Стаття «Як запобігти виникненню синдрому «професійного вигорання»
Професія педагога – одна із тих, у якій емоційне вигорання та синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеними. Загальна середня освіта зазвичай «тримається» саме на професіоналах, які мають більше 10-15 років педагогічного стажу, тобто являють собою «групу ризику» щодо синдрому професійног
о вигорання. Більшість педагогів, які на певному етапі професійної діяльності відчувають на собі не тільки професійну втому, а й всі риси синдрому психологічного вигорання, не розуміють, що з ними відбувається та не володіють інструментами уникнення синдрому або позбавлення від його наслідків.Тому дуже важливим є питання вивчення особливостей виникнення, розвитку, перебігу, а головне – запобігання виникненню синдрому «професійного вигорання».
Розрізняють професійне та емоційне вигорання, хоча обидва ці явища взаємопов'язані. Професійне вигорання – реакція організму та психологічної сфери людини на тривалий вплив стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю.
Професія педагога визнається як одна з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою кількістю непередбачуваних і неконтрольованих комунікативних ситуацій, із нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистої відповідальності вчителя, з неможливістю отримати однозначні підтвердження ефективності своєї діяльності тощо.
Термін «професійне вигорання» з’явився відносно недавно. Його ввів американський психіатр Фрейденсберг у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які працюють в системі «людина – людина». Нині він має вже діагностичний статус у «Міжнародній класифікації хвороб» – проблеми, пов’язані з труднощами управління власним життям.
Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту.
Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається, то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії.
Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.
Професійне вигорання – реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; результат некерованого довготривалого стресу; психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень; різновид та передумова професійної деформації особистості.
Професійне та емоційне вигорання зумовлює робота в напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (не лише матеріальної, але й морального схвалення).
Основною причиною виникнення синдрому емоційного вигорання є порушення стану рівноваги у працівника, коли вимоги (внутрішні та зовнішні) протягом тривалого часу домінують над ресурсами особистості (внутрішніми та зовнішніми). Звідси випливає ключовий компонент синдрому «вигорання» – невідповідність між особистістю і вимогами, які до неї висуваються.
Синдром «емоційного вигорання» – це процес поступової втрати емоційної, когнітивної і фізичної енергії, що виявляється у депресивному стані, почутті втоми і спустошеності, утраті здатності бачити позитивні наслідки своєї праці, негативній настанові щодо роботи і життя в цілому.
Для синдрому психоемоційного «вигорання» характерні групи симптомів (табл.).
Таблиця
Групи симптомів, характерних для синдрому психоемоційного «вигорання»
№з/п | Фактори | Симптоми |
Група фізичних симптомів | Стомленість, фізична втома, виснаження; зміна маси тіла, безсоння, незадовільний загальний стан здоров'я, важке дихання, задишка; нудота, запаморочення, надмірна пітливість, тремтіння тіла; артеріальна гіпертензія; виразки й запалення на шкірі та слизових оболонках, патологічні вияви хвороб серця та судин. | |
Група емоційних симптомів | Нестача емоцій; песимізм, цинізм і черствість у роботі та особистому житті; байдужість, втома, відчуття безпомічності та безнадійності, агресивність, дратівливість, тривога, посилення ірраціонального неспокою, нездатність зосередитися, депресія, відчуття провини, істерики, душевні страждання, втрата ідеалів, надії або професійних перспектив, збільшення деперсоналізації своєї чи інших (люди стають безликими, як манекени), переважає відчуття самотності. | |
Група інтелектуальних симптомів | Зниження інтересу до нових теорій та ідей у роботі, до альтернативних підходів у вирішенні проблем, нудьга, туга, апатія, втрата смаку та інтересу до життя, надання переваги стандартним шаблонам, схемам, рутині, ніж креативно-творчому підходу; цинізм і байдужість до новин, недостатня участь чи відмова від участі у творчих експериментах (тренінгах, освітніх циклах, курсах), формалізм у виконанні роботи. | |
Група поведінкових симптомів | Робочий час – понад 45 годин на тиждень; під час роботи з'являються втома і бажання відпочити; байдужість до їжі, недостатнє фізичне навантаження, виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків, нещасні випадки (падіння, травми, аварії та ін.), імпульсивна емоційна поведінка. | |
Група соціальних симптомів | Низька соціальна активність; зниження інтересу до дозвілля, захоплень; соціальні контакти обмежуються роботою; байдужість у ставленні до співробітників та рідних; відчуття ізоляції, непорозуміння з іншими; відчуття нестачі підтримки з боку сім'ї, родичів, друзів і колег. |
Основні складові синдрому емоційного вигорання:
- емоційне виснаження, почуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою;
- деперсоналізація, цинічне ставлення до своєї праці та її об’єктів;
- редукція професійних досягнень, виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху.
