Формування самоосвітньої компетентності молодших школярів
Нові умови життя потребують нового мислення, нової культури діяльності, а звідси – якісно іншого рівня освіченості, здатності до постійного оновлення знань, тобто "здатності до навчання упродовж усього життя", як зазначається в Концепції 12 - річної середньої загальноосвітньої школи. На формуванн
я в підростаючого покоління "сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості" вказує й Національна доктрина розвитку освіти. Дійсно, сучасний випускник загальноосвітньої школи не завжди відповідає вимогам життя, зокрема, в таких сферах, як уміння організовувати свою освіту, розвивати компетентності, діяти самостійно в різноманітних критичних ситуаціях. Лише готуючи особистість, здатну до самоосвіти, сучасна школа може реалізувати модель випускника, спроможного до самостійного розв’язання власних та глобальних проблем, здібного до творчості, саморозвитку та самореалізації. Розширення кругозору, пошук нових знань, розвиток умінь самостійного здобуття інформації стали нагальною потребою сучасності.У традиційній технології самоосвіта – вторинний процес, і тільки з переходом людини до самостійного життя вона стає основним засобом її духовного розвитку та збагачення. Сьогодні ми розглядаємо освіту та самоосвіту, навчання та самонавчання як єдиний цілісний процес, що дає змогу учням розвиватися адекватно своїм можливостям, знаходити необхідні джерела інформації та використовувати їх для задоволення своїх пізнавальних потреб. Отже, саме в школі необхідно закласти ті основи самостійної праці, що надають можливість самостійно здобувати знання.
Зміст самоосвіти школярів частіше за все пов’язаний із поглибленим вивченням окремих навчальних предметів, задоволенням пізнавальних інтересів у позакласній та позашкільній діяльності. Практика показує, що в процесі самоосвіти учні мають утруднення, які помітно знижують інтенсивність самоосвітньої роботи, ведуть до згасання інтересу до неї. Ці утруднення пов’язані з відсутністю в школярів умінь та навичок самостійної розумової праці, невмінням систематизувати отриману інформацію та співвідносити її зі своїми прогалинами в знаннях основ наук. Тому досить висока результативність самоосвіти практично неможлива без уміння навчати себе.
Нагальною потребою сучасної школи є створення умов, за яких кожен учень мав би змогу навчатися самостійно здобувати необхідну інформацію, використовуючи її для власного розвитку, самореалізації, для розв’язання існуючих проблем. Цілеспрямований розвиток у школярів загальнонавчальних умінь та навичок самостійного здобуття знань – це один із пріоритетів підвищення якості освіти. Ефективне формування та розвиток цих умінь передбачає відповідне організаційне та методичне забезпечення цього процесу, в якому головною є програма розвитку самоосвітніх умінь, на підставі якої можлива подальша розробка методичного комплексу, який буде супроводжувати самоосвітній процес.
Сучасна компетентність учня передбачає оволодіння метазнаннями методологічного характеру та самоуправлінням своєю діяльністю, що відбувається на рефлексивній основі. Метазнання забезпечують можливість розвитку пізнавальних та творчих здібностей учнів. Самоуправління особистості на основі постійної рефлексії забезпечує розвиток здібностей. Якість самоуправління визначається рівнем розвитку таких його стадій: самопізнання, самоусвідомлення, самовизначення, самоствердження, самовираження, самореалізації, саморегуляції.
Процес навчання молодших школярів відбувається з різним застосуванням сил, пізнавальної активності та самостійності учнів. В одних випадках він має репродуктивний, відображальний характер, в інших – пошуковий чи творчий. Саме характер навчального процесу впливає на кінцевий його результат – рівень набутих знань, умінь, навичок, досвіду.
Оволодіваючи все більш складними інтелектуальними вміннями, учень починає проявляти інтерес до активного смислового орієнтування, що дозволяє йому навчитися самостійно розв’язувати проблему самоосвіти. Учень не лише оволодіває навичками самостійної пізнавальної творчої діяльності, самоорганізації, але й набуває звички систематично займатися самоосвітою. При цьому учень усвідомлює, що самоосвітня діяльність відрізняється від навчальної вже тим, що вона є пошуковою, а її результат – це розв’язання проблемних ситуацій.
