Проблеми формування духовно-моральної особистості молодшого школяра в сучасних умовах
Одним із основних завдань сучасної школи є формування у дітей загальнолюдських духовних цінностей та орієнтирів. Серед них – доброта, любов до ближніх, повага до навколишніх. Сьогодні стає очевидним, що будь-які порушення або відсутність культури поведінки, її моральних норм, негативно відбивають
ся на моральному та емоційному стані суспільства, його фізичному та психічному здоров`ї.У роботі з духовно-морального виховання важливим орієнтиром є особистісний підхід, який найефективніше реалізується за умов побудови виховного процесу на основі суб`єкт-суб`єктних взаємин педагога і вихованців. Виховання моральних цінностей у дітей молодшого шкільного віку передбачає органічне поєднання найбільш відповідних вимогам початкової школи методів, форм і засобів морального виховання.
Тільки в їхній органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежується у досвіді В. О. Сухомлинського, який прагнув того, щоб уже в молодших школярів за допомогою слова вчителя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які існували протягом тисячолітньої історії народу. Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах у своїх творах для дітей, педагог-гуманіст розвивав і збагачував духовне життя дитини.
Кожному вчителеві, на мій погляд, необхідні знання трьох ступенів морального виховання. На першому ступені відбувається засвоєння початкових правил поведінки, розвиваються моральні почуття; на другому – формуються етичні поняття; на третьому – виробляються моральні переконання, стійкі звички поведінки, продовжується розвиток моральних почуттів. Ступені морального виховання не завжди збігаються з віковими ступенями розвитку, тому й особливістю духовно-морального виховання має стати одночасне, а не почергове формування духовно-моральних якостей, як єдності і взаємозв`язку свідомості, почуттів і поведінки.
Духовно-моральне виховання – це завжди активний, двосторонній процес, основи якого закладаються в дошкільному віці, а молодший шкільний вік є найбільш сенситивним для вирішення цієї проблеми.
Організація життєдіяльності молодших школярів потребує безпосереднього впливу на них і взаємодії з ними. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка школярів.
Два інститути грають першочергову роль у процесі духовно-морального виховання:
- Перший – це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.
- Другий – це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади – це широкодоступні заклади освіти, які дають молодшим школярам додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби молодших школярів у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля. До них належать палаци культури, центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
У процесі морального виховання молодших школярів важливими є розуміння наступних категорій. Моральна свідомість – одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності школярів.
Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи норми. Моральні почуття – запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку молодших школярів. Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.
Зерна добрих людських почуттів у душах молодших школярів можна розвинути тільки щирою любов’ю до них. Молодшим школярам потрібна ласка і любов, як світло й тепло рослинам, тому що виховані любов’ю і ласкою вчителя, молодші школярі впевнено підуть шляхом морального вдосконалення.
Також серед усіх найважливіших якостей учителя – доброта, тому ніщо так не прихиляє молодших школярів до вчителя, як його щира доброта. Вона позитивно впливає на формування моральних поглядів та переконань молодших школярів. Душа молодших школярів під впливом доброти вчителя розкривається, освітлюється, оживляється. Тому виховання доброти необхідне вчителеві, щоб оживити свою працю, а також позитивний приклад з боку батьків і вчителя, які необхідні для морального виховання
Систематичне духовно-моральне виховання діти дістають у школі. Зміст і завдання його визначаються любов`ю до Батьківщини, колективізму і непримиренності до порушень громадського обов`язку. Початок шкільного навчання серйозно позначається на розвитку психіки дитини, її особистості. Під впливом навчання і виховання змінюється поведінка учнів, збагачується їхній соціальний досвід, формується свідоме, відповідальне ставлення до своїх обов`язків. Цьому сприяють психофізіологічні особливості учнів початкових класів, які необхідно враховувати при роботі з учнями.
У навчально-виховному процесі молодших школярів я, як досвідчений педагог з великим педагогічним досвідом, вважаю, що духовно-моральне виховання тісно пов'язане з навчанням, але в деякій мірі вони незалежні одне від одного. Людина може мати визнання, вміти працювати, але в плані духовності та моральності бути не розвиненою. На мою думку, основним завданням учителя є зробити безцінні моральні багатства людства особистим здобутком кожної дитини.
У своїй роботі прагну до народження доброти в серці кожного школяра, бо переконана, що лише добро вміє захищатися. Надзвичайного значення у вихованні особистості приділяю формуванню духовності, яка є мірилом її людської цінності, суспільної значущості.
У своїй практичній діяльності керуюсь розумінням духовності великим педагогом-гуманістом В. О. Сухомлинським, яке він розкриває так: ".... ми включаємо в поняття "духовний світ", "духовне життя" такий смисл: сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і інтересів у процесі активної діяльності.
Духовність – осмислення особистістю гуманістичного сенсу цілей власного життя, людської життєдіяльності загалом". Таке осмислення дає змогу збагнути високу мету, задля якої живе людина, відчути власну неповторність, усвідомити відповідальність за все, що вона робить, зрозуміти, "що життя – це постійна, невідступна боротьба зі злом в ім'я перемоги добра на землі".