Щоб запобігти виникненню синдрому «професійного вигорання», варто дослухатися до порад психологів.
Поради «Як уникнути синдрому «професійного вигорання»
— Любіть себе.
— Будьте уважні до себе: це допоможе своєчасно помітити перші симптоми втоми.
— З'ясуйте, що саме вас тривожить та зачіпає за живе.
— Припиніть шукати в роботі щастя або порятунку.
— Знаходьте час не тільки на робоче, а і на приватне життя.
— Припиніть жити життям інших. Живіть своїм власним. Не замість людей, а разом з ними.
— Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього роботу, запитайте себе: чи так це йому потрібно? Може, він впорається сам?
— Сплануйте свій день.
— Робіть «тайм-аути». Для забезпечення психічного та фізичного благополуччя дуже важливо відпочивати від роботи та інших навантажень.
— Навчіться керувати своїми емоціями.
— Відмовтеся від думки, що у вас щось не вийде. Якщо Ви думаєте так, то це може стати істиною, оскільки ви самі переконаєте в цьому інших.
— Усміхайтеся, навіть якщо Вам не дуже хочеться.
— Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день.
— Вмійте сказати “НІ”.
— Вживайте вітамін Е.
Дуже важливо навчитися контролювати свої думки та емоції. Варто пам’ятати: має значення не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймаємо.
Велика мудрість знаходиться у вислові «Господи, дай мені сили змінити те, що я зможу змінити, терпіння – прийняти те, що я не зможу змінити, й розум відрізнити одне від одного», або «Навіть якщо ми не можемо змінити обставини, ми можемо змінити своє ставлення до них».
Про це йдеться у вірші:
«Дивились двоє в одне вікно: один угледів саме багно.
А інший листя, дощем умите, блакитне небо і перші квіти,
Побачив другий – весна давно!...
Дивились двоє в одне вікно».
Щоб запобігти виникненню синдрому «професійного вигорання», потрібно пам'ятати, що людина не досконала. Вона може помилятися, виправляти помилки. Треба навчитися пробачати собі помилки; не зосереджуватися на негативному. У всьому, що ми робимо, треба знаходити позитив. Треба визнавати і приймати себе такими, якими ми є, – унікальними.
На формування усвідомлення своєї вартості, позитивного сприйняття свого «Я», розвиток почуття самоповаги спрямована психологічна вправа «Мій портрет у променях сонця».
Вправа «Мій портрет у променях сонця».
Хід вправи: психолог просить учасників психологічного тренінгу подумати і відповісти на запитання: «Чому кожен з вас заслуговує на повагу?». Потім кожен малює сонце, у центрі сонячного кола пише своє ім'я або малює свій портрет, а вздовж сонячних променів записує свої позитивні риси. Психолог наголошує: «Постарайтеся, щоб сонячних променів було якнайбільше». Бажаючі зачитують список своїх рис, чіпляють своє сонце на дошці, діляться своїми почуттями і враженнями від вправи.
Адекватне ставлення до роботи і відведення їй належного місця в житті – найкраща профілактика професійного вигорання.
На жаль у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш, – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме.
На усвідомлення себе в професії, розвиток внутрішньої мотивації особистості спрямована вправа «Уявна розмова зі своєю професією»
Вправа «Уявна розмова зі своєю професією»
Психолог. Ваша професія – це не тільки диплом, робоче місце, зарплата, колеги. Вона матеріалізується не лише в зовнішніх атрибутах, які можна побачити, відчути на дотик. Вона – це і ви з усією кількістю психічної енергії, яку ви виділяєте і вкладаєте у вашу професію. Вона – це тисячі інших людей, котрі теж наповнюють її певною кількістю енергії. Уявіть собі, що ваша професія – жива істота. Як і з будь-якою живою істотою, з нею можна і потрібно спілкуватися: дякувати їй, хвалити, поважати, просити тощо.
Полюбіть свою професію – і вона полюбить вас! Можна витратити десятиліття на свою професійну діяльність, але якщо працювати «без вогника», «без душі», без інтересу, то і результати діяльності будуть невтішними. Не чекайте в такому разі віддачі від неї. А якщо працювати творчо, «з вогником», вкладаючи всю душу в роботу, результат, як правило, виправдає себе.