Позиція учня в самоосвітній діяльності – це позиція суб’єкта, що усвідомлює значимість цього процесу саме для нього. У ході самоосвіти відбувається збагачення власного досвіду особистості, яка не лише засвоює інформацію, а перетворює її, наповнюючи особистісно значимим смислом. Молодший школяр набуває досвіду спілкування з оточуючим світом, який розширює їх можливості щодо активної творчої участі в житті суспільства. Набутий досвід стимулює подальше вдосконалення.
Формування вмінь здійснення процесу самоосвіти відбувається за певних умов. Спочатку учні оволодівають методикою роботи з різноманітними джерелами інформації, елементами пізнавальної діяльності (такими, як уміння аналізувати прочитане, робити свої висновки, уміти відстоювати власну точку зору, складати конспекти, тези тощо). Далі в самостійній навчально-пізнавальній діяльності з’являються елементи творчості, що досягається шляхом створення відповідних психологічних і педагогічних умов, які стимулюють виникнення та розвиток в учнів власне потреби в самоосвіті, прагнення до самореалізації, активності, самостійності.
Усвідомлення себе як особистості, визначення своїх ідеалів, життєвих планів є головною лінією розвитку спонукальних сил самоосвіти. Безпосередньо пов’язане з ними цілепокладання. Саме на цьому етапі в учнів формується самостійність, почуття свободи вибору та відповідальність за обраний шлях, пробуджується бажання досягти певної мети.
Основні завдання з формування учнів до самоосвіти розв’язуються саме на уроці. Необхідні суттєві зміни в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка б стимулювала самоосвіту. По-перше, це підсилення уваги до внутрішньої мотивації діяльності школярів; по-друге, поступове виведення учнів на шлях творчої діяльності; по-третє, надання права кожній особистості обирати рівень засвоєння знань та способів діяльності; по-четверте, це систематична організація групового пошуку знань, що стимулює самостійну діяльність та дозволяє навчитися правильно її організовувати.
В процесі роботи в початковій школі відокремлюють такі напрями самоосвітньої діяльності молодших школярів:
І. Організація навчальної праці
1. Уміння планувати свою діяльність. Уміння намітити цілі, визначити завдання, шляхи та терміни діяльності.
2. Уміння самоорганізації. Уміння знайти джерела інформації та організувати роботу з ними. Виконання домашніх завдань. Режим, система діяльності. Уміння зберігати час. Уміння готувати місце для занять.
II. Робота з книгою та іншими джерелами інформації
3. Уміння навчально-пізнавальної діяльності. (Загальнонавчальні уміння). Універсальні здібності самостійної діяльності з отримання, здобування та використання знань, умінь та навичок.
Уміння працювати з книгою (читати, складати план, конспектувати тощо). Використання для самоосвіти радіо-, кіно-, телепрограм, різноманітних видів практичної діяльності: дослідів, експериментів, моделювання, відвідування виставок, музеїв, концертів, лекцій, вистав тощо. Комп’ютер у самостійному розвитку. Використання відеоматеріалів.
Література для самоосвіти, самовчителі.
4. Бібліотечно-бібліографічні вміння. Організація читання. Апарат книги. Бібліотеки, їх довідково-бібліографічний апарат. Види запису при читанні. Книги та записи – подовження фізіологічних сховищ знань та досвіду.
III. Культура усної та писемної мови
5. Розвиток усної мови. Уміння користуватися монологічною (оволодіння такими видами монологу: коротке повідомлення, розповідь, опис, характеристика тощо) та діалогічною (оволодіння такими функціональними типами діалогу: діалог етикетного характеру, діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін думками, повідомленнями) формами мови, складати розгорнуту характеристику на основі одного чи декількох джерел знань, висловлювати свою точку зору та відстоювати її. Уміння вести дискусію. Уміння сприймати на слух незнайомий текст, розуміти з одного прослуховування фактичний зміст, причинно-наслідкові зв’язки, основну думку висловлювання, зображувально-виразні засоби прослуханого твору. Оволодіння ораторською майстерністю.
