Соціальний розвиток дитини в системі початкової освіти

Дещо про наступність між дошкільною і початковою освітою.

Шкільна освіта міцно посіла провідне місце в процесах соціалізації і культурного розвитку підростаючого покоління. Не поменшуючи ролі батьків і інших соціальних інструкцій, треба визнати, що школа, особливо на початковому етапі навч ання, є основним соціальним чинником життя сучасної дитини. Перехід на обов’язковий початок навчання з п’яти років пред’являє і школі, і дітям нові вимоги, що значно підвищує відповідальність школи перед суспільством. Але спочатку давайте зануримося в історію і дамо історичний аналіз поняттю "дитинство", тобто спробуємо дати оцінку періоду розвитку дитини, що передує вступу її до школи. Адже сьогодні будь-яка освічена людина на питання про те, що таке "дитинство", відповість, що дитинство-це період посиленого розвитку, змінення та навчання. Але насправді це період парадоксів та протиріч, без яких неможливо уявити собі процес розвитку. Про парадокси дитячого розвитку писали Б. Штерн, Ж. Піаже, І. Соколнянський. Д. Б. Ельконін казав. Що парадокси в дитячий психології – це загадки розвитку, які вченим ще треба розв’язати.

Отже, дитинство – період, що продовжується від новонародженості до повної соціальної психологічної зрілості, це період становлення дитини повноцінним членом людського суспільства. Треба при цьому зауважити, що етапи дитинства людини – продукт історії. Тому тривалість дитинства знаходиться в прямій залежності від рівня матеріальної і духовної культури суспільства. А тому ідеальною формою, як вважав Л. С. Виготський, є та частина об’єктивної дійсності, з якою дитина вступає в безпосередню взаємодію. У дошкільному віці такою ідеальною формою стає світ дорослих. Як же здійснюється зв'язок дитини із світом? Треба змоделювати відносини через сюжетно рольову гру. Гра – провідний тип діяльності дитини дошкільного віку. Л. В. Ельконін підкреслював, що гра належить до символіко0моделюючому типу діяльності, в якому операціоно технічна сторона мінімальна, скорочені операції, умовні предмети. Проте гра дає можливість такої орієнтації в зовнішньому світі, який ніяка інша діяльність дати не може. Усі типи діяльності дитини дошкільного віку, за винятком самообслуговування, носять моделюючий характер. Саме тому Д. Б. Ельконін називав гру "гігантською скарбницею – справжньою творчою думкою майбутньої людини"

В сучасному індустріальному суспільстві гра не є єдиним типом діяльності дітей. Іншим типом діяльності в дошкільному віці постає образотворча діяльність. Вона здавна привертає увагу митців, педагогів і психологів. Малюнки дітей вивчаються з різних точок зору, але й досі вивчені недостатньо.

Яка ж роль належить образотворчій діяльності а загальному психологічному розвитку дитини? З цього приводу Л. С. Виготський завжди цитував Б. Спинозу: "Ніяка велика справа не робиться без великого почуття". Тому цінність художнього виховування не в тому, що воно створює знання або формує навички, а в тому, що воно створює за словами Л. С. Виготського "фон життя, фон життєдіяльності!.. воно розширює, поглиблює і вивчає емоційне життя дитини, яка пробуджується і налагоджується на серйозний лад". У статті "Передмова розвитку писемного мовлення" він роздивлявся дитячий малюнок як перехід як перехід від символу до знаку.