Можна «заземлити» свою професію на книгах (літературі за фахом), підручниках, символах успіху в професійній сфері (дипломах, грамотах, сертифікатах, значках, статуетках тощо). Тоді, спілкуючись зі своєю професією, ви не тільки називаєте її на ім'я, а й звертаєте погляд на відповідні атрибути професії (найкраще на ті, що пов'язані з вашими професійними досягненнями). Можна звертати свій погляд у Космос, контактуючи зі своїм професійним полем (якщо ви аматор езотерики). В уявній розмові зі своєю професією головне – щоб спілкування було щирим, емоційним. Бажано, щоб ви спілкувалися, використовуючи прості вислови. Психологічний ефект від виконання цієї вправи полягає в тому, що ви впливаєте на свої інтереси, потреби, мотиви, на своє ставлення до професії.
Робота з людьми, а особливо з дітьми, забирає багато сил. Причиною цього є не лише фізіологічні фактори, пов’язані з умовами праці, а також психологічні та організаційні труднощі: необхідність весь час бути «у формі», відсутність емоційної розвантаження, велика кількість контактів протягом робочого дня, високий рівень відповідальності, агресивність, негативізм – з боку батьків, учнів та інших.
Зняти стрес, напруження, психічну втому, які призводять до емоційного вигорання, допомагають спеціальні психотерапевтичні вправи. Виконання психотехнічних вправ не потребує багато часу і спеціальних приміщень. Самостійно або у парі з іншим педагогом їх можна виконувати на перерві або після уроків.
Вправа «Гора з плечей». Можна стати або сісти. Максимально різко підняти плечі, широко розвести їх назад і опустити. Скинути гору втоми з плечей.
Вправа «Зосередження на емоціях і настрої»
Зосередьтеся на внутрішньому мовленні. Зупиніть внутрішнє мовлення.
Зосередьтеся на настрої. Оцініть свій настрій. Який він? Хороший, поганий, середній, веселий, сумний, при піднятий?
А тепер зосередьтеся на ваших емоціях, спробуйте уявити себе в радісному, веселому емоційному стані. Згадайте радісні події вашого життя.
Вправа «Поза візника» - характерна поза візника, який дрімає, чекаючи на пасажира. Сядьте на стільці прямо, розправте спину й всі скелетні м’язи, голову опустіть на груди, заплющить очі, ноги злегка розставте й зігніть під тупим кутом, руки покладіть на коліна так, щоб вони не торкалися одна одної, лікті трохи закругліть. Уявіть, що ви маленький поплавок у великому океані. У вас немає компаса, карти, весел. Ви рухаєтесь туди, куди несе вас вітер і океанські хвилі. Велика хвиля може на певний час накрити вас, але ви знов виринаєте на поверхню.
Спробуйте відчути рух хвилі, тепло сонця, краплі дощу, подушку моря. Відчуйте СПОКІЙ…
Вправа «Глибоке дихання». Глибоко вдихніть носом, порахуйте до восьми, після чого повільно випускайте повітря через рот (губи напівстулені ), при цьому рахуйте до 16 або більше – так довго, як зможете. Прислухайтесь до звуку повітря, яке видихаєте, і відчуєте, як зникає напруження. Повторіть вправу сім – вісім разів.
Вправа «Прес». Уявіть в середині себе на рівні грудей великий, міцний прес, який рухався зверху вниз, що знищує виникаючу негативну емоцію та внутрішню напругу, пов’язану з нею. Тепер різко виштовхуємо прес разом з негативною енергією. Закінчити вправу необхідно розслабленням.
Вправа “Концентрація на рахунку”.
Подумки повільно рахуйте від 1 до 10 і зосередьтеся на повільному рахунку. Якщо в якийсь момент думки почнуть розсіюватися, і ви не зможете зосередитись на рахунку, почніть рахувати спочатку. Повторюйте рахунок протягом декількох хвилин.
Отже, професія педагога – одна із тих, у якій синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому вчителю важливо володіти інформацією про причини виникнення, симптоми, характерні для синдрому психоемоційного «вигорання», вміти запобігати виникненню синдрому «професійного вигорання» та долати його прояви.
Список літератури
- Боженко Л.Емоційне вигорання педагогів. / [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://literacy.com.ua/praktychna-psyhologija/212-prosvitnyctvo-i-profilaktyka/764-emotsiine-vyhorannia-pedahohiv.html
- Волкова О. Б. Синдром професійного вигорання: як зберегти психоемоційне здоров’я вчителя. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/psychology/38435/
- Емоційне вигорання. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki
- Качур О. Профілактика професійного вигорання у закладах освіти // Психолог, №40 (424), жовтень, 2010. – с.3-7.
- Комарова П.Г. Прояви синдрому професійного вигорання у вчителів (в умовах роботи закладів нового типу). / [Електронний ресурс] – Режим доступу: mp2.umo.edu.ua›wp…uploads/2012/04/Комарова.pdf