Стаття „Значення фольклору у соціокультурному вихованні молодших школярів”

Сучасний культурно-освітній простір України проходить етап масштабних трансформацій, що викликані демократичними перетвореннями в соціально-політичному та економічному житті країни. Суспільство очікує від освіти виконання не лише виховної, освітньої та розвивальної функцій, а й таких, як соціокул ьтурна, валеологічна, культуротворча, соціально-захисна тощо. Про це відзначається в нормативних документах освітнього поля України – Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст., Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ ст.), Державній програмі "Діти України" та ін. Пріоритетною вважається ідея виховання людини незалежної, відповідальної, ініціативної, творчої, здатної самостійно будувати свою життєву траєкторію.

Україна поступово перетворюється у відкрите соціокультурне суспільство, у якому культура визнається як універсальна форма відтворення соціального життя, як індивідуальний засіб формування світогляду індивіда, становлення його як особистості (А. Арнольдов, Л. Іонін, М. Каган, С. Кримський та ін.).

Суперечності в розвитку суспільства зумовлюють суперечності в розвитку соціокультури як результату діяльності певної спільноти людей. Функціонування соціокультури забезпечує її сталість і визначеність як цілісної саморегулюючої системи, що дозволяє передбачати й по можливості скеровувати її на основі врахування законів самоорганізації та саморуху, виявлення чинників її функціонування й еволюції. Зовнішнє функціонування системи соціокультури полягає у впливові на середовище, сумарним фактором якого вона є. Її оцінки та їх варіанти випливають з досвіду минулого й сьогоденної життєвої практики.

Категорія "соціальне" дозволяє визначити місце соціальної сфери суспільства у вихованні молодого покоління, взаємодію соціальних, з одного боку, і культурних, національних та інтернаціональних процесів – з іншого. В Україні поступово створюється нова система виховання, яка, за визначенням О. Сухомлинської, ґрунтується на низці теорій, серед яких шкільна практика виділяє соціальні та соціокогнітивні теорії з поєднанням їх, особливо в початковій школі, з теорією народного виховання, яка потребує опертя на глибокі наукові розробки. Соціалізація в сучасному розумінні – це процес засвоєння індивідом протягом його життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить.

Соціокультурна реальність виступає для молодшого школяра як підґрунтя для поступового залучення до проблемного поля культури та опанування соціокультурним досвідом. Рушійною силою соціокультурного розвитку дитини виступає саме накопичення та розширення її індивідуального життєвого досвіду в процесі особливої взаємодії зі світом однолітків, дорослих, власної рефлексивної практики.

Особливе значення в соціальному розвитку учнівської молоді надається народній творчості, фольклору, який має значний потенціал як своєрідна "школа" соціального досвіду та розвитку творчих здібностей дітей. Необхідно враховувати принципове положення про те, що в молодшому шкільному віці дитина духовно розвивається на засадах усної, "дописемної" культури. Відповідно, будь-яка форма традиційної народної творчості транслює способи пізнання навколишнього світу, сприяє формуванню художнього мислення, презентує різні форми соціально схваленої поведінки тощо.

Сучасна педагогічна наука, теоретично визнаючи художні переваги та виховну цінність фольклору, не повною мірою визначилася щодо принципів, методів та прийомів його освоєння дітьми. У практиці ведеться напружений пошук адекватності творів фольклору особливостям психофізіологічного та соціального розвитку дітей. Дослідники переважно вивчають фольклор як самоцінний культурний факт та твір мистецтва, однак поза широкими педагогічними завданнями стосовно підростаючого покоління.

Фольклор як мистецтво, мистецтво усного слова моделює окремі життєві ситуації, досвід життєвих переживань, почуттів, вражень і на цій основі має вливатися органічною складовою у життя свого адресата. Особливо це стосується дітей з їх віковими особливостями загостреного сприйняття як навколишнього світу, так і мистецтва в ньому. Мистецтво допомагає вийти за межі власного досвіду, оскільки досвід, який воно пропонує, має узагальнений характер, включає у себе аксіологічні виміри окремої особи, людства у цілому. Воно не зводиться тільки до інформації, актів розуміння, а є практичним духовним освоєнням предметного поля діяльності, зачіпає всі аспекти спонукання, спрямування, мотивації буття людини.

У соціокультурному вихованні молодших школярів фольклор виступає як джерело базових, споконвічних елементів культури, які стають підґрунтям для формування світовідчуття людини, культуровідповідної "картини світу", соціальних настанов та ціннісних якостей.

Список використаних джерел

1. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття) // Освіта. – 1993. – № 44-46.
2. Соціалізація особистості школяра / Л. Е. Орбан (ред.); Наук. -метод. центр "Українська етнопедагогіка і народознавство". – Івано-Франківськ, 1996. – 66с.
3. Файчак З. С. Розвиток пізнавального інтересу молодших школярів засобами народознавчого матеріалу та навчальної гри: Дис. канд. пед. наук: 13. 00. 01. – Івано-Франківськ, 1994. – 140 с.
4. Фасоля А. Розвиток духовного світу особистості у контексті етнічної соціалізації // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості: Науково-методичне видання / Ред. колегія: В. Слюсаренко (голова), С. Болтівець (заст. голови); О. Киричук, В. Клименко та ін. – Суми: ВВП "Мрія" ЛТД, 1994. – С. 17 - 25.
5. Цибуля Е. М. Формування стійкого інтересу до народної художньої творчості у молодших школярів у процесі дозвіллєвої діяльності: Дис. канд. пед. наук: 13.00. 05. – К., 1996. – 213 с.