іншого - створює позитивну мотивацію при засвоєнні мовних засобів та набуває культурознавчої та краєзнавчої інформації за допомогою та на основі цих засобів. Це призводить до розвитку та вдосконаленню в учнів лінгвокраєзнавчої мотивації.

Цілеспрямована та постійна робота по реалізації лінгвокраєзнавчого підходу на уроках англійської мови дозволяє систематизувати види вправ, за допомогою яких вчитель навчає учнів діставати із різних джерел необхідну інформацію.

Таким чином, використання краєзнавчого матеріалу забезпечує стійкий корисно плануємий результат в області практичних навичок та вмінь з англійської мови. З одного боку, створюється міцна система навичок та вмінь по практичному використанню англійської мови як засобу міжособистісного та міжкультурного спілкування. З іншого боку, учні набувають корисних знань, що їм знадобляться в майбутньому.

Також, ми робимо висновок, що використання краєзнавчої інформації як мотиваційного засобу при навчанні англійської мови робить свій певний внесок у формуванні різних видів комунікативної компетенції учнів: мовну, мовленнєву, лінгвокраєзнавчу.