Духовно-моральні аспекти педагогіки Г. Ващенка

На сучасному етапі розвитку українського суспільства проблема відродження духовності і системи морально-етичних цінностей залишається дуже актуальною. Вже стало зрозумілим, що сьогодні час освіти, яка полягає лише у пізнанні світу, закінчився, що духовність виконує в житті суспільства роль імунно ї системи. Тому необхідно, щоб система цінностей сучасного молодого покоління спиралась на такий світогляд, в основі якого були б духовні й моральні орієнтири.

Це спонукає педагогів до нового осмислення таких понять як духовність і духовні цінності.

Розглянувши декілька визначень духовності, що даються в сучасній філософії О. Рогова в статті "Духовні цінності та проблема морального розвитку особистості" [1] робить висновок, що духовність у філософському контексті – інтегральна якість особи, що відображає її цілісність, властивий їй креативний потенціал, етичні характеристики, здібність до саморозвитку, вільного і відповідального вибору. Духовність полягає в основі специфічних поведінкових мотивацій, які базуються на цінностях абсолютного характеру, що розглядаються як вищі по відношенню до особистих цінностей індивіда. Це певна система понять, уявлень, заборон і переваг, що формує певну лінію поведінки людини, його розуміння добра і зла, гуманності і антигуманності, моралі і моральності, свободи і необхідності, обов’язку й відповідальності особи.

У вітчизняній педагогіці є чимало досліджень, в яких аналізуються шляхи виховання духовних цінностей молодої людини. Це й історичні джерела, до яких належать "Повчання дітям" Володимира Мономаха, філософські вчення Григорія Сковороди, вихованців Києво - Могилянської академії, твори геніального педагога К. Ушинського, а також і сучасні напрацювання відомих українських науковців і педагогів, зокрема І. Беха,, О. Сухомлинської, О. Огрірко, В. Жуковського, М. Романенка, О. Рогової.

Найяскравішим захисником ідеї духовного виховання був педагог і науковець Григорій Ващенко, який в середині XX століття створив національну педагогіку, яка відповідає ментальності, історичній місії потребам державного будівництва українського народу.

В його працях "Виховний ідеал", "Завдання виховання української молоді", "Релігія і майбутнє людства", "Соціалізм й індивідуалізм у світлі Християнства", "Релігійне виховання молоді", "Виховання любові до Батьківщини" та інших червоною ниттю проходить ідея виховання молоді на духовних і моральних засадах. Головними елементами української національної освіти за Ващенком є: ідеалістичне світосприймання, християнська мораль як основа родини і здорового суспільства; високий рівень педагогічних наук. В сфері морально-етичної самореалізації людини він визначає п’ять груп або рівнів цінностей [2]:

• Абсолютні вічні цінності, які мають універсальне значення (доброта, чесність, любов, справедливість, гідність, мудрість, свобода, правда тощо).
• Національні інтереси.
• Громадські цінності.
• Сімейні цінності.
• Цінності особистого життя.

Педагог на перше місце ставить вічні цінності, які обов’язково пронизують нижчі рівні цієї шкали цінностей. Ці цінності є християнськими, прописаними в Біблії.

Вся освітня система Г. Ващенка побудована на християнському світогляді. "Адже немає народу без релігії, – писав він. Атеїстами можуть бути окремі люди, а не цілі спільноти... віра в Бога є властивістю людської душі, вкладеної в неї творцем" [3, 55]. Використовуючи вагомі аргументи зі Святого Письма, він апелює до нашої духовності, намагається активізувати її. В своїх роботах він доводить, що життєвий рівень людини майбутнього мусить бути високим не тільки з боку матеріального, а і духовного. Всі проблеми, які виникають в суспільстві (війни, диктатури, голодомори він бачив в тому, що людина відчужена від Бога і своєї божественної суті.

Г. Ващенко вважав, що. в основу відносин між людьми має бути покладена не конкуренція і нещадна боротьба, а пошана людської гідності й висока християнська мораль "Зламати слово, підступно досягти мети, – для багатьох сучасних політиків, комерсантів, підприємців перестало бути чимсь ганебним, а навпаки, стало ледь не причиною задоволення. В підступному вчинкові, що досягає мети, сучасна людина в багатьох випадках вбачає вияв розуму, переваги над іншим. І така людина, що її б не терпіло б між собою середньовічне суспільство, часто користується пошаною серед сучасного суспільства" [4, 404].

Найбільше свої християнські погляди на виховання Г. Ващенко проявив в праці "Виховний ідеал". Як і Григорій Сковорода він вважав, що людина через тіло пов’язана з матеріальним світом, а через душу – з духовним. Безсмертна душа надихає її на творчість, споріднює з вищим світом. Згідно з його поглядами мораль - це вільний прояв людини, все, що вона робить з примусу, не має зв’язку з мораллю. Голосом Божим в душі людини є сумління, муки якого вона переживає, вчинивши зло. Але коли людина не відкликається на голос Божий, вона стає аморальною. "Аморальне життя, коли воно тягнеться довший час, глибоко порушує і псує саму природу людини. В аморальних людей сумління не тільки мовчить у такі моменти, коли воно повинно голосно кричати, а навіть змінює свою природу, стає перекрученим. Те, що нормальна людина визнає за зло, вони визнають за добро, і навпаки… І це загрожує катастрофою, коли краща частина людства не виявить більшої енергії у боротьбі з аморальністю, що крок за кроком охоплює людство".

