Школа майбутнього

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожен учень став повноцінним, самодостатнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю.

Від нього вимагається одне - наголошувати вихован цю, що його люблять, ним цікавляться, ним займаються.

При створенні "школи майбутнього" треба враховувати багато факторів, які будуть впливати на розвиток особистості.

Важливу роль у формуванні школи відіграє, звичайно, ВЧИТЕЛЬ.

Найважливішими якостями педагога є емпатія (здатність педагога ідентифікувати себе з учнем, стати на його позицію, розділяти інтереси і турботи, радощі й розчарування), безумовне схвалення особистості вихованця, автентичність. Лише за таких умов особистість може прийняти рішення про зміну своєї поведінки. Порушуючи дисципліну, вживаючи алкоголь чи наркотики, вихованець сам приймає таке рішення, сам він повинен прийняти і альтернативне рішення.

При створенні повноцінної школи, я вважаю, треба враховувати думки відомих людей, які працювали над цим все своє життя, такі як: Сухомлинський, Амонашвілі, і не треба забувати про першого гуманіста К. Роджерса, бо гуманізм-це основа продуктивної школи, основа роботи з людьми.

К. Роджерса не задовольнили такі положення традиційної педагогіки:

• Учитель дає знання, учень їх отримує.
• Основні елементи-урок і екзамен. Урок-домінуюча форма, екзамен визначає рівень пріоритетних знань.
• Учитель-керівник, учень-виконавець. Обидва підпорядковані керівництву школи. Контроль завжди спрямований вниз.
• Учитель як авторитет є центральною фігурою. Він викликає подив як ерудит і неповагу як диктатор, але завжди перебуває в центрі.
• Існує мінімум довір`я між учителем і учнем. Учитель не сподівається, що учень буде добре працювати без його постійного контролю. Учитель не вірить в чесність і компетентність учителя.
• Учитель переконаний, що учнем краще всього управляти, тримаючи його періодично чи постійно у стані страху. Цей страх зростає з просуванням по ступенях освіти, бо учень завжди втрачає більше.
• Учень не визначає мети, змісту, методів освіти, не має права вибрати вчителя. Учитель також не має права голосу.
• У школі місце не для формування особистості, а для розвитку інтелекту.

Замість традиційної моделі освіти К. Роджерс запропонував нову-концентрації на особистість, яка має дев`ять основних положень:

• Головна умова: фацилітатор достатньо поважає себе і вихованців, щоб зрозуміти-вони як і він сам, думають про себе, навчаються для себе.
• Педагог несе відповідальність за навчання й виховання.
• Учитель керується власним досвідом.
• Учень будує і розвиває власну програму самостійно або спільно з іншими; вибирає напрям навчання з повним усвідомленням відповідальності за наслідки свого вибору.
• У класі поступово створюється клімат, який полегшує навчання. Спочатку керує ним фацилітатор, з часом самі учні підтримують його, потім взаємне навчання стає домінуючим.
• Зміст освіти не є визначальним. Результати вимірюються тим, чи зробив учень помітний крок уперед.
• Самодисципліна замінює зовнішню дисципліну.
• Учень сам оцінює рівень навчання й виховання.
• Навчально-виховний процес має тенденцію до поглиблення, зв`язку з життям, бо напрям навчання є особистим вибором, навчання –власною ініціативою, а особистість спрямована на саморозвиток.

В гуманістично зорієнтованій школі з`являється багато нових елементів. Зокрема, учень буде:

• брати участь у виборі змісту освіти;
• проявляти елементи творчості;
• більш експресивним у своїх почуттях, думках, справах;
• розвивати довір`я до себе і схвалювати свої вчинки;
• відкривати для себе, що вчитись цікаво;
• чекати, коли ж наступить час іти до школи;
• любити і поважати вчителів, бо вони його люблять;
• знаходити в школі місце для своїх розваг;
• збагачувати свої знання про способи і джерела накопичення знань;
• розуміти, що деякі речі надто складні для вивчення і вимагатимуть зусиль, концентрації й самодисципліни;
• відкривати для себе, що таке навчання дає більше задоволення;
• виконувати завдання разом з іншими, оволодівати навичками соціальної поведінки.

