У вихованні не повинно бути помилок

Провідну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор, оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини. Суттєве місце у формуванні особистості, особливо у дитячому віці, посідає сім’я. В сім’ї відбувається первинна соціалізація дитини, усвідомлення того, що добре і що погано, формування морального фундаменту, життєвих настанов і ціннісних орієнтацій, визначення кола інтересів, життєвих перспектив тощо.

Метою статті є всебічне вивчення сім’ї як соціально значущого інституту в системі виховання дітей, обґрунтування ролі батьків у формуванні та розвитку особистості.

Виховання дитини – це важка, найбільш трудомістка сфера людської діяльності, успіх якої зумовлюється безліччю чинників найрізноманітнішого походження. Відомо, що у своїй виховній діяльності дорослі найчастіше зазнають невдач. Часто батьки, вихователі, скаржаться на дітей, які, мовляв, не піддаються жодним виховним впливам (хіба що отим "поганим", "вуличним"). Іноді вважають, що це справа взагалі безнадійна, оскільки наслідки виховання переважно непередбачувані, а самі вихованці "невдячні", "безсердечні".

Звідки ж беруться так звані "важкі діти"? Дехто з батьків часто забуває про те, що навіть діти, які ще не навчилися правильно вимовляти слова, вже здатні напівсвідомо схоплювати найтонші відтінки у стосунках із дорослими. Повз увагу малят не проходять незгоди, сварки між близькими, що спричиняють у них підвищену збудливість, нервозність, зумовлюють неорганізованість у поведінці, настороженість, боязливість та інші негативні емоційні стани, що внаслідок частого повторення можуть закріплятися як негативні риси характеру.

У підлітків подібні взаємини між батьком і матір’ю породжують зневіру в їхньому авторитеті та викликають надмірно критичне ставлення. Зрозуміло, що за таких умов марним є сподівання на позитивний виховний вплив батьків. Згубно діють на створення належних життєвих ставлень, ціннісних орієнтацій дітей будь-якого віку вияв недбалих, зневажливих стосунків між рідними людьми, дріб’язкова причепливість, нетерпимість до найменших вад, промахів.

У системі сімейних відносин і спілкуванні не менш важливу роль у формуванні ціннісних орієнтацій відіграє ставлення батьків до самих дітей. Вони для дитини – найближчі і найдорожчі люди. Відсутність їхньої любові, місце котрої часто займають надмірні суворість або байдужість, буває однією з причин того, що у неї формуються такі риси, як замкнутість, черствість і навіть жорстокість відносно інших, у тому числі й до самих батьків. Ці риси можуть настільки вкорінитися у характері дитини, яка не зазнала батьківського тепла, що їх важко подолати навіть впродовж наступних років життя.

Нічого доброго у вихованні дитини не обіцяє надмірно суворе ставлення до неї. Коли близькі люди щохвилини змушують її незаперечно виконувати всі їхні вимоги, а за найменшу провину карають, такий стиль взаємин завдає лише шкоду. Батьки, які вважають найкращими засобами впливу на дитину диктаторські накази і насильство ("Зараз же замовкни!", "Спробуй мені не зроби... додому не приходь!", "Чого огризаєшся? Я сказав, моє слово закон"), пожинають гіркі плоди власної горе-педагогіки.

Насильство, систематичні погрози і беззастережні вимоги по-різному, але здебільшого негативно, впливають на особистість, яка формується. Одні, особливо якщо вони ще зовсім маленькі, стають заляканими, безініціативними виконавцями волі безсердечних батьків, у них недостатньо виробляється така риса, як самостійність. Вона стає невпевненою в собі та в своїх можливостях, іноді може навіть закріпитися почуття власної неповноцінності. Інші на батьківський тиск і примус відповідають протестом, бунтом, нерідко вдаються до обману і лицемірства.

Якщо дорослим і вдається у таких випадках зламати опір сина чи доньки, то ця "перемога" може обернутися ще одним лихом: дитина стає замкненою або роздратованою, у неї з’являється ненависть до батьків, вона починає їм нишком робити все наперекір.

"Роки й роки ідуть на те, - писав відомий педагог В. О. Сухомлинський, - щоб навчити вчителів і батьків бути чутливими до переживань дітей, зрозуміти дитяче почуття – значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю і чуйною. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає м’якою, чутливою до добра. Те, що я називаю вихованістю, є відповіддю дитини на таке вміння зрозуміти її стан. Якщо ж старші не розуміють дитини, байдужі до її душевних переживань, - вона стає жорстокою, озлоблюється, може навмисне зробити зло".

Дехто з батьків часто скаржиться на прояви грубості сина чи доньки тоді, коли негативно оцінено їх поганий вчинок. Не мовчати ж, коли дитина провинилася! Звичайно, ні. Жоден негідний вчинок не має залишатися поза увагою дорослих. Але треба бути особливо тактовним, обережним у виборі форм негативної оцінки. Найголовніше якомога швидше виявити причину аморальної поведінки, її характер. Забіякуватого слід вчити витриманості, нерішучого – сміливості, соромливого спонукаємо до спілкування, грубіяна – до чемності. Дітей, які звикли змалку диктувати свої бажання, обмежуємо в цьому раніше дозволеному. Одночасно потрібно увагу дитини переключити на інші корисні й цікаві справи.

Правильне виховання – наша щаслива старість, недбале виховання – це наші сльози, наша провина перед іншими людьми, перед державою. У вихованні не повинно бути помилок.

Використана література

1. Бех І. А. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.:ІЗМН. -1998.

2. Бодалев А. А., Шорохова Е. В. Психологические проблемы формирования нового человека // Психологический журнал. – 1983. – Т. 4. - №6.

3. Савченко О. Я. Екологія дитинства: В. О. Сухомлинський і сучасна початкова школа // Початкова школа. – 2000. -N211. C. -4. - C. 1.

4. Сивачук Н. Дитина у світогляді українського народу // Початкова школа. – 2000. -№5. -С. 48-52. – С. 51.

5. Сухомлинський В. А. Серце отдаю детям. – К.: Высшая школа, 1974. –

6. Сухомлинський В. Духовний світ школяра // Сухомлинський В. Вибрані твори: В 5 т. – Т. 1. – К.:Рад. шк., 1976, с. 390..

7. Сухомлинський В. Павлівська середня школа // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: В 5 т. – Т. 4. – К.: Рад. шк., 1976. – С. 384.