Він впевнений, що "в світі панує встановлений Богом моральний лад. Кожен одержує по своїх заслугах. Кожне добре діло не залишається без нагороди, кожний злий вчинок буде покараний". [3, 317]. Ващенко вказував на те, що українцям природно властиві такі чесноти, як милосердя до хворих і немічних, допомога бідним, прощення ближнім їх провин, жертва своїми інтересами ради блага ближніх.

"В стосунках із іншими людьми християнин мусить бути лагідним і доброзичливим, стримуватися від заздрощів, від гордощів і честолюбства, бути чесним і правдивим, не красти і не вбивати, співчувати ближнім, допомагати хворим, убогим, ув’язненим" [3, 321].

Він наголошував на тому,, що християнська мораль вчить оптимізму, надії, мужньо зносити невдачі і нещастя, навіть несправедливі страждання. Основою християнського оптимізму є вчення про хресні страждання Христа.

Всю українську педагогіку Г. Ващенко можна виразити однією формулою: "Служіння Богові та Україні". Він вважав, що Служіння Богові вбереже людину від брудного і аморального, дарує людині чистоту і світлість, надихає на любов до Батьківщини, людей. Україна в очах його – найбільша цінність, органічна частка духовного, що є в душі кожного українця.

Г. Ващенко доводив, що всякий народ, в тому числі і український "має свої національні фізичні й психічні особливості, має своє призначення, а тому на засадах християнства і загальноєвропейської культури він має створити свій національний український виховний ідеал". [3]

Служіння Україні Ващенко розглядав як сенс життя. Без чого не може жити людина. В статті "Бог і Батьківщина" він пише: "Сучасне суспільство занадто зматеріалізоване. Найбільшою вартістю для багатьох є доляр: гонитва за ним стала головним мотором життя. Тому останнє стало таким беззмістовним і жалюгідним. Зрозуміло, що такий моральний стан суспільства не може не відбиватись на українській молоді. Але велика честь буде їй, коли вона і в такому середовищі зі всією молодечею щирістю присвятить своє життя найвищим вартостям: Богові і Батьківщині. Цим вона не тільки виконає свій високий обов’язок перед рідним краєм, а й внесе живий струм у життя інших народів" [5]. Зведений ним виховний ідеал українця ґрунтується на двох головних принципах: вховання людини на засадах християнської моралі та на здобутках духовності українського народу. Власне ці принципи складалися упродовж століть і є традиційними в житті та побуті українського народу. Традиційними в українського народу є працелюбність, правдивість, жертовна любов до України, людяність, щиросердність, гостинність, вірність і відданість, оптимістичність, замилування до краси і мистецької творчості, до музики, співу, танців; вірність у коханні, статева стриманість і здоровий сімейний побут тощо. Ці риси є основою української ментальності [6].

Свій підручник "Виховний ідеал" професор Г. Ващенко завершує словами: "Плекаючи свої кращі традиції, борючись за свою самостійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них — Віримо, що ця боротьба закінчиться перемогою Правди і Добра" [3].

Григорій Ващенко відстоював розбудову системи освіти на засадах християнської ідеології, тобто вважав необхідним "визнання Бога як Абсолютної істини, Добра і Краси, як Творця і Промислителя всесвіту", віру в безсмертність душі людини і перевагу духа над тілом, вічного над тимчасовим, визнання самоцінності людини як образу і подоби Божої, вважав, що "основою моралі повинна стати любов до Бога і ближнього, до людей і Батьківщини" [7, 159].

Із педагогічної спадщини Г. Г. Ващенка стає очевидним великий вплив філософських ідей Г. С. Сковороди, педагогічних поглядів К. Д. Ушинського, патріотичних творів Т. Г. Шевченка. Широка обізнаність із досягненнями світової педагогічної думки, заглибленість у дослідження етнічних традицій та етнопсихологічних особливостей українців дали йому змогу продовжити й розвинути вітчизняну педагогічну традицію.

Використана література

1. Жигайло Наталія Формування духовних цінностей студентської молоді в контексті транскордонного співробітництва - http://www.univ.rzeszow. pl/nauka/konferencje/rl_most/ukr/27-Zygajlo_szablon_UKR.pdf
2. Ващенко Григорій. Твори, т. 1. Виховний ідеал. – К., 1994.
3. Ващенко Григорій. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1997
4. Цитати з творів Григорія Ващенка - http://www. library. edu-ua. net/id/538/
5. Матеріали Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка. "Освіта". – 1995. – 22 листопада