Окрім гри та образотворчої діяльності у дошкільному віці діяльністю стає також сприйняття казки. К. Бюлер називав дошкільний вік віком казок. Це найбільш улюблений дитиною літературний жанр. Який вплив казка надає розвитку дитини? Видатний психоаналітик, дитячий психолог та психіатр Бруно Бетельхейм написав книгу "Користь та значення чарівної казки" в якій узагальнив свій досвіт використання казки для психотерапевтичного впливу на дитину. Його книжка пояснює, чому казки справляють такий великий та позитивний вплив на розвиток дитини. Б. Бетельхейм прагнув знайти відповідь на питання, який повинний бути літературний твір, здатний допомогти дитині знайти сенс життя. Він дійшов висновку, що такий твір повинен захопити увагу малечі, збуджують допитливість, збагачують життя, стимулюють їхню уяву, розвивають інтелект, допомагають зрозуміти самого себе, свої бажання та емоції. Одним словом, цей твір повинен торкатися з усіх боків до особистості дитини, а ще – такий твір повинний сприяти підвищенню впевненості дитини в собі та в своєму майбутньому. За думкою Б. Бетельхейма, всім цим вимогам задовольняє лише народна казка. Чому саме вона?

Казка – твір мистецтва. І тому як майже кожний вид мистецтва, казка стає своєрідним видом психотерапії, тому що кожна людина відкриває в ній особисте рішення життєвих проблем. Особливо є важною саме народна казка, тому що вона – згусток людської мудрості, досвіду, результат роботи людської свідомості.

Казка надто близька дитині емоційно за світовідчуваннями, тому що вона ближче до світу тварин, ніж до світу дорослих. Знайомлячись зі змістом казки, дитина входить в певну роль, яка спонукає її співпереживати героям, що торкається потаємних куточків душі малих. Психологи стверджують, чим більше таких позитивних емоцій, тим більше розвиненою стає особливість людини, вона здобуває той неоцінений досвід познання, який є базою в її подальшому житті.

Отже, гра, образотворче мистецтво, народна казка – це три кити на яких ґрунтується розвивальна діяльність в молодшому та старшому дошкільному віці. Це обов’язкова передумова, класична підготовка дитини до школи. Саме в початкових класах школи дитина вперше стикається з особливим світом знань. Від того, на скільки успішно будуть складатися процеси засвоєння і формуватися відповідні психологічні функції, залежатиме все подальше життя школи і за її межами. Однак, у сучасних умовах школа не може обмежуватися тільки забезпечення інтелектуального розвитку дітей. Багаторічні психолого - педагогічні дослідження показали наявність великих ресурсів у сучасної системі освіти. Серед них треба відмітити: теорію діяльнісного опосередкування особистісного розвитку; концепцію гуманізації освіти; систему диференційованого навчання; концепцію нових інформаційних технологій навчання; дослідження ролі мимовільного запам’ятовування в навчанні; концепцію розвитку особистості у навчальній діяльності; систему психологічної експертизи педагогічних інновацій; систему оцінки соціального розвитку школярів.

Серйозної уваги заслуговує теорія розвивального навчання. Як показала практика розвивального навчання, ця система дозволяє сформувати в дитини вже в молодшому шкільному віці основи науково мислення, стійкий інтерес до знань, цінності співпраці та іншу важливі якості особистості. Ці і багато інших розробок повинні активно включатися в процес і зміст освіти.

Останнім часом особливої актуальності набувають проблеми, пов’язані з соціальним і особистісним розвитком дітей. Соціальний розвиток є тим чинником, урахування якого необхідно для правильного розуміння й оцінки перспектив розвитку особистості школяра. Початкова школа закладає підмурок того типу соціальних відносин і взаємодій які будуть визначать особливості в процесі соціалізації і персоналізації в підлітковому і юнацькому віці. Більше того, саме в початкових класах формується загальний стиль взаємодії дитини і школи, тобто там створюється "обличчя" школи й етично-психологічний клімат у ній. У зв’язку з цим досить очевидним стає необхідність оцінки характеру соціального розвитку і рівня сформованості в дитини комутативних здібностей і можливостей індивідуальної адаптації до того типу соціальної взаємодії який диктує школа.

Загальну соціальну ситуацію розвитку дитини в початкових класах визначають:

• Школа (Учбовий заклад) з притаманною їй системою правил і вимог;
• Конкретні вчителі з властивими їм педагогічним поглядами, індивідуальними особливостями і рівнем майстерності;
• Колектив класу, що в сукупності характеризується соціокультурним і інтелектуальним рівнем розвитку дітей.