6. Розвиток писемної мови. Практичне користування основними видами письмових робіт, ведення запису прочитаного, прослуханого у вигляді плану (простого, складного), тез, конспектів, анотацій, рецензій, відгуків тощо. Уміння письмово висловлювати свою точку зору та аргументовано доводити її.
IV. Сформованість операцій розумової діяльності
7. Розвиток мисленнєвої діяльності. Поступове формування наочно-дієвого, наочно-образного та логічного мислення, загальнопізнавальних умінь. Загальні логічні інтелектуальні уміння: порівняння, встановлення зв’язків, виділення головного, абстрагування, систематизація, узагальнення тощо.
Творчі уміння, поняття про творчість, дослідницькі методи в навчанні, умови творчого розвитку. Розвиток дивергентного мислення.
V. Контрольно-оцінювальні вміння
8. Уміння самоконтролю. Здатність перевіряти правильність та міцність засвоєння самим собою теорій, практичних умінь, правильність результатів розв’язання задач. Самооцінка та взаємооцінка засвоєння знань, умінь, навичок. Рефлексія.
Як, ми бачимо, що з основних напрямів роботи з формування самоосвітньої діяльності є самостійна робота з книгою в початковій школі.
При самостійній роботі з книгою молодший школяр у початковій школі, за час навчання, повинен навчитись застосовувати такі вміння та навички, а саме:
- вміння працювати з книгою;
- поєднувати події, явища, вчинки у логічний зв’язок;
- робити нескладний аналіз прочитаного;
- встановлювати причиново-наслідкові зв’язки;
- самостійно знаходити невідомий твір;
- робити умовисновки за прочитаним.
Цікавим і важливим видом самостійної роботи є виконання завдань на порівняння творів за жанром, за написанням, за описаними фактами, подіями і явищами, що дає можливість розвитку в учнів не тільки пам’яті, а й мислення і увагу. Читаючи новий незнайомий твір, діти шукатимуть у своїй пам’яті факти, які допоможуть їм дати відповідь на запитання – читав чи не читав я щось подібне? Тобто, читаючи описане у творі, учень прагне знайти те особливе, що відрізняє одне явище від іншого (факт від факту тощо), і в залежності від подій і вчинків героїв розпочинає роботу над аналізом прочитаного, робить нескладні умовисновки. Це показує, що робота над твором і з твором проводиться в комплексі, де будь-який з компонентів служить незамінним фактором. Працюючи з творами, які були прочитані на уроках класного читання і які учням доведеться пригадати до уроків позакласного читання, вимагається певних зусиль для усвідомлення учнями стилю письма того чи іншого автора, вміння прослідковувати зв’язки між творами.
Завдання для самостійної роботи повинні бути логічно пов'язані з літературним матеріалом уроку. Зміст їх на різних структурних етапах має бути таким, щоб у сприйманні матеріалу брали участь різні види пам’яті: зорова, слухова, моторна. Всі завдання мають бути спрямовані на розвиток логічного мислення, містити посильні перешкоди, подолання яких потребує вольових зусиль та систематичного навчання. Самостійна робота одна з найскладніших форм навчальної діяльності, тому учнів потрібно до неї готувати. Це можна робити за допомогою чітких, стислих, інструкцій, вказівок, показу зразка, колективної роботи.
Вміння добре спланувати і точно виконати самостійну роботу приходить до дітей не зразу. Чим більш творчий характер мають завдання вчителя, тим важче працювати учням, хоча інтерес до цієї роботи у них не зникає, а навпаки, зростає при правильній постановці завдань вчителем і його допомозі. Вчитель допомагає учням визначити тільки загальний порядок роботи, а конкретний її зміст на кожному етапі не відпрацьовується. Це учні повинні зробити самі, спираючись на текст твору.
В якості головного, при формуванні читацької самостійності і типу правильної читацької діяльності прийнято застосовувати метод "читання – розгляд" – це такий спосіб взаємодії вчителя і учня з дитячою книгою, який спрямований на відтворення та усвідомлення дітьми діалектичної єдності форми і змісту текстової і позатекстової, що складають суть книги та на використання закономірностей, що обумовлені цією єдністю. Сама назва методу говорить про те, що обидві сторони: читання і розгляд книжки, спрямовані на її сприймання, взаємопов’язані. Оскільки, і текст, і позатекстова інформація розраховані на те, щоб читач усвідомлено і доцільно засвоював зміст книги. Вміти розглядати книгу – це не значить вміти оцінити її зовнішні варті уваги атрибути (оформлення, формат, колір, малюнки).
