Навчальний заклад - територія організації успіху

Наше спостереження: більшістю людей сьогоденне життя сприймається як таке, що переповнене негативними емоціями. Цьому сприяють і економічні обставини, і зміст повідомлень ЗМІ, і проблеми фізичного, морально-психологічного та духовного розвитку.

Тому, маючи за мету вихован ня всебічний гармонійний розвиток особистості, наша відповідь (відповідь менеджерів освіти, психологів) має бути – асиметричною. Асиметричною в тому розумінні, що життя навчального закладу пропонуємо наповнити й переповнити позитивними емоціями.

У своїй діяльності А. С. Макаренко висунув і розробляв ідею "завтрашньої радості", а В. О. Сухомлинський розвинув цю ідею у створеній ним "Школі радощів". Значний вклад у розвиток педагогічної технології "Створення ситуації успіху" вніс С. Френе.

Загальноприйняте класичне означення: «Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища».

Знання, знання, знання (Досягнення, досягнення, досягнення…) — за всяку ціну! Дитина з її проблемами відходить на другий план. Саме тому ми дозволили собі дещо змінити класичне означення успіху, акцентуючи увагу не стільки на результаті, скільки на задоволення від напруги на шляху до поставленої мети.

Низький рівень знань учня або нездатність виявити ці знання перед учителем можуть призвести до покарання поганою оцінкою та моральним засудженням. А стимулювання частіше за все перетворюються у методи покарання, які замість того, щоб мобілізувати учня на більш інтенсивне навчання, остаточно його демобілізують, підривають віру у свої можливості, сподівання на поліпшення становища і призводять до ще більшого відставання, яке, в свою чергу, призводить до подальшого зниження оцінок у журналі та самооцінки особистості, зневіри дитини у власні можливості взагалі, що іноді призводить до трагічних дій з її сторони…

Тому ми пропонуємо більш продуктивне, на наш погляд, означення: «Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний стан задоволення напругою (фізичною, моральною або духовною) виконавця справи, творця явища на шляху просування до поставленої мети». Радісні відчуття на шляху до поставленої мети, від реальної перспективи, яка приводить до досягнення поставленої мети, на наш погляд, не менш сильні й довготривалі, ніж почуття, які виникають під час досягнення мети.

На основі цього стану можуть сформуватися нові, сильніші мотиви діяльності, змінюється рівень самооцінки, самоповаги. У тому разі, коли успіх стає стійким, постійним, може розпочатися своєрідна ланцюгова реакція, що звільняє колосальні, приховані до певного часу можливості особистості, які містять величезний заряд людської духовної енергії. Мета діяльності педагога – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному виконавцю: а) відчути радість від долання перешкод, проблем на шляху до поставленої мети; б) усвідомити свої здібності, повірити у власні сили; в) зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля, напругу, а успіх у просуванні до мети завжди буде еквівалентний витраченим зусиллям.

Технологія «Створення ситуації успіху» виробляє найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з труднощами.

Працюючи над методичною проблемою школи «Формування і розвиток компетентного учня», враховуючи «Наше спостереження» ми прийшли до таких 3 принципів реалізації шкільного проекту «Навчальний заклад – територія організації успіху»,:

• Якомога більше хвалити учня, якомога менше критикувати;
• Хвалити особистість, критикувати – окремі дії, рішення;
• Хвалити привселюдно (при позитивному морально-психологічному кліматі в колективі), критикувати – наодинці.

Сподівання успіху живе у кожній дитині. Тому вся діяльність вчителів, батьків повинна бути націлена на те, щоб допомогти дитині зростати в успіху. Використання ситуації успіху сприяє підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, усвідомленню вихованцем себе повноцінною особистістю.

Успіх може бути короткочасним і довготривалим, хвилинним і стійким пов’язаним з усім життям і діяльністю дитини. Все залежить від того, як ситуація успіху закріплена, як триває, що лежить в її основі, а також наскільки глибинний характер мають психологічні бар’єри особистості (закритість, низька самооцінка, невміння ставити цілі, недовіра до інших, інфантильність, невіра в себе і свої сили, відсутність сили волі, лінь, тривожність т.п.)

Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» має певний алгоритм.

1. Зняття страху. Допомагає перебороти невпевненість у власних силах.
(“Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші шляхи вирішення проблем”).

2. Авансування успішного результату. Наставник висловлює тверду переконаність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. («У тебе обов’язково вийде», «Я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті»).

3. Прихований інструктаж дитини про способи й форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. (“Можливо, краще почати з ...”, “Виконуючи роботу, не забудьте про ...”).

4. Внесення мотиву. Показує дитині заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. (“Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).

5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься. (“Тільки ти міг би...”, “Тільки тобі я можу доручити...”).

6. Мобілізація активності. Спонукає до виконання конкретних дій. (“Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, “Так хочеться поскоріше побачити...”).

7. Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити не результат в цілому, а якоїсь її окремої деталі. (“Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...”, “Найбільше тобі вдалося...”).

Однією з ефективних методик у створенні ситуації успіху є методика перекодування Ти-повідомлення до Я-повідомлення. Ідея - правильно казати те, що ми бажаємо бачити, а не те, чому намагаємося запобігти. «Ти-повідомлення» часто порушують комунікацію, оскільки викликають у будь-якої людини, особливо в дитини, почуття образи й гіркоти.

«Я-повідомлення» є більш ефективним способом впливу на дитину з метою зміни її поведінки, яку дорослий не сприймає. У той же час вони зберігають сприятливі взаємовідносини між людьми. Першочергова мета «Я-висловлювання» - не примусити когось щось зробити, а повідомити свою думку, свою позицію, свої почуття й потреби; в такій формі інший почує і зрозуміє їх набагато швидше. Модель «я-повідомлення» складається з трьох основних частин:

• подія (коли. .. якщо ...);
• наша реакція (я відчуваю ...);
• бажаний нами результат (мені хотілося б, щоб ...; я вважав за краще б ...; я був би радий ...).

У спілкуванні може використовуватися не повна форма «Я-повідомлення», а скорочена («Мені хотілося б, щоб ми домовилися про те ...»,« Коли я бачу ..., у мене по спині мурашки бігають »).

Трансформація Ти повідомлень в Я повідомлення:

Ти не готовий до уроку – Я знаю ти можеш готуватися до уроків краще…

Ти нічого не вивчив – Я бачу ти недовчив, але наступного разу…

Ти грубіяниш – Я знаю ти можеш бути ввічливим…

Ти нікчема – Я вірю в тебе…

Ти мене втомив - Я втомився, був поганий день.

Ти нічого не знаєш - Я не бачу твоїх знань по темі.

Ти не запам’ятовуєш - Я готовий тобі повторити ще раз.

Ти не здатний вивчити цей предмет - Я бачу, що тобі важко дається цей предмет….

Ти зриваєш уроки - Я готувалась для всіх, шкода що мені не дають провести урок…..

Ти погано поводишся - Я хочу зрозуміти, чому ти так себе ведеш…

Ти не охайний - Я бачила тебе в гарному одязі, тобі личить…..

Існують різні види психічного стану задоволення, радості. До них відносяться:

Неочікувана радість – це почуття задоволення від того, що результати діяльності учня перевершили його очікування. З педагогічної точки зору – це результат продуманої, підготовленої діяльності вчителя.

Спільна радість полягає у тому, щоб учень досяг необхідної для себе реакції колективу. Вона може бути підготовленою вчителем або спонтанною. Спільною радістю вважають тільки ті реакції колективу, які дають можливість дитині відчути себе задоволеним, стимулюють її зусилля. Це, перш за все, має бути емоційний відгук оточуючих на успіх члена свого колективу.

Радість пізнання – це радість пізнання нового, хоча вона по своїй суті альтруїстична. Немає більш цінних мотивів для навчання, ніж інтелектуальні, в основі яких лежить проблема пізнавати світ, коли важливий не стільки результат, скільки процес пізнання. Радість навчального процесу та радість пізнання тісно пов’язані.

Але радість від долання перешкод, труднощів, проблем, на наш погляд, найцінніша для подальшого розвитку людини.

«Ти можеш!» - Повинен нагадувати вчитель учню.
«Він може!» - Повинен нагадувати колектив.
«Я можу!» - повинен повірити в себе учень.

писав В.Ф. Шаталов.

Список літератури

1. Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1991. - 176 с.

2. Коджаспирова Г. М. Педагогика: Практикум и методические материалы.- М., 2003.

3. Макаренко А.С. Тв. в 7 т. -Т. 5. -К.: Рад. шк., 1954. -С. 105.

4. Макаренко А.С. Пед. соч. В 8 т. -Т. 4. -М.: Педагогика, 1984. -С. 260.

5. Педагогический энциклопедический словарь/Под ред Б.М. Бим-Бада.- М.,2003.

6. Романовский О.Г. Философия достижения успеха: Учеб. пособ. / А.Г. Романовский, В.Е. Михайличенко. – Харьков: Изд-во НТУ “ХПІ”, 2003. – 695 с.

7. Романовський О.Г. Педагогіка успіху / Романовський О.Г., Михайличенко В.Є., Грень Л.М. – Харків: Изд-во НТУ “ХПІ”, 2011. – 376 с.

8. Сухомлинський В.О. Людина – найвища цінність. Вибрані твори: у 5 т. – Т.2. //В.О. Сухомлинський. –– К.: Рад. школа, 1976.– 634 с.

9. Френе С. Сборник. Пер. с фр.; Вступ. ст. и сост. Б.Л. Вульфсона.– М.: «Образование и бизнес», 1994. – 194 с.