Вступ дитини до школи означає для неї не тільки зміну змісту діяльності, але і входження в принципово новий, відмінний від сімейного, тип взаємодії з іншими людьми. Будь-яка школа, якою б ліберальною вона не була, завжди залишається особливою соціальною інституцією, існуючою за законами організації. Життя організації і, відповідно, тих людей, які в неї включені, регламентується і регулюється системою норм і правил.

Прийняття цих норм і підкорення правилам визнають адекватність статусно-рольової поведінки дитини вимогам школи і соціальним очікуванням учителів, однокласників, батьків та ін. Соціально поведінка дитини є одним із могутніх чинників її шкільної успішності. Однак прийняття норм-не одномоментний акт, а тривалий процес, наповнений внутрішніми протиріччями що має свої закономірності і стадії розгортання.

У самому широкому значенні соціальний розвиток-це процес привласнення історичного досвіду людської взаємодії і, відповідно, встановлення особистості як носія культури і члена суспільства. У більш вузькому значенні соціальний розвиток може бути представлений як здатність дитини до засвоєння норм і правил, прийнятих у тій або іншій соціальній організованості, і до побудови своєї поведінки на їх основи. Така здатність виражається в системі поведінково-комунікативних умінь і навичок, що забезпечують ефективне включення дитини в різні соціально - психологічні групи і ситуації спілкування.

У багатьох сім’ях у дітей вже до моменту вступу в школу формується тенденції поведінки, що устоялися, засновані на таких нормах, які не відповідають правилам і вимогам, прийнятим у самій школі. Таке зіткнення може приводити до конфліктного типу соціального розвитку дитини і глибоких криз у її шкільному житті.

Міра відхилення поведінки від норми може біти досить істотною, але вона значно коливається залежно від економічних, культурних, соціальних умов життя самої дитини. Наведемо декілька прикладів. Проведені дослідження показали, що для дітей, які проживають у сільської місцевості, найменше розвиненою є інтерактивна сфера (сфера міжособистісної взаємодії) наслідок труднощів, пов’язаних з виділенням і отриманням у свідомості позиції партнера по взаємодії. Однак при правильній організації навчально-виховального процесу цей недолік компенсується вже протягом трьох років навчання. У більшості міських школярів, особливо у тих, хто проживає в центральних районах, порушена система цінних відносин. Оцінюючи себе дуже високо (я хороший або дуже хороший), що нормально для шестирічної дитини, оцінка інших людей виявляється значно нижчою (інші діти не погані, але і не дуже хороші). Очевидно, що така система буде створювати специфічні труднощі для вчителя на початковому етапі навчання. Однак, їх подолання при раціональній організації контрольно-оцінних дій і відносин виявляється досить простим.

Таким чином, відхилення від норми може носити як індивідуальний так і стійко-груповий і навіть масо подібний характер. На основі виявлених відхилень повинні розроблятися програми психолого-педагогічної корекції даної сфери психічного розвитку. У деяких випадках досвідченні вчителі намагаються справитися самостійно за рахунок ресурсів власного досвіду і суто педагогічними засобами. У інших-необхідно перетворювати сам навчальний процес або залучати фахівців з корекції психічного розвитку дітей.

Отже, необхідно чітко розрізняти процеси соціального розвитку дитини, Особливості функціонування соціальних норм, які визначають правила і зразки суспільно бажаної і належної поведінки, і приватні, групові норми, які складаються в тій або іншій соціально-психологічній групі і регулюють поведінку дитини в ній.

Соціальний розвиток може оцінюватися за різними показниками залежно від конкретних задач, що стоять перед педагогом або психологом. Але найбільш загальними і, отже, такими, що дозволяють вирішувати максимально широке коло практичних завдань, є наступні п’ять параметрів.