"Бажання добре вчитися - красиве людське бажання, яке здається яскравим вогником, що осяює світ дитячого життя. Цей вогник легко загасити необережним дотиком до дитячого серця - різким образливим словом чи байдужістю" - В. О. Сухомлинський.

Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини, пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції. У книзі "Серце віддаю дітям" він писав: "Дитячий світ - це особливий світ. Діти живуть своїми уявленнями про добро й зло, честь і безчестя, людську гідність.... Я завжди за необхідне стати в деякій мірі дитиною. Тільки за цієї умови діти не будуть дивитися на вас як на людину, що випадково потрапили за ворота їхнього казкового світу і якій байдуже, що діється всередині цього світу".

Вихователь повинен ужитися у світ дитини, бути наставником і другом, однодумцем, "переживати разом з ним радість перемоги і гіркоту втрати". "Процес виховання, - писав В. О. Сухомлинський, - полягає у єдності духовного життя вихователя і вихованців - у єдності їхніх ідеалів, намагань, інтересів, думок, переживань".

Співробітництво дітей і дорослих, довіра дітям, виховання без покарань, творча праця і моральна свобода, можливість вибору вчинку, лінії поведінки, способу життя, прийняття відповідальності за свій вибір та інше - важливі гуманістичні принципи, на яких побудована педагогічна система В. О. Сухомлинського.

Ш. О. Амонашвілі наполягає, що ефективне здійснення системи виховання і навчання дітей молодшого шкільного віку повністю залежить від особистості вчителя. Він звертає увагу на наступні особистісні якості, які на його думку являються головними:

• По-перше, любити дітей такими які вони є. Потрібно однаково любить і пустуна, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного. Доброта і любов до дітей не дозволять грубо відноситься до них, не радуватися успіхам кожного;
• По-друге, вміти розуміти дітей, тобто стати на їх позицію, приймати їхню турботу і справи як серйозні і рахуватися з ними та проявляти повагу. Розуміти дітей - означає не підчиняти їх нашій владі. Розуміти рух душі і турботу серця дитини, його почуття. Педагог зможе зайнятися вихованням, коли сама дитина стає його соратником в своєму ж вихованні;
• По-третє, необхідно бути оптимістами, вірить в перетворюючу силу виховання. Мова іде не про філантрогічний оптимізм, коли, склавши руки, хвалити усвідомлену самостійну навчально-пізнавальну діяльність, заохочувати дітей до співробітництва з вчителем і характеризуватися яскраво вираженою розвиваючою гендевшею. В педагогічному процесі, побудованому на особистісно-гуманних початках, труднощі в пізнанні і отриманні життєвого досвіду приймає для дитини зовсім інший психологічний смисл. Звертаючись до викладачів початкових шкіл Ш. Амонашвілі закликає їх бути розуміючими, гуманними в спілкуванні з дітьми.

"Школа життя" - в особливій, гуманній місії вчителя в ній. "Олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму і власне педагогічного процесу є найвищою турботою вчителя". Гуманного вчителя не залишає "любов і відданість кожній дитині, почуття глибокої відповідальності за долю кожної дитини; намагання зрозуміти кожну дитину" - Ш. Амонашвілі.

Педагог виходить з того, що у кожної дитини є свої потреби, свій особистісний смисл, є особистісна значимість учіння, на яку і потрібно спиратися у виховному процесі. А якщо такого смислу немає, то необхідно "інструментувати учіння як вільно обрану учнем діяльність", тобто створювати умови для його цілеспрямованого, соціального і педагогічно значимого розвитку, виховання, збагачення знаннями і досвідом, а управляти цим процесом необхідно з позицій самої дитини, її інтересів.

Отже, можна зробити такий висновок, що вчитель відіграє важливу роль в школі, взаємини з учнями.

Учитель повинен постійно вдосконалюватися, поважати себе і вихованців.

Головна мета педагогіки Сухомлинського є всебічний розвиток особистості. Навчання повинно бути радісною працею. Найголовніше в навчальному процесі любов до матері і Батьківщини, моральна свобода, прийняття відповідальності за свій вибір.

Педагог Амонашвілі наполягає, що ефективне здійснення системи виховання і навчання молодших школярів повністю залежить від особистості вчителя.

Гуманізація освіти передбачає трансформацію нинішньої системи освіти в систему, побудовану на справі гуманістичних засадах, це цілеспрямоване насичення його ідеями гуманізму.