Добро і зло

Добро та зло – одвічна тема роздумів та суперечок між філософами, релігіями та звичайними людьми. Такі полярні, взаємовиключні категорії. Як і будь які протилежності добро і зло одне без іншого існувати не можуть. Уявіть собі світ, де не можна б було скоїти зло. У ньому б існування добра було б н е помітне, а саме поняття беззмістовне. Бо добро це є вільний вибір на користь чогось хорошого.

Вибір можливий, коли присутні хоча б два варіанти. А якщо людина чинить добрі справи, просто тому що не має можливості скоїти щось лихе, навряд чи можна розцінювати такий вчинок, як добро. Тут треба усвідомити весь ризик чинити добро та спокусу і солодкуватий присмак злого вчинку, зібрати свою волю, рішуче схилитись на користь доброго. За В. Ф. Гегелем зло необхідне як принцип суб’єктивної індивідуальності, котрий наша моральність має здолати, використавши усі ресурси духовного розвитку.

Іноді особистості, що тільки формується необхідно пережити, усвідомити зло певною мірою, для того, щоб відчути внутрішні межі моральності, та надалі твердо діяти за законами добра. Це працює як щеплення для душі, зазначають фахівці в області педагогіки.

Великий захисник гуманності та видатний педагог Януш Корчак писав: "Мій принцип – нехай дитя грішить. Бо ж у конфліктах із совістю і виробляється моральна стійкість". Але в набутті такого досвіду є і ризик, що людина схилиться на сторону зла. Вибір юної особистості значною мірою залежить від оточуючих її дорослих.

Зло неминучий чинник у нашому житті. Дитина не може оминути його і не повинна, оскільки, як говорилося вище, саме реально пережитий сором і не награний страх допомагають сформувати глибоку щиру моральну стійкість, силу волі, щоб сторонитися злого. Саме такі внутрішні якості, на відміну від зовнішньої, поверхнево слухняності, допоможуть людині в одвічній і нескінченній боротьбі зі злом.

Ця тема, потрапляючи у поле зору філософів не рідко набувала занадто широких узагальнень. Наприклад, за Гегелем коліщата історії рухають користолюбство, жага влади, та інші низькі якості. У межах цієї діалектичної традиції категорії добра і зла є цілковито взаємоопосередковані та взаємопроникні, так що одне переходить в інше. Девізом цього філософського розуміння можна обрати слова Мефестофеля з невмирущого "Фауста" Гете: "Я тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого".

А якщо розвинути цю думку, то випливає, що чим більше зла нам доведеться вчинити за для якось, наче б то, високої мети, тим і добро вийде могутніше та значуще. Такі погляди поширювались у соціальних просторах. Вкоренилась думка про те, що зло може виступати інструментом для досягнення блага. Втілюючись у реалії життя, вона породила моральну нерозбірливість у виборі засобів досягнення високих цілей. У межах доброчинної діяльності стало нормою скоєння зла, а від так, знайшли собі виправдання жорстокі вчинки диктаторів і тиранів.

Лише у ХХ столітті наступає криза таких поглядів, бо через нагромаджене зло вже неможливо було пробитись нікуди, особливо, до чогось світлого і доброго. В цей час набуває сили інша парадигма співвідношення добра і зла. Згідно неї напруженість і взаємопереплетіння цих двох полюсів втілюються у важливості вибору між началом добра і зла на кожному з етапів реалізації цілей.

Таким чином перед людиною повсякчас постає вибір між добром і злом, який потребує відповідального морального осмислення кожного значущого елемента цілеспрямованої діяльності, починаючи з мотивації, закінчуючи методами реалізації поставленої мети. Уроки історії вчать нас, що мало тільки бажати добра, робити що-небудь для його реалізації, адже і найжорстокіші тирани нерідко саме так і думали. Важливо добром робити добро!

Отже необхідно так вибудувати свої дії, вчинки, стосунки, щоб вони завдали якнайменшої шкоди оточуючим, маючи на меті добро у найвищому його розумінні. Цей філософський напрямок знайшов своє втілення у поширенні засад етики ненасильництва, екологізації сучасної свідомості.

Два розглянуті підходи до осмислення добра не просто філософські теорії, вони безпосередньо впливають на життя та становлення особистості людини. Якщо дитина ще зі школи на теорії та в практиці засвоїла "діалектику", яка змішує поняття добра і зла, то стаючи дорослою, у момент відповідального вибору, критичної ситуації, вона іде шляхом найменшого супротиву.

Таких людей легко впізнати, вони прикривають свої лихі вчинки благими намірами, часто покладаються на "авось". Та коли особистість звикла розрізняти добро і зло в найрізноманітніших ситуаціях та обставинах, то у відповідальний момент, в непередбачуваних обставинах, вона схилиться на сторону добра. Такі люди розуміють, що іноді компроміс – це і є добро, оскільки виключає ризик кривдження або знищення безневинних людей.

Давайте зазирнемо ще глибше у поняття моральності. Уявімо собі добродія в буквальному розумінні цього слова, людину, яка б усе робила безкорисно, з поваги до морального обов’язку, заради самої ідеї добра, заради світлого майбутнього. Цей добродій би щиро вболівав за національну футбольну збірну з почуття патріотизму, пропонував би руку і серце дівчині, лише тому, що зичив би їй добра… Навряд чи ми були б у захваті від такої особи та могли її назвати взірцем моральності.

Скоріш за все, така поведінка викликала б у нас відразу, та підозри у якомусь роді себелюбства. Отже свідомо прагнути до добра, тим більше усіляко це демонструвати – зовсім не означає бути доброю людиною насправді. На таких же засадах виростає і святенництво, зверхність і банальний егоїзм.

Часто можна почути фрази: "Я все роблю, заради їхнього блага, а вони мене не цінують"; "Бажаю їм тільки добра, а вони мене не люблять" … А не люблять мабуть тому, що такий тип людини, як "свідомий мораліст", далекий від справжньої духовності та моралі. Щоб піднятися на більш високий щабель духовного розвитку, мораль повинна здолати саму себе, забути про власне існування.

Звучить це дивно. Але повноцінне добро можливе, коли людина у своїх вчинках керується не докорами та виправданнями моральних правил, а реальними турботами, щоденними радощами та стражданнями ближніх. Справжнім добром рухає не абстрактна ідея добра, не сухе усвідомлення обов’язку, а живі почуття любові, симпатії, співпереживання, радості від спілкування.

Це зовсім не значить, що мораль, як така не потрібна! Навпаки, дух моральності настільки повинен наповнити особистість, щоб він утілювався у найглибших почуттях і мимовільно реалізовувався у найдрібніших вчинках. Цінність моралі і полягає у її життєздатності. Найвищім проявом духовності є добрі вчинки, що їх робить людина з любові, забувши про те, що вона повинна так діяти.

Якими б абстрактними і далекими не здавалися б нам думки великих філософів, ми бачимо, як з них випливають реалії нашого з вами життя. Надалі, розглядаючи інші категорії моральної свідомості, ми ще більше впевнимось, що це не суха теорія, вони несуть у собі справжні людські тривоги, сподівання, сум і радість, посмішку і сльозу.