Специфіка використання ігрових і сюжетних танців у системі дошкільного виховання

Розглядаються напрями і форми застосування ігрових і сюжетних танців у сучасному педагогічному процесі в дошкільних навчальних закладах, дається загальна характеристика їх впливу на гармонійний розвиток особистості дитини та перспективи використання.

Ключові слова: ігрові танці, сюжетні та нці, гра, хореографія, дошкільне виховання.

У сьогоденному вихованні дітей дошкільного віку існує багато проблем і, серед яких однією з найголовніших є така як прищепити дитині, любов до естетичного та фізичного виховання зберегти й посилити в ній відчуття причетності до ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства. Висувається комплекс нових проблем, серед них на особливу увагу заслуговує посилення зв'язку між культурою та освітою, важливістю формування національно-орієнтованого світогляду особистості.

Важливу роль у процесі виховання з юного віку естетично й емоційно розвиненої, творчої висококультурної особистості засобами мистецтва відіграє хореографія, яка є поєднанням мистецької і рухової діяльності дитини, що відповідає її насущним потребам. Оскільки ігрові і сюжетні танці найтісніше пов’язані з основним видом діяльності в дошкільному віці – грою та є своєрідним способом пізнання світу природи і людського суспільства, то існує нагальна потреба визначити їх місце у системі дошкільного виховання, наукові і педагогічні тенденції застосування у навчально-виховному процесі на сучасному етапі.

Проблема пошуку нових шляхів використання ігрових та сюжетних танців у навчально-виховному процесі дітей дошкільного віку в умовах сьогодення стоїть особливо гостро. До проблематики, дотичної до досліджуваної автором, звертається ряд педагогів-науковців, такі як: В. І Махров, А. А. Коваленко, В. В. Гуркова, Г. М. Безугла та інші. Психологи С. Л. Рубінштейн, Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін [ 6, с. 47], внесли вагомий внесок у розробку теорії дитячих ігор, показавши їх соціальний характер, і роль у вихованні, яка є найбільш вагомою при поєднанні ігрової діяльності з навчанням. Однак доробок більшості науковців стосується розробки тематики ігрових чи сюжетних танців для школярів, а проблематика використання сюжетних і ігрових танців у вихованні дітей дошкільного віку на сучасному розроблена мало. Автор працює над тим, щоб заповнити цю прогалину.

Хореографічний розвиток збагачує внутрішній світ дитини, допомагає глибше сприймати, розуміти і відчувати мистецтво, розвиватися фізично, уважно ставитись до навколишнього світу. В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища навколишнього життя і природи. Особливе значення у цьому процесі мають творчі ігри. Насамперед розглянемо роль і характер впливу ігрового танцю як засобу хореографічного виховання дитини, а для цього зосередимо увагу на вивченні нових шляхів використання різноманітних ігор на уроках хореографії

Ігрова діяльність не є самоціллю, а ефективним засобом виховання і навчання. Особлива відповідальність покладається на хореографічні заняття, де вживаються педагогічні прийоми, спрямовані на забезпечення єдності емоційного й раціонального в навчанні, що значно підвищує ефективність розвитку творчої особистості. Тому хореографічне виховання має важливе значення для дітей дошкільного віку. Танець – одна з найважливіших форм вираження людських почуттів, яка займає велике місце в культурі і житті кожного народу з глибокої давнини. "Так само, як віками створювали всі народи світу свої пісенні багатства, створювали вони й багатства танцювальні", - писав Д. Кабалєвський, як і інші види мистецтва, танець виступає засобом духовного освоєння дійсності, пізнання прекрасного, залучення підростаючого покоління до скарбниці народної творчості. Хореографічне мистецтво, як і духовна культура в цілому, тісно пов’язане з історією народу, його традиціями.

Польський психолог Ян Вершиловський, підкреслює велике виховне значення танцювально-творчої активності, стверджуючи, що музика та танець найбільше стимулює до творчої діяльності, зокрема формує пізнавальні та емоційно-мотиваційні функції, розвиває творче мислення і комунікативність, а також позитивні якості характеру. Отже, ідея педагогічного стимулювання, як стратегія навчально-виховного процесу, полягає в оптимізації і самореалізації дітей дошкільного віку шляхом прояву творчості в ігровій діяльності.

Гра як метод хореографічного-естетичного виховання має особливе значення для дошкільнят. Психологи [6, с. 47], визначають гру як генетичну основу художньої творчості, під час якої природно виникають ситуації, що пробуджують творчу активність. Тож і сучасна програма хореографічного мистецтва[ 3, с. 33 ], націлює на широке застосування танцювально-ритмічних ігор, різноманітних музичних вправ, танцювальних рухів тощо.

