Психологія лідерства
Індивідуалізм приносить трофеї,
а відмінна робота в команді – золоті гори.
Дж. Максвелл
Процеси відновлення, що відбуваються в нашій країні, все частіше переконують нас у тому, що сформувати правову державу без підготовки підростаючого покоління до життя у правово
му, демократичному гуманному суспільстві без виховання самостійної, відповідальної за свої вчинки людини неможливо.Сьогодення потребує людей, яким властиві ініціативність, здатність до свідомого, самостійного вибору, розвинене почуття власної гідності, здатність до особистісного самовдосконалення. Саме такі люди зможуть брати продуктивну участь у розбудові суспільства. Психологи стверджують, що для того, щоб бути успішним в інформаційному суспільстві, необхідно володіти цілою низкою лідерських компетенцій: управлінням своїм мисленням, почуттями, поведінкою, впливом на інших людей, вмінням приймати рішення тощо.
Дослідження в галузі лідерології розпочалися давно. Науковці досліджували різні аспекти цього явища. Серед них Р. Такер, Дж. Пейдж, Б. Келлерман та інші. Проте спроби визначення шляхів компетенції ефективного лідера продовжується. Ці спроби цілком виправдані, тому що за допомогою них дослідники намагаються відповісти на питання: що саме повинен робити лідер? яким він повинен бути? Зрозуміло, що з ускладненням завдань, які постають перед лідерами, розширюється і спектр навичок, якими вони повинні володіти.
Слово "лідер", що означає "провідний", "керуючий", згідно з Оксфордським словником англійської мови, виникло в XIII ст. у слов’янських, романських й інших мовах немає аналога відповідному англійському слову. Запозичене зі старослов’янського слова "вождь" етимологічно означає "проводир війська" або пізніше - "загальновизнаний ідейний керівник партії, громадського руху".
Лідерство сягає корінням у сиву давнину. Уже в період існування первісного стада, коли тільки формувалася цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перше примітивне житло та знаряддя праці, люди об’єднувалися в досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю общинам була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалася на владі вожака, мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи звукового спілкування, відображала спільність інтересів первісних людей. Це й було первісним лідерством.
Інтерес до лідерства і спроби осмислити цей складний і важливий соціальний феномен сягають глибокої давнини. Так, вже античні історики Геродот, Плутарх приділяли політичним лідерам головну увагу, бачачи в героях, монархах і полководцях творців історії.
Значний внесок у дослідження політичного лідерства вніс Ніколо Макіавеллі, який трактував, що політичний лідер – це правитель, який об’єднує і представляє все суспільство і використовує будь-які засоби для підтримки громадського порядку і збереження свого панування. Макіавеллі розробив практичні поради для правителів, які передбачають майстерне поєднання хитрості і сили. Ці поради високо цінували Олівер Кромвель, Наполеон Бонапарт і багато інших видатних політиків.
Німецький філософ Фрідріх Ніцше розробив концепцію лідерства, що зробила помітний вплив на подальшу політичну думку. Він намагався обґрунтувати необхідність формування вищого біологічного типу – людини – лідера, надлюдини. "Мета людства, - писав Ніцше, - лежить в його вищих представниках. Людство має невпинно працювати, щоб народжувати великих людей – в цьому, і ні в чому іншому, полягає його завдання." Надлюдина необмежена нормами існуючої моралі, стоїть по той бік добра і зла. Вона може бути жорстокою до звичайних людей і поблажливою, стриманою, ніжною і дружелюбною у відносинах з рівними собі, із надлюдьми. Її відрізняють високі життєві сили і воля до влади.
За багатовіковою традицією, що розглядає лідерів як локомотив історії, принципово розходиться марксизм, який радикально обмежував можливість активності політичних лідерів історичною необхідністю і класовими інтересами. В поглядах Маркса і Енгельса політичний лідер виступає найбільш послідовним, свідомим і вмілим виразником волі класу. Якщо Маркс і Енгельс відзначали можливість відокремлення політичних лідерів від класу, то у Леніна і Сталіна переважали ще більш спрощені уявлення про співвідношення мас і політичних лідерів. "Маси, - писав Ленін, - діляться на класи. Класами керують звичайно політичні партії. Політичні партії у вигляді загального правила керуються більш менш стійкими групами найбільш авторитетних, впливових, досвідчених осіб, що називаються вождями".
Деякі немарксистські дослідники заперечують історичну роль лідерів. Вони (наприклад Б. Мацліах) стверджують, що "лідери не мають ніякого значення". Маси та навколишнє середовище в цілому диктують поведінку лідерів, впливають на їхні цінності і цілі, визначають засоби досягнення цілей, контролюють їх дії за допомогою конституції, партій та інших інституційних механізмів.
Але переважна більшість сучасних дослідників лідерства не поділяють подібні точки зору, недооцінюючи автономію та активність політичних лідерів, їхній багатоаспектний вплив на суспільство.
Перші дослідження в області феномена лідерства були проведені західними соціологами в 30-х роках минулого століття. На підставі тих досліджень було визначено, що лідерство – це певний тип поведінки <> (щось, що люди роблять), і було зроблено припущення, що цій поведінці можна навчати. Дослідження підтвердили, що найбільш продуктивними виявилися групи, що працюють за принципом демократичного стилю лідерства, тобто коли люди беруть участь у процесі прийняття рішень.
Лідера не завжди підтримує більшість людей і не завжди долю лідера поділяє його справа, ідеологія, яку він несе.
