Моє призначення - обігріти всіх теплом свого серця

Ким я буду в житті? Яку спеціальність обрати? Я думаю, що кожна людина розмірковувала над вибором своєї професії. Це нелегкий вибір, можна й схибити. Я теж замислювалась, розглядала таку професію як учитель. Але все ж таки гадаю, що вчитель – це не професія, це призначення.

Працюючи на педа гогічній ниві майже 25 років, впевнено можу сказати: я дуже щаслива людина. Кожного дня потрапляю в світ щирості, безтурботності - світ дітей. А діти, як усім відомо, - це і є щастя.

Робити свою улюблену справу з задоволенням – велика радість. Радість ділитися своїми знаннями, а взамін отримувати знання своїх учнів. Торкаюсь душі маленької людини, намагаючись не поранити, не образити, допомагаю реалізувати себе в житті. Завжди маю надію навчити дитину бути якомога чеснішою, добрішою, впевненішою в своїх силах. Виховувати так, щоб ця дитина не заподіяла шкоди, не зробила нікому боляче. В. Сухомлинський завжди стверджував, що найкращій спосіб чомусь навчити – це подати приклад своїм життям, своєю поведінкою.

У сучасному житті є багато родин, які зовні виглядають добре, але всередині… І які треба вчителеві мати очі, щоб зазирнути "своїм" діткам до самих глибин душі. Він, як сапер, не має права на помилку. Серед різнокольорових очей треба визнати ті, котрі тихо кричать: "Мені погано!". Зовні нібито все гарно: дитина із "порядної родини", добре вдягнена, кожне літо її відвозять відпочивати в якусь екзотичну країну. Але по-справжньому ця дитина дуже самотня. Дитина, яка недоотримала батьківського тепла у дитинстві, коли всі його накопичували, не буде мати, що віддавати у дорослому житті.

Отже, любі мої вчителі - колеги, незважаючи на всі проблеми, які, звичайно, є у кожного з нас, не забувайте зігрівати своїх вихованців. І якщо світ Ваших очей відтопить хоча б одну "холодну" душу, то все було не дарма.