У сюжетно – рольових іграх дошкільнята та молодші школярі відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Граючись один з одним або з лялькою, як ідеальним партнером, який теж наділяється своєю роллю, діти чітко дотримуються правил гри, зазвичай тут виникає мотив змагання. Особливий груповий або особистий виграш передбачається у більшості рухливих, спортивних ігор. Розгорнута гра за сюжетом об'єднує всіх її учасників одним задумом, де кожний з гравців вносить свою частку фантазії, досвіду, активності в інтерпретації схваленого задуму всією групою. У грі створюються винятково сприятливі умови для розвитку колективістських відносин.

У навчанні дошкільнят, певною мірою інтенсивно використовуються ігрові дії на уроках хореографії. Дитина 5-6 років в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність насильно означає — загальмувати інтенсивний розвиток і всебічне розкриття задатків дитини. В зв'язку з цим, відомий педагог О. В. Запорожець писав, що дитяча гра істина, соціальна практика дитини, це її реальне життя в колективі, в якому формуються суспільні якості і моральна свідомість дитячої особистості. [6, с. 58].

Дошкільний вік характеризується низкою особливостей, які створюють передумови для успішного застосування сюжетних і ігрових танців у процесі виховання дітей: удосконалюється пізнавальна діяльність, увага та інтерес стають цілеспрямованими, розвивається спостережливість, націлена на виконання певних творчих завдань, розвивається музичний слух, набуваються навички розрізняти темпо-ритм музики і поєднувати хореографічний рух з темпом характером музики, відчувати зміни темпів у ритмі і в танцювально-ритмічних рухах. У зв'язку з розвитком мислення і мови формується й моторика, удосконалюються вміння послідовно виконувати рухи досить складних танців, сюжетних і несюжетних ігор та хореографічних композицій.

Виконання ігрових танців, колективних вправ у дітей розвивають вольові та емоційні якості, організованість, дисциплінованість, дружні взаємини. У ході аналізу простих рухів у дошкільнят удосконалюється пам’ять, поглиблюються уявлення про зміст танцю, його жанри, форми, засоби виразності, хореографічні образи в цілому.

Н. О. Ветлугіна відзначала: "Якщо діти виховуються в дусі відгуку на все прекрасне в житті, якщо вони одержують різноманітні враження, займаються різноманітними видами танцювальної діяльності, то їх спеціальні здібності до хореографії розвиваються плідно і успішно. Ці принципові положення беруть за основу при організації різних видів танцювальної діяльності дітей" [1, с. 90].

Особливу привабливість усім ігровим танцям надають пісні, зібрані в народі або створені видатними діячами України. Окрім народного пісенного доробку, у дошкільному вихованні варто застосовувати твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Козицького, П. Демуцького, фольклорні записи К. Квітки, С. Титаренка, А. Коношенка, С. Дрімцова. Ігрові танці з використанням пісень, написаних на вірші Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Олеся, М. Вороного, П. Тичини та інших українських поетів, встановлює вже в дошкільному віці майбутні міжпредметні зв’язки хореографії з літературою. На сучасному етапі важливо знаходити і використовувати у дошкільному вихованні ті твори, які мають чималий виховний потенціал, але тривалий час були заборонені тоталітарною владою для використання у навчально-виховному процесі.

Особлива роль належить фольклору. Плідна етнографічно-дослідницька діяльність В. М. Верховинця сприяла обґрунтуванню і впровадженню ним системи засобів формування національної культури молодого покоління, чільне місце в якій посідає український фольклор "як художнє відображення дійсності у словесно-танцювально-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що відображає світогляд народу та нерозривно пов'язана з його життям і побутом" [5, с. 15].

В. М. Верховинець розробив алгоритм підготовки і проведення танцювально-співочих ігор. Етап підготовки включає утворення кола, чи рядочка, розучування пісні, призначення дійових осіб, ознайомлення з грою, вивчення танцювальних рухів. Оптимальною формою для проведення ігор представлялося коло, з якого легко утворити півколо, рядочок, маленькі кола. Коло – це не звичайна форма розташування дітей, а символ гармонійності і завершеності, воно "єднає і приваблює дітей чимось світлим, чистим, що тішить душу дитячу, ніби погожа картина небосхилу, зірок, місяця, сонця" [5, с. 16].

Щоб танець-гра проходила весело і жваво, керівник мусить, по - перше, сам добре засвоїти гру, а по-друге, познайомитись з методикою і способом проведення гри, зуміти провести гру легко і якнайдоступніше для вихованців.

Реалізація індивідуального підходу передбачає надання дітям можливості коригувати способи проведення гри, сам її зміст. Педагог має реагувати на кожне дитяче зауваження, запитання, доповнення, які є ознакою цікавості дитини до гри, і вносити їх у гру.