1. Соціальні знання, які показують міру орієнтованості дитини в навколишньому світі (соціальне оточення, середовище мешкання, часове орієнтування, географічна, політична, економічна орієнтація і т. п.).

Міра орієнтованості дитини в навколишньому світі включає в себе ті знання, якими вона повинна володіти в певний період життя. Цими знаннями дитина опановує самими різноманітними шляхами: в будь-якій діяльності є пізнавальний бік, за допомогою якого вона і отримує відомості про цю діяльність, про предмети і явища, з якими вона стикається. Пізнавальні інтереси виникають у дітей досить рано, задовольняються самими різними засобами, завдяки цьому дитина і приходить у школу з широким набором різноманітних відомостей, які набуваються нею по ходу зустрічей з тими або іншими явищами дійсності. Треба зазначити, що ці знання ще не систематизовані, досить уривчасті, оскільки дитина зустрічається з ними не в логіці науки, а в логіці життя.

2. Вербальна сфера, що розкриває здатність дітей до самостійної активності у сфері мовного висловлювання (володіння формами мовного висловлювання, уміння вступати в діалог, дотримання етикетних форм спілкування з людьми і т. п.).

Для дітей, які вступають до школи, і молодших школярів особливого значення набуває здатність до власних активних мовних дій. Фактично тут ідеться про розвиток вербальних здібностей дітей, рівень розвитку яких багато в чому визначає успішність оволодіння дітьми різними знаннями, вираженими у формі учбових текстів. Крім того, сама структура сучасного навчання передбачає наявність у дитини розвиненої здібності до різного роду мовних висловлювань і здібності комунікації.

Ці здібності характеризуються словниковим запасом, володінням необхідними формами мовного висловлювання, багатством мови, умінням розуміти зміст висловлювання інших людей, вступати в діалог, свободою мовного висловлювання, знанням етикетних форм спілкування тощо.

Інтерактивна сфера, що розкривається через уміння самостійно організувати взаємодію з іншими людьми і підкорятися вимогам у групових діях (уміння прийняти групову задачу, здійснювати спільні дії, підкорятися груповим нормам, дотримуватися ієрархічних відносин і т. п.).

3. Інтерактивна сфера – це сфера спілкування і взаємодії. Спілкування має величезне значення для загального психічного розвитку дітей. Як відомо, розвиток психіки у дитини відбувається, загалом, шляхом соціального успадкування, привласнення суспільного досвіду. Під спілкуванням розуміється взаємодія двох (або більше) людей, спрямована на узгодження і об’єднання їх зусиль з метою налагодження відносин і досягнення загального результату. Спілкування – це просто дія, а взаємодія: воно здійснюється між учасниками, з яких кожний є не лише носієм активності, а й передбачає її у своїх партнерах.

Для глибокого розуміння психологічних особливостей дітей того або іншого віку необхідно розглядати основне відношення ситуації розвитку, а саме: відношення вимог і очкувань, що йдуть з боку соціального середовища, в якому дитина займає певне місце (соціальна ситуація), до тих можливостей, потреб і мотивів, які має в своєму розпорядженні школяр (внутрішня позиція). З цього співвідношення народжуються нові потреби, мотиви, інтереси дитини.

4. Сфера оцінних і самооцінних відносин, які визначають специфіку ставлення до себе і до інших людей (глобальна оцінка себе і самооцінка за власними показниками, глобальна оцінка однолітків, уміння порівняти себе й однолітків, себе і персонажа і т. п.).

Самооцінка являє собою особливий рівень у розвитку самосвідомості, сутність якого – усвідомлення людиною самої себе, своїх вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого ставлення до навколишнього, до інших людей і самої себе. Оцінне ставлення до себе як уміння оцінити свої сили і можливості, вміння поставитися до себе критично, "примірювання" своїх сил до задачі вимог навколишнього середовища, нарешті, як уміння самостійно ставити перед собою ту або іншу задачу, відіграє важливу роль у формуванні особистості дитини. Самооцінка ніби акумулює в собі досвід попередньої діяльності дитини й оцінки навколишніх його людей.

