Стаття «Роль особистого прикладу вчителя фізкультури у формуванні морально-вольових якостей в учнів»
Організатором і керівником фізичного виховання учнів є вчитель фізкультури. Отже, перед ним стоїть важке, але благородне завдання - виховання в учнів високих морально-вольових якостей.
По-справжньому виховувати в учнів почуття патріотизму може тільки той педагог, який палко любить свою Бат
ьківщину.Учитель повинен постійно підвищувати свій ідейний рівень, домагатися, щоб його світогляд став внутрішнім переконанням, брати участь у громадському житті, постійно дбати про підвищення свого загального фахового і культурного рівня, добре знати літературу, мистецтво, новини науки, техніки, спорту тощо.
Виховуючи високі морально-вольові якості в учнів, вчитель має бути прикладом бездоганного ставлення до сім'ї, до людей, що його оточують.
Як рівноправний член колективу вчитель фізкультури повинен брати активну участь в усіх ланках роботи навчального закладу і, в свою чергу, залучати до розв’язання питань фізичного виховання весь педагогічний колектив. [1]
Тільки при цій умові можна домогтися великих успіхів у фізичному вихованні учнів.
Крім загальної культури і положення, яке він займає в педагогічному колективі, вчитель фізкультури повинен бути майстром своєї справи. Інакше й бути не може. Авторитет, любов вихованців до вчителя збільшується в міру зростання педагогічної майстерності. [2]
Учитель фізкультури, який має великий особистий спортивний досвід, безперечно, має підстави для того, щоб бути хорошим педагогом. Однак самого тільки спортивного досвіду недостатньо.
Щоб стати справжнім майстром педагогічної праці, вчитель фізкультури мусить систематично підвищувати рівень своєї методичної підготовки. Активна участь в методичному об’єднанні, вивчення методичної і наукової літератури, взаємне відвідування уроків з наступним їх аналізом, творча підготовка до проведення уроків – ось основні форми підвищення методичної освіти вчителя.
Є хибна думка, ніби справжнім учителем, майстром своєї справи може стати тільки та людина, яка народжена для педагогічної праці. Педагогічна майстерність набувається в результаті тривалої, наполегливої і кропіткої роботи вчителя над собою.
Якщо добру виправку, гарну поставу повинен мати кожен вчитель, то для вчителя фізкультури вони необхідні. Учитель фізкультури повинен ставити особливі вимоги до своїх рухів, постави, до ходи, показувати учням приклад додержання вимог гігієни.
До вчителів усіх предметів ставляться певні вимоги щодо їх зовнішнього вигляду. Учитель же фізкультури повинен з'являтися обов’язково в спортивному одязі. В противному разі, навряд чи зможе він домогтися від учнів єдиної форми одягу на уроках фізкультури, а від цього багато залежить стан дисципліни на уроках і емоційність занять, що проводяться.
Кожний учитель повинен володіти своїм голосом. "Я став справжнім майстром тільки тоді, – говорив А. С. Макаренко, – коли навчився говорити "іди сюди" з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів у постановці обличчя, фігури, голосу. " Щодо уміння володіти своїм голосом до учителя фізкультури ставляться особливо високі вимоги. Це пов’язано зі специфікою предмета фізкультури, з необхідністю подавати на уроці спеціальні команди. Вчителеві треба виробити власний стиль і тон подання команди. Це вміння не приходить одразу, його необхідно набути. Він повинен подавати команди так, щоб вона збуджувала енергію в учнів. Досягти цього можна емоційно-вольовим тоном команд, що даються. [3]
У процесі роботи з учнями голос повинен бути жвавим і динамічним. Вчитель не повинен боятися в деяких випадках підвищувати його. Бо як говорив А. С. Макаренко: "…коли ви ховаєтесь від учня за рівним голосом, він ніколи до вас не підійде, він найтонше, найнебезпечніше переживання обов’язково від вас приховає. Та й кого ж потягне до людини з рівним голосом. " [3]
Успіх учителя фізкультури в роботі з дітьми багато в чому визначається його ставленням до них. Найкращими вчителями фізкультури є ті люди, які люблять дітей, які знають їхні інтереси і запити, вміють будувати взаємовідносини з ними на основі взаємної поваги і довір'я.
Діти дуже чулі. На добре ставлення до себе вони відповідають щирою повагою і любов'ю. Саме це потрібно педагогові для того, щоб не тільки вчити учнів, а й виховувати їх.
На жаль, є ще чимало вчителів, які в своїй роботі обмежуються тільки тим, що вчать дітей, але не докладають достатніх зусиль до того, щоб у процесі навчання виховувати їх. Навчити, звичайно, легше, ніж виховати, але в тому й полягає педагогічна майстерність учителя, щоб об'єднати в єдиний процес ці два важливих засоби підготовки нашої молоді до життя. [4]
Учитель фізкультури виховує учнів завжди, незалежно від того, чи проводить він урок, чи судить на змаганнях, чи керує спортивною секцією, чи організовує масовий фізкультурний захід
Дуже великий виховний вплив на учнів має поведінка самого вчителя.
Дітям властиве наслідування вчинків та звичок дорослих і, в першу чергу, вчителів. Тому вчитель повинен бути дуже вимогливим до себе, до своєї поведінки. Високі особисті морально-вольові якості – чесність, справедливість, витриманість, організованість, принциповість, наполегливість, твердість і, разом з тим, терплячість, чуйність, тактовність – риси, властиві вчителеві.