Працюючи з молодшими школярами, завжди ставлю перед собою три основні завдання щодо формування морально-духовних цінностей дітей:
- формування морально-духовних звичок, передусім звички поступитися власними інтересами, якщо треба віддати свої сили в ім'я добробуту іншої людини;
- виховання моральної звички в саморозумінні, емоційному переживанні й самооцінюванні власних вчинків, особливо тих, які відображають ставлення до своїх рідних, близьких, праці;
- розвиток педагогічних основ духовно-моральних звичок та рис.
Формування морально-духовних цінностей розглядаю як шлях від поняття до переконання, що включає виховання моральних почуттів, ідеалів, знань, вчинків, звичок.
Особливого значення у вихованні духовності особистості молодшого школяра приділяю формуванню моральної культури. Вивчаючи з дітьми азбуку моральної культури, намагаюсь використовувати методи роз'яснення, переконання, повчання, спонукання до діяльності.
При цьому орієнтую своїх вихованців на мудрі поради Василя Сухомлинського, а саме: "Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре".
Мій багаторічний досвід дозволив зробити висновок про те, що успіх виховних дій педагога залежить від того, що знає вихованець про самого себе, і головне, щоб саморозуміння було з погляду моральних цінностей суспільства і власної життєвої позиції. В емоційному переживанні самого себе вбачаю повагу до самого себе і почуття власної гідності.
Я вважаю, що справжнє виховання – це самовиховання. Саме в процесі самовиховання людина свідомо виявляє і позитивно трансформує свої індивідуальні риси. Критерії ефективності виховного процесу співвідносяться із здатністю учня самостійно продовжувати процес самотворення. Ефективним засобом залучення учнів до самовиховання у сучасних умовах вважається привернення уваги дітей до таємниць і духовних скарбів свого внутрішнього світу, до духовних цінностей. Першим кроком формування духовних цінностей можна розглядати самопізнання.
Багато важливих рис духовного світу дитини, її морального обличчя закладається в початкових класах. Саме тут дитина отримує основи знань, тут формується і розвивається особливості її характеру, волі, моральності. Якщо у вихованні дитини в початкових класах будуть якість огріхи, то ці вади, навіть якщо вони не помітні в початкових класах, обов’язково проявляються пізніше.
Сутність процесу виховання підростаючої особистості я вбачаю у культивуванні сердечності, адже виховання серця – це цілий світ турбот і тривог, про які ми, дорослі, ніколи не повинні забувати. Я бачу своє найголовніше виховне завдання в тому, щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є в світі, і насамперед до людини. Саме чуйність, піклування, емпатія і складають систему добрих почуттів, які в своїй єдності являють собою сердечність.
Становлення сердечності перш за все має стосуватися всього живого на землі – рослин, тварин, людей. Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, неспокою про живе і красиве, про рослини, про квіти, про птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця, що в зимову холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце, ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей. Особлива роль у цьому належить урокам рідної мови, читання, природознавства.
Найважливіше завдання учителя у вирішенні проблеми духовно-морального виховання полягає у формуванні людини-патріота, людини-громадянина. Уже учень початкової школи повинен глибоко усвідомлювати, що наша Батьківщина – це Україна. Діти повинні знати все про свою рідну землю, про її звичаї, традиції, національну та державну символіку, минуле та сучасне свого краю.
Наведу приклад уроку з теми "Край, у якому ти живеш. Ти – громадянин України". Готуючись до уроку, передбачала наступну його мету: доповнити і поглибити знання дітей про нашу Батьківщину; формувати уявлення про Україну як суверенну державу з давньою історією, багатою культурною спадщиною; розвивати в учнів творче мислення, уяву, уміння працювати в команді; створювати умови для розширення пізнавальних інтересів; збагачувати активний словниковий запас; виховувати бажання піклуватися про країну, навколишнє середовище.
Особливістю побудови цього уроку було те, що учні брали активну участь у його підготовці та проведенні: добирали яскраву наочність, підбирали поетичні рядки, готували костюми, розучували вірші, пісні.
Як вчитель початкових класів, намагаюсь повсякденно вчити дітей розрізняти гарні і погані вчинки людей. Цьому присвячено зміст багатьох уроків читання, бесіди з учнями. Так у дітей поступово формується уявлення про моральну поведінку.
Багато уваги під час уроків та в позакласній роботі приділяю вихованню у школярів загальнолюдських якостей: чесності, правдивості, щирості, толерантності та ін. Для прикладу наведу урок з теми "Твоя активна життєва позиція. Життєве кредо: "Чесність і справедливість. Щирість і щедрість".
Мета уроку: закріплювати уявлення учнів про моральні цінності людини; розширити змiст понять чеснiсть i правдивiсть; навчити розпiзнавати цi моральнi явища; формувати вміння оцінювати власні вчинки та вчинки товаришів; сприяти вихованню в учнів чесності і справедливості, щирості і щедрості. У ході уроку включаю вихованців до аналізу поведінки героїв оповідань, вчу оцінювати їх вчинки, націлюю на те, щоб діти цінували у людях доброту порядність, щедрість, гостинність і засуджували жадібність, черствість, зазнайство і інші негативні моральні якості.