Розвиток гри-танцю, сюжетного танцю відбувався упродовж формування хореографічного мистецтва, витоки якого виходять з глибин народного мистецтва, яке ґрунтується на виразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Однак на сучасному етапі велику роль відіграють ігрові і танці, поставлені на нові сюжети, які відображають зміни у суспільному житті, науці і техніці. Детально розроблені сценарії мають базуватися на принципах науковості, наступності, природовідповідності. Застосування творчо-стимулюючого підходу до організації ігрової діяльності дасть змогу педагогу створити умови для розкриття творчих можливостей кожної особистості, краще вивчити індивідуальні особливості дітей.

Експеримент, проведений автором статті, підтвердив, що головним результатом гри є не тільки задоволення моральних та соціальних потреб дитини, а отримання через гру дитиною певних знань, закладених у основі створення схеми гри. Введення сучасних сюжетних танців для дошкільників у програми та плани проведення занять є не тільки цікавими для виконання дитиною, але й важливі для сприйняття подій навколишнього світу.

Дитина як член суспільства осягає все, що відбувається навкруги, і таким чином поступово усвідомлює, як певний рух та жест у танці відображає характер виконання за заданим сюжетом, відображаючи у своїй пластиці, міміці та жестах індивідуально те, що вже раніше бачила або відчувала у житті.

Ігровий, сюжетний танець може слугувати однією з основ донесення дитині основних моральних цінностей, підсвідомо закладаючи підґрунтя не тільки морального виховання, а фізичного, оскільки в такі танці, починаючи з дошкільного віку, можна закласти серйозні комплексні вправи для подальшого розвитку хореографічної майстерності.

Результати експериментальної роботи свідчать, що творчий досвід дошкільнят накопичується поступово, поетапно, потребує повторення, закріплення. Протягом навчального року поступово підвищувалися самостійність виконання творчих завдань, проявлялася емоційна чутливість, що є важливим показником зростання естетичної культури дитини.

У процесі навчання сюжетним та ігровим танцям розвиток відбувався від наслідувальних дій до виникнення пошуку виразно-зображальних засобів, до появи спроб творчої ініціативи: самостійного перенесення набутого художнього досвіду у своє повсякденне життя.

Випливаючи з результатів педагогічного експерименту який був проведений автором статті, показав, що використання ігрової творчої діяльності на заняттях з дітьми дошкільного віку посилює вплив міжпредметних зв’язків музики з літературою, живописом, історією, етнографією, хореографією, театралізованим дійством. Це безперечно впливатиме на ефективність вивчення предметів гуманітарного циклу у школі, розширює кругозір дитини, посилює емоційно-естетичне сприймання матеріалу, поглиблює знання, про реальну дійсність та мистецтво.

Викладений матеріал у статті показує значну роль сюжетних та ігрових танців у дошкільному вихованні і потребу в подальшій розробці цього жанру хореографічного мистецтва на фольклорну і сучасну тематику, поширення їх, обмін досвідом педагогів-практиків.

Список використаних джерел

1. Ветлугіна Н. А. Музичне виховання в дитячому садку. Київ. Вища школа. –1978. С. 34-39.
2. Луцак Н. Народні ігри як засіб збагачення дитячої лексики "Дрібу, дрібу, дрібушечки": методичні рекомендації. Київ // Дошкільне виховання. – 1999 – №4. – С. 5-7.
3. Базова програма розвитку дитини "Я у Світі" Методичні рекомендації до програми " Я у Світі" Дитина в дошкільні рокиОсвітня програма "Дитина в дошкільні роки", наук. кер. проф. Крутій К. Л. (лист МОН про надання грифа "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України" від 08.12. 2010 № 1/11-11178)
4. Виготський Л. С. Уявлення і творчість в дитячому віці. М., - 1967
5. Верховинець В. М Теорія українського народного танцю. - К.: Музична Україна, 1990. —150 с.
6. Запорожець А. В. Вибрані психологічні праці у 2 - х томах / за ред. В. В. Давидова, В. П. Зінченка, (Авт. вст. ст. А. А. Венгер, В. П. Зінченко, с. 6 - 35, коментарі В. П. Зінченка) - М.: Педагогіка, 1986. - с. 22.
7. Барышникова Т.  К. Азбука хореографии: [методические указания] / Татьяна Барышникова. – СПб.: "ЛЮКСИ", 1996. – 256 с.
8. Мартиненко О.  В. Методика хореографічної роботи з дітьми старшого дошкільного віку: [навч. посіб. ] / Олена Мартиненко. – Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2009. – 156 с
9. Безуглая Г. Н. Координация музыкального и хореографического материала в процессе осуществления музыкального сопровождения урока классического танца / Галина Николаевна Безуглая. – С. Пб.: Вестник АРБ. – № 7. – 1999. – 37 с.
10. Падалка Г.  М. Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін) [Книга] / Падалка Г.  М.; МОНУ; Національний педагогічний ун-т ім. М.  П.  Драгоманова. – К.: Освіта України, 2008. – 274 с.