Особистість, морально-вольові якості, світогляд, досконале знання своєї справи, спортивний досвід забезпечують успіх у роботі вчителя, якщо всі ці позитивні якості його поєднуються з індивідуальним підходом до учнів.
Для того щоб успішно керувати роботою учнів, педагог повинен старанно вивчити кожного з них, використати всі свої знання з психології.
Доки учень не буде своїми думками й почуттями, а де треба і діями відгукуватися на ту чи іншу вимогу вчителя, причому так, як це роблять дорослі, виховані люди, доти у вчителя немає підстави твердити, що учень усвідомлює доцільність його вимог.
Вивчати учнів треба насамперед у процесі їх навчальної діяльності. Аналізуючи вчинок учнів, слід пам’ятати, що у вчинку істотним є не стільки те, що дитина робить, скільки те, як вона робить. Важливо визначити, чому дитина робить той чи інший вчинок, як вона ставиться до нього і до інших дітей у цілому. Встановивши це, треба виробити систему виховання кожного учня. В одному випадку вчителеві слід збільшувати вимогливість до учня, в іншому – зацікавити учня роботою, в третьому – захопити відстаючого та вселити в нього віру в свої сили. [5]
Залежно від конкретних умов і індивідуальних особливостей учня вчитель фізкультури обере найбільш раціональні шляхи впливу на нього.
Основним завданням, яке я ставлю перед собою, як вчитель фізичної культури у фізичному вихованню учнів це:
- формування і вдосконалення природних рухових умінь і навичок;
- виховання правильної пози та формування правильної постави в статичному положенні і в русі, профілактика плоскостопості, корекція хребта і ступень, навчання узгодження різних рухів з дихання;
- прищеплення навичок громадської та особистої гігієни, надання знань з гігієни фізичних вправ і загартування;
- виховання сили волі, сміливості, наполегливості, рішучості, дисциплінованості;
- взаємовиручка, почуття дружби і товариськості:
- виховання естетичних смаків, загальної культури рухів;
- профілактика аморальних вчинків, не гідних людини, хуліганства, паління, вживання алкоголю і наркотичних засобів.
Вирішити ці завдання можливо лише досягнувши високої загальної та моторної щільності на уроці, при диференційованому підході до учнів з урахуванням статі, стану здоров’я, фізичного розвитку і рухової підготовленості.
Для розв'язання цих завдань використовую такі засоби фізичного виховання:
- фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня;
- уроки фізичної культури;
- позакласну фізично-спортивну роботу та позаучилищні заходи.
Усі форми роботи з фізичної культури і спорту взаємопов’язані між собою і вирішують оздоровчі і дидактичні завдання.
Успішність учнів з фізичної культури визначаю ступенем засвоєння пройденого матеріалу на основі навчальних нормативів, визначених програмою. Для оцінки розвитку фізичних якостей учнів протягом навчального року використовую тестові завдання.
З метою стимулювання учнів, які не мають пропущених уроків без поважних причин і активно працюють на уроках, підвищую підсумкову оцінку.
Учні спеціальної медичної групи виконують на оцінку контрольні нормативи з спеціальної та індивідуальної підготовки, розроблені мною з урахуванням фізичних можливостей.
Додаткові заняття призначаю учням, недостатньо підготовленим до виконання окремих фізичних вправ, а також учням, що мають пропуски занять без поважних причин. При проведенні таких занять звертаю увагу на найважчі елементи, даю додаткові вправи, що сприяють виконанню основних, призначаю спеціальні вправи і комплекси для індивідуальної підготовки:
- більшу частину уроків фізичної культури проводжу на відкритому повітрі;
- при організації уроків, змагань, позакласних фізично-спортивних заходів суворо дотримуюсь техніки безпеки та встановлених санітарно-гігієнічних вимог.
Велику увагу звертаю на заняття з учнями в позаурочний час. Це зокрема заняття ранковою гігієнічною гімнастикою, індивідуальні заняття за завданням, самостійні заняття фізичними вправами, оздоровча, спортивно-масова і туристична робота.
Ранкова гімнастика є однією з форм рухового режиму. В нашому училищі зарядка проводиться в індивідуальній формі. Я рекомендую та включаю до комплексу зарядки бігові вправи на витривалість у повільному темпі.
Для успішного освоєння програмного матеріалу в індивідуальній підготовці передбачаю виконання домашніх завдань.
До самостійних форм навчання включаю завдання з теоретичних основ фізичного виховання, складання самостійних комплексів вправ, скерованих на розвиток рухових властивостей.
Навчальну та індивідуальну форму занять доповнюю фізкультурно-оздоровчою, спортивно-масовою і туристичною роботою, що сприяє успішному розвитку фізичних можливостей, необхідних для виконання навчальної програми.
Свою роботу вчителя я будую на принципах пріоритетного та варіативного використання засобів фізичної культури, що дає можливість враховувати особливості контингенту учнів та умов проведення уроків, ефективно визначати кількість тих чи інших фізичних вправ, творчо планувати та доповнювати викладений матеріал.
Література
- Чернокозова В. Н. Этика учителя. – К: Радянська школа, 1973. – 173 с.
- Баженова Г. М. Педагогический поиск: Учебно-методическое пособие. – К: Радянська школа, 1988. – 496 с.
- Макаренко А. С. О моем опыте. Том. V. – М.: Правда, 1971.
- Бабанский Ю. К. Педагогика: Учебное пособие для студентов пед. институтов. – М: Просвещение, 1983. – 608 с.
- Сухомлинський В. А. Сто советов учителю. – К: Радянська школа, 1984. – 254 с.