Ісуса Христа, лідера єврейською країни, готовий був слухати та підтримати натовп, але не готова була слухати та підтримати політична еліта. І навпаки, Мартіна Лютера готові були підтримати не тільки прості люди Німеччини, але і німецька еліта. Підтримка Лютера знаттю дозволила започаткувати створення німецької нації, яка згодом постала як лідер у світі.
Але лідер не завжди виступає втіленням загальнолюдських, а може орієнтуватися на так звані антицінності і тим самим нести своїми вчинками іншим зло. Прикладом може бути життя таких відомих лідерів, як Йосиф Сталін та Адольф Гітлер.
Сталін мав розвинені пам'ять, інтелект, волю. Ці якості допомагали йому в житті, державній роботі. Разом з тим для нього були характерними такі якості, як жорстокість, надзвичайна підозрілість, марнославство. Щоб зберегти в таємниці власні негативні вчинки, він зловживав владою, знищуючи або посилаючи в табори позбавлених волі людей, які володіли інформацією. Щоб підкорити своїй владі людей, він вдавався навіть до таких заходів, як створення штучного голоду.
Інший лідер – Адольф Гітлер - прийшов до влади в Німеччині в 30 – х роках минулого століття. Він поставив собі за мету підкорити увесь світ. Заради цього Гітлер знищив десятки мільйонів людей, розлучаючи сім’ї, знущаючись над ними в концтаборах, розстрілюючи їх, спалюючи в газових печах.
Лідери Сталін та Гітлер могли з’явитися в тих суспільствах, які переслідували інтереси окремих класів. Вони не досягали єдності суспільства, а вели свої країни до війни. Справжній лідер той, хто на боці не окремого класу, не окремої країни, не окремої нації, а на боці загальнолюдської цивілізації.
Якими ж рисами та якостями має бути наділений лідер? Я проводила соціологічне опитування в своїй школі серед учнів 10-11 класів і серед педагогів школи. Так, 100 опитуваних людей готові слідувати за людиною, яка має такі риси характеру:
- Цілеспрямованість (50%)
- Впевненість у собі (40%)
- Інтелектуальні здібності та відповідальність (33%)
- Людина яка вміє завоювати авторитет, має організаторські здібності, ж доброзичливою зі своїми підлеглими (25%)
- Лідер має мати, нестандартне, креативне мислення (17%)
- Комунікабельність (12%)
Крім того, до списку лідерських якостей потрапили ініціативність (9%), сміливість, толерантність, фізична сила, ораторські здібності (6%), харизма (3%) та егоїзм (1%).
Таким чином, можна зробити висновок, що особистість, що володіє даним набором якостей, цілком може претендувати на роль лідера.
Психологи вивчили сотні наукових досліджень у пошуках відповіді на питання, чим лідерський стиль жінок відрізняється від лідерського стилю чоловіків. Вони виявили, що жінки зазвичай практикують більш демократичну манеру керівництва, ніж чоловіки. Можливо, це відбувається тому, що жінки мають кращі навички спілкування.
Чи означає це, що жінки кращі керівники, ніж чоловіки?
Ми провили опитування серед жителів нашого міста. Респондентами виступали чоловіки та жінки різних вікових категорій від 16 до 50 років. Результати опитування цілком підтверджують теорію про те, наскільки міцно гендерні стереотипи закріпилися в нашому суспільстві
- 73% жінок і 64% чоловіків, чиє дитинство і юність пройшли в Радянському Союзі, стверджують, що жінка не може бути повноцінним лідером, оскільки її призначення – бути матір’ю і господинею.
- 91% жінок і 64% чоловіків середнього віку вказують, що жінка цілком може бути гарним керівником.
- 96% жінок та 57% чоловіків, які належать до категорії молоді, вважають, що лідерські якості не залежать від статі.
Стара мудрість говорить, що через статеву дискримінацію жінка повинна бути "в два рази краще, ніж чоловік". На жаль, розходження в оцінці діяльності лідерів чоловіків і жінок існують насправді. Якщо жінка практикує стереотипний "маскулінний" стиль керівництва, якщо вона типовий "бос" і орієнтована на завдання, її оцінюють більш негативно, ніж керівника – чоловіка з таким же стилем. Це проявляється особливо яскраво у випадках, коли оцінки роблять чоловіки. Психологи Дор Батлер і Флоренс Гейс просили своїх асистентів, дівчат і юнаків, зіграти роль лідера в групі студентів, які обговорюють проблему з області бізнесу. Лідери – і хлопці, і дівчата – були наполегливі, але доброзичливі і рішуче брали дискусію в свої руки. Як інші члени групи реагували на такого лідера? Результати виявилися невтішними для жінок. Коли чоловік затверджувався на чолі групи і діяв наполегливо, інші члени групи реагували прихильно. Якщо ж так само діяла жінка, то члени групи, особливо чоловіки, реагували набагато більш негативно. Виходить, що чоловіки відчувають себе дуже незатишно, якщо жінка використовує той же керівний стиль, який зазвичай дозволяють собі чоловіки.
Список використаної літератури
- Малахов В. Етика: курс лекцій: Навч. пос. – К.: Либідь, 2002р.
- Оржевська В. М. Посібник з самовиховання. – К.: ІЗМН, 1996р.
- Слесик К. М. Виховання лідерів. – Х.: Вид. група "Основа", 2009р.
- Суслова О. В. Жіноче лідерство. – У.: ВАТ "Патент", 1997р.
- Шахненко В. І., Цукатова Є. О. Як стати лідером. – Х.: Веста: вид. "Ранок", 2007р.