Стаття «Українське законодавство в системі захисту прав дітей: нові виклики Україні»

Однією з форм порушення прав людини в сучасному світі є торгівля жінками та дітьми. На жаль, це явище має місце і в Україні. Україна є однією з країн постачальників живим товаром до країн Європи і всього світу.

В умовах збройного конфлікту в Україні ризик стати потерпілим від торгівлі людь ми зростає в кілька разів. Чому? Тому, що в першу чергу потерпають діти в зоні конфлікту, неповнолітні, яких можуть примусити до воєнних дій.

Враховуючи трагічні події останніх місяців, які мають місце на Сході України, особливо щодо втягнення дітей у збройні конфлікти, та з метою створення ефективного механізму забезпечення прав та законних інтересів дітей Україна 23.06. 2004 року ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, метою якого є недопущення участі дітей у вищезазначених подіях. Тобто, Факультативний протокол встановлює мінімальний вік для призову на строкову службу й участі у військових діях (18 років), а також передбачає заборону вербування або використання із військовою метою осіб, які не досягли 18 років.

Заборона участі дітей у воєнних діях і збройних конфліктах (Закон України "Про охорону дитинства" ст.. 30.) визначає, що участь дітей у воєнних діях і збройних конфліктах, створення дитячих воєнізованих організацій та формувань, пропаганда серед дітей війни і насильства забороняються.

Конвенція Міжнародної організації праці № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (ратифікована Україною 05.10. 2000 року) визначає, що використання дітей як солдат є однією із найгірших форм дитячої праці, та забороняє примусове або обов’язкове вербування дітей для участі у збройних конфліктах.

Ч. 3 ст. 30 Закону України "Про охорону дитинства" покладає на державу зобов’язання щодо вжиття усіх можливих заходів захисту прав дітей, які перебувають у зоні воєнних дій, та догляду за ними, а саме: надається матеріальна, медична, психологічна та інша допомога, у разі потреби їх влаштовують у заклади охорони здоров’я, при цьому, дія зазначених положень не поширюється на дітей-громадян України, адже ст. 1 ЗУ "Про охорону дитинства" визначає наступні спеціальні категорії дітей:

- діти, які потребують додаткового захисту – діти, які є іноземцями та особами без громадянства, постійно проживають на території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський спокій у певній частині або на всій території походження.

- діти, які потребують додаткового захисту – діти, які не є біженцями, але потребують захисту, оскільки були змушені прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур нелюдського або такого, що принижує гідність. Втім, до 2014 року всі зазначені проблеми не стосувались України, яка виступала лише у ролі приймаючої сторони для дітей – біженців та шукачів притулку, зокрема тих, що виявилися залученими до воєн у їх рідних країнах.

Покарання за використання дітей у збройних конфліктах міститься у ст. 149 та ст. 447 Кримінального кодексу України. Статті визначають покарання за торгівлю людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а також вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, під якою розуміється, зокрема, використання у збройних конфліктах. Ч. 2 та ч. 3 ст. 149 встановлюють відповідальність за здійснення протизаконних дій щодо неповнолітніх та малолітніх відповідно.

На жаль, збройний конфлікт на Сході України різко погіршив стан у сферах, де Україна досягла значних успіхів (подолання безпритульності, розвиток усиновлення та прийомних сімей, підтримка матерів і дітей, які опинились у складних життєвих обставинах) та загострив ті проблеми, які ще не були вирішені (скорочення програм імунізації, загострення жорстокості та насильства щодо дітей в дитячому середовищі, погіршення доступу до послуг освіти, охорони здоров’я та соціальної сфери). Підвищився ризик зростання соціального сирітства.

На превеликий жаль, факти фізичного та сексуального насильства щодо дітей, як правило, залишаються прихованими як через недоступність районів, охоплених військовими діями, так і через мовчання постраждалих через страх перед соціальним відчуженням або помстою. Жертви насильства залишаються поза досяжністю заходів зі звільнення та надання правової допомоги, хоча потребують доступу до правосуддя та послуг реабілітації та соціальної інтеграції.

Захист прав дітей – громадян України, які безпосередньо знаходяться у ситуації збройного конфлікту – це нова проблема, якою має опікуватися держава. Омбудсмен зазначає, що чинні нормативно-правові акти у сфері охорони дитинства розраховані на мирний час і не завжди спрацьовують в наявних умовах, але не прийнято жодного акта, спрямованого на захист прав дітей в умовах проведення АТО.