Розвиток комунікативної компетентності учнів

Діти молодшого шкільного віку не завжди можуть адекватно виразити свої думки, почуття, відчуття, що є перешкодою для встановлення повноцінного контакту з дорослим. У той же час саме дошкільний і молодший шкільний вік надзвичайно сприятливий для оволодіння комунікативними навичками в силу особливо ї чуйності до мовних явищ, інтересу до осмислення мовного досвіду, спілкування. Отже, розвиток комунікативної компетентності учня – актуальне завдання навчально-виховного процесу школи.

Комунікативна компетентність належить до групи ключових, тобто має особливу значимість у житті людини, тому її формування слід приділяти пильну увагу. Яке має значення комунікативна компетентність учня в навчальному процесі?

По-перше, вона впливає на рівень навчальних досягнень. Простий приклад: якщо учень соромиться відповідати біля дошки або відчуває при цьому надмірну тривогу, його відповідь (як втілення комунікативної компетентності) буде гірше наявних знань, а його оцінка, відповідно, нижче. Отриманий негативний досвід негативно вплине на подальшу навчальну діяльність.

По-друге, від комунікативної компетентності багато в чому залежить процес адаптації дитини до школи, зокрема його емоційне благополуччя в класному колективі. Як відомо, шкільна адаптація підрозділяється на навчальну і соціально-психологічну. Дитина має звикнути не тільки до нового виду діяльності (навчання), але й до оточуючих людей. Якщо він легко знаходить спільну мову з однокласниками, то відчуває більший психологічний комфорт і задоволеність ситуацією. І навпаки, невміння контактувати з однолітками звужує коло друзів, викликає відчуття неприємності, самотності в класі, може провокувати асоціальні форми поведінки.

По-третє, комунікативна компетентність учнів може розглядатися в освітньому процесі не лише як умова сьогоднішньої ефективності і благополуччя учня, але і як ресурс ефективності та добробуту його майбутньої дорослого життя.

Для розвитку комунікативної компетентності необхідно:

• визначити поняття і структуру, а також зміст на різних вікових етапах;
• застосувати системний підхід, забезпечити взаємодію різних суб'єктів, напрямків і технологій в цілях досягнення повноцінного результату;
• вибрати метод, розробити програми, напрями, технологію і техніки розвитку комунікативної компетентності учнів.

Поняття і структура комунікативної компетентності учнів

Ми розуміємо комунікативну компетентність як цілісну систему психічних і поведінкових характеристик людини, що сприяють успішному спілкуванню, тобто досягає мети (ефективне) і емоційно сприятливого (психологічно комфортне) для сторін.

Українські офіційні освітянські документи називають такі основні групи компетентностей:

• соціальні (характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві) – брати на себе відповідальність. Приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій, сприймати діяльність демократичних інститутів суспільства;
• полікультурні – не тільки оволодіння досягненнями культури. Але й розуміння та повага до людей інших національностей, релігій. Культур. Мов, рас, політичних уподобань та соціального становища;
• комунікативні – вміння спілкуватися усно і писемно рідною та іноземними мовами;
• інформаційні – вміння добувати. Осмислювати. Опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел;
• саморозвитку й самоосвіти – мати потребу і готовність постійно навчатися протягом усього життя;
• продуктивної творчої діяльності.

Цікавий підхід до трактування поняття комунікативна компетентність у В. М. Куніциної. Комунікативну компетентність автор трактує як володіння складними комунікативними навичками і вміннями, знання і дотримання культурних норм і обмежень, знання звичаїв, традицій, етикету в сфері спілкування, дотримання пристойностей, вихованість.

Основні аспекти:

• Письмова комунікація;
• Публічний виступ;
• Діалог;
• Продуктивна групова комунікація

Необхідні умови:

• Компетентність вчителя;
• Підручник, який дозволяє формувати ключові компетентності;
• Урок, що забезпечує потребу учня у спілкуванні.

У структурі комунікативної компетентності виділяються наступні компоненти:

• когнітивний,
• ціннісно-смисловий,
• особистісний,
• емоційний,
• поведінковий.

Вони не є частинами цілого, проте припускають взаємовплив, взаємопроникнення і існування кожного в інших, що означає наступне:

• зміст окремого компонента "розкривається" через інші, взаємодіє з ними, виявляється в них;
• всі компоненти (напрями) повинні бути включені в роботу;
• більш ефективним вважається заняття, що забезпечує розвиток дитини по всім або більшості позначених напрямках.

Розкриємо зміст кожного компонента, позначимо його значення комунікативної компетентності та бажаний рівень для молодшого школяра:

Когнітивний компонент утворює знання про ціннісно-смислові сторони спілкування, про особистісні якості, що сприяють і перешкоджають спілкуванню, про емоції і почуття, що завжди супроводжують його, про операціональну (поведінкову) сторону спілкування. Для вікового рівня молодшого школяра актуальні і доступні знання про самого себе та про інших людей. В обмеженій мірі - про особистісні якості, що виявляються в спілкуванні.

Ціннісно-смисловий компонент - цінності, які активізуються у спілкуванні.

Комунікативна компетентність молодшого школяра повинна базуватися на впевненості в собі, оптимізмі, доброзичливості та повазі до людей, справедливості, альтруїзмі, чесності, стресостійкості, емоційної стабільності, не агресивності, безконфліктності.

Емоційний компонент комунікативної компетентності пов'язаний насамперед зі створенням і підтриманням позитивного емоційного контакту із співрозмовником, саморегуляцією, вмінням не тільки реагувати на зміну стану партнера, але і передбачати його. Саме емоційний фон створює відчуття психологічно сприятливого або несприятливого, комфортного або дискомфортного спілкування. Означені складові емоційного компонента в доступній формі можуть вироблятися у молодшого школяра.

Поведінковий компонент утворюють комунікативні уміння, способи діяльності і досвід, який є утворенням, що інтегрує в себе на рівні поведінки і діяльності всі прояви комунікативної компетентності. Комунікативні уміння як елементи створюють комунікативну поведінку. Їх особливості, ступінь сформованості можуть бути вивчені і виміряні, а також стати конкретним завданням розвитку або корекції у дитини.

Загальноприйнятого підходу до класифікації комунікативних умінь не існує. Основа даного розгляду - орієнтація на досвід дітей.

Виходячи з досвіду роботи, умовно комунікативні вміння можна розділити на дві групи, що знаходяться у взаємодії і взаємопроникненні:

• базові, що відображають змістовну суть спілкування: вітання; прощання; прохання, звернення; про підтримку, допомогу, про послуги; надання підтримки, допомоги, послуги; пробачення, подяка; відмова;;
• процесуальні, що забезпечують спілкування як процес: вміння аналізувати ситуацію комунікації з погляду почуттів і станів партнерів; говорити перед іншими; слухати інших; співпрацювати; управляти (керувати); підкорятися.

Наведена класифікація може служити основою системи розвитку комунікативних умінь учнів.