Працюючи з тим чи іншим матеріалом на уроці, доводиться вирішувати як дидактичні, так і виховні завдання. Виховні можливості навчального процесу приховані перш за все в його організації. У колективній діяльності чинником виховання стають самі умови, характер стосунків. Спілкуючись, діти вчаться працювати в колективі, співробітничати. За правильно організованого уроку успішно розвиваються такі моральні якості як колективізм, відповідальність, чесність, культура поведінки.
Взаємини між дітьми обумовлюються методами, способами і формами проведення уроку. Методами навчання не тільки вчу, передаю знання, формую уміння, а й організовую навчальну працю, спонукаю до активної роботи, впливаю на характер взаємин, що складаються. За їх допомогою створюються проблемні ситуації, висуваються такі пізнавальні та практичні задачі, які вимагають від учнів вольових зусиль, напруження думки й пам’яті. Тут стимулами самоорганізації є позитивні емоції й інтерес, що виникає у ході творчого надбання знань.
Кожний метод навчання використовую з метою виховання. На уроках письма та математики складні у смисловому відношенні вправи містять у собі пошукове завдання, мають творчий характер і вимагають інтенсивної, вдумливої роботи. Виконуючи такі вправи, учні набувають звички переборювати труднощі, привчаються до організованості й самостійності.
На характер стосунків у процесі навчання впливає правильне поєднання індивідуальних, парних, групових і колективних форм організації роботи учнів на уроці. Поєднання різних форм уроку активізує спілкування й товариську взаємодопомогу. Школярі краще пізнають один одного. Вчаться ділитися досвідом, передавати свої знання. Учні знайомляться з основними моральними нормами на яскравих прикладах з навколишнього життя, літератури і з власного досвіду.
Цілісний підхід до організації уроку потребує вмілого використання методів виховання і перш за все методів організації діяльності і поведінки – виховних ситуацій, змагання, ігрових прийомів, схвалення і заохочення.
На уроках часто виникають і створюються різні за значенням і змістом ситуації, що можуть вирішувати конкретні виховні задачі. Особливо велике виховне значення має ситуація успіху, яка викликає радість навчання, бажання дружно працювати.
Робота з духовно-морального виховання дитини – процес систематичний. Слідкую за тим, щоб діти, систематично отримуючи моральні знання і уявлення, опинялися в життєвих ситуаціях, які б сприяли емоційному переживанню отриманих знань, їх усвідомлення і закріплення. Як відомо, знання моральних норм і правил ще не є гарантією вихованості.
Щоб досягти їх свідомого виконання, потрібне тривале вправлення в різноманітних видах спеціально організованої діяльності: суспільно-політичній, трудовій, художній, спортивній тощо. Такі методи стимулювання дитячої діяльності, як гра, змагання, створення громадської думки, допомагають долати недоліки, виробляти свідому дисциплінованість, заохочувати дітей до сумлінного виконання обов’язків.
При цьому я прагну, щоб виховна робота приваблювала дітей змістовністю та емоційністю, викликала в них інтерес і активність, заохочувала до самоаналізу, самооцінки. Для досягнення поставленої мети я намагаюсь урізноманітнювати виховні заняття, проводячи їх у формі: бесіди ("Культура поведінки у школі", "З добрим водися, а лихого стережися", "Твої обов’язки в сім’ї", "Кого можна назвати справжнім другом".
У практиці роботи з учнями 3-4-го класу з метою духовно-морального виховання використовую усні журнали ("Якщо добрий ти", "Про зошит, карту, олівець", "Про братів наших менших"); заочні подорожі ("До бабусиної скрині", "В гості до казки", "Моя Вітчизна – Україна"); інсценізації віршів, казок, оповідань; спортивні змагання ("Веселі старти", "Ми – олімпійці"); конкурси ("На загадку є відгадка", "Зошит посміхається"); вікторини ("Хто самий розумний", "Що? Де? Коли?", "Можна – не можна"); трудові операції ("Книжкова лікарня", "Речі у твоєму портфелі", "Моя парта"); свята ("Моя мама краща в світі", "Золота осінь", "У світі казок", "Новорічне свято", "Хвала хлібу"); прогулянки, екскурсії.
Отже, духовно-моральний розвиток особистості – процес, що триває протягом усього її свідомого життя. Виховання – це друге народження. Я глибоко переконана, що справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної праці жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів. Сьогодні така освітня ідея стає домінуючою, бо проголошує людину найвищою цінністю суспільства, пропонує шляхи і принципи виховання особистості, здатної до активної творчої діяльності, саморозвитку і самовдосконалення.
Література
- Бех І. Д. Особистість у просторі духовного розвитку: навч. посіб. / І. Д. Бех. — К.: Академвидав, 2012. – 256 с.
- Державна національна програма "Освіта" Україна XXI століття. – К., 1994.
- Сіданіч І. Л. Духовно-моральне виховання дітей в історії педагогіки та вітчизняної школи: монографія / І. Л. Сіданіч, О. П. Кислашко. – К.: Дорадо-Друк, 2012. – 496 с.
- Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1987. – 346 с.