Самооцінка – складне динамічне особистісне утворення, особистісний параметр розумової діяльності. Вона виконує, передусім, регулярну функцію. Ефективність учбової діяльності школяра залежить не тільки від системи добре засвоєних знань і володіння прийомами розумової діяльності, але і від рівня самооцінки. Існує тісний зв'язок між володінням учбовою діяльністю і розвитком особистості. Це пояснюється тим, що в ній інтегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто проект майбутнього.

Для нормального, безболісного входження в шкільне життя дитині потрібна нова самооцінка і нова самосвідомість. Тільки в тому випадку, якщо дитина вміє порівнювати себе з іншими дітьми в аналогічних ситуаціях, вона може дати правильну самооцінку. Становлення адекватності оцінних і само оцінних відносин є найважливішою складовою особистісного зростання. Сама шкільна ситуація і, особливо, оцінна діяльність учителя виявляються провідним чинником у цьому процесі.

Таким чином, поява більш адекватної та об’єктивної самооцінки свідчить про серйозні зміни в самосвідомості дитини і може бути показником не тільки готовності до шкільного навчання, але і до шкільного способу життя загалом.

5. Мотиваційна сфера, що розкриває усвідомлювання бажання дитини йти до школи, знаходиться в новій для неї ролі, здійснювати нову діяльність у специфічних формах спілкування і взаємодії з людьми (привабливість школи, учнівської атрибутики, надання переваги вчителеві перед батьками, наявність внутрішньої позиції школяра і т. п.).

У широкому тлумаченні мотиви – це те, що спонукає діяльність людини, заради чого вона здійснюється. У сучасній психології термін "мотив" застосовується для позначення самих різних явищ і станів, які викликають активність особистості.

У ролі мотивів можуть виступати потреби й інтереси, потяги й емоції, установки й ідеали. Мотивація – це сукупність мотивів поведінки і діяльності.

На поведінку молодших школярів впливають істотним чином соціальні мотиви:

• пов’язані з цікавістю дітей до світу дорослих з прагненням бути схожими на них ("бути як дорослий");
• пов’язані з установлення і збереженням позитивних взаємовідносин з дорослими в сім’ї, школі;
• самоствердження, особистих досягнень;
• змагальні (виграти, перемогти, бути краще за всіх);
• різні процесуальні.

Майже всі названі мотиви є виявом потреби дітей у визнанні і схваленні, у спілкуванні. Саме ці потреби і мотиви роблять дитину чутливою до оцінок педагогів і батьків, спричиняють бажання виконувати їх вимоги. Мотив установлення і збереження позитивних взаємовідносин є одним із провідних, що визначають соціальний розвиток дитини. Значущість цього мотиву для позитивного ходу розвитку особистості величезна – він орієнтує дітей на засвоєння того, що є найбільш важливим у культурі, до якої належить особистість.

Широкі соціальні мотиви в молодшому шкільному віці мають велике значення. Дитячий сад і сім’я створюють у дитини певну соціальну установку. Вона розуміє, що повинна добре вчитися і закінчити школу, що знання потрібні їй для майбутнього. Вона хоче бути культурною і розвиненою, прагне виконувати вимоги вчителів і батьків. Така соціальна установка дуже важлива для успішного початку навчання. Однак, чи є ці мотиви для дитини реально діючими? Адже багато які з них можуть бути реалізовані тільки в майбутньому. Це створює певні труднощі і знижує спонукальну силу широких соціальних мотивів.

Забезпечення соціального розвитку дітей за цими параметрами дозволить сучасній школі вийти на новий рівень задоволення суспільних потреб у формування громадянина України.

Уже в початкових класах необхідно починати корекцію несприятливих варіантів соціального розвитку. Особливо значущість у цьому відношенні набуває можливість побудови прогнозу особливостей соціального розвитку при переході дітей від початкової до середньої школи.