Наприклад, готуючись до уроку на тему: "Твори всесвітньо відомого казкаря Г. К. Андерсена", учні отримали завдання: поновити у пам’яті біографічні відомості про автора прочитаних книг; організувати книжкову виставку; навчитись коротко переказувати книжки; добре орієнтуватися в колі книг казкаря, щоб вміти розпізнати казки за малюнками, опорним блоком слів, за початком твору; підготуватися до інсценізації окремих епізодів казки (робота в групах), постановка живих картинок. Тобто усі завдання складались так, щоб учень не зміг обмежитись прочитанням однієї книги, а хоча б декількох. В іншому випадку, робота учнів на уроці буде однобокою. Усі вище вказані види робіт вимагають від школярів великої самостійності вдома, підготовка повинна бути логічно продуманою і не бездумною, адже урок організовується для перевірки вміння самостійно працювати з новими і вже добре відомими творами.
До уроку були прочитані такі казки: "Гидке каченя", "Дикі лебеді", "Снігова Королева", "Дюймовочка", "Кресало", "Свинопас". Робота організовувалась послідовно, спочатку завдання отримали всі учні класу.
1. Які твори казкаря ви прочитали до уроку? З якими казками познайомились вперше?
2. Назвіть головних героїв казок Г. К. Андерсена. Хто з них вам найбільше подобається? Чому?
3. До яких казок ви звертались, щоб відповісти на запитання:
Хто допоміг Дюймовочці? Скільки братів було у Солдатика? Що заважало Солдату і Балерині одружитися?
У які квіти перетворились гидкі жаби? Чому мовчала принцеса?
Де зараз черевички Герди? У якій країні знаходиться розбите дзеркало? Чи існує на світі Снігова Королева?
4. Порівняй між собою Дюймовочку і Герду. Чи схожі вони? Що ти можеш розповісти про цих героїв.
5. Яку з казок ти хочеш розповісти всьому класу?
Також завдання отримали окремі учні на карточках, що дало можливість перевірити розуміння учнями казок і вміння працювати з текстом:
1. У яких казках тобі трапилась така героїня як Чаклунка? Напиши назви цих казок.
Назви головних героїв прочитаної тобою казки. Чим вони тобі. сподобалися? Хто не сподобався?
Ким були герої один для одного?
Що хотів автор сказати цим твором?
Чому цей твір є казкою?
Так, усі учні класу, через завдання, поставлені до уроку, змогли проявити свою творчість, а це говорить про розуміння даних завдань і бажання проявити себе з найкращої сторони.
Таким чином, самостійна робота вимагає безпосереднього поєднання самостійної думки учнів із самостійним виконанням ними певних розумових чи практичних дій. Недостатній рівень знань учні компенсують, підключаючись до процесу оволодіння новим ступенем розумових та практичних дій, а саме – самоосвіти.
Самоосвітня діяльність молодших школярів починається тоді, коли учень на основі знань і вмінь, вже одержаних у процесі навчання, виявляє недостатній їх рівень. І в самостійній роботі прагне знайти додаткове джерело освіти, взяти звідти необхідні знання, які компенсують ті прогалини, що з’явилися у процесі шкільного навчання. Адже самоосвіта школяра – це розвивальне навчання, покликане навчити їх організовувати і спрямовувати свою пізнавальну діяльність, тобто формувати самостійність як рису особистості. Таким чином, самостійна робота учнів – це така робота, яка виконується без втручання вчителя, але за його завданнями; при цьому учні прагнуть досягнути поставленої мети у завданні; проявити свої зусилля.
Список використаної літератури
- Бухлова Н. В. Організація самостійної діяльності учнів. – Харків: Вид. группа "Основа", 2003. - 64 с.
- Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти// Освіта України. – 2004. - № 5.
- Родигіна І. В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. – Харків: Вид. группа "Основа, 2005. – 96 с.
- Хуторской А. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования. // Народное образование. – 2003. - № 2. – с. 58-64.