Стаття „Системний підхід до національно-патріотичного виховання у школі”

У статті обґрунтовано актуальність проблеми національно-патріотичного виховання в школі й визначено основні суперечності цього процесу. Розкрито сутність системного підходу та його основні вимоги, визначено та схарактеризовано складники системи національно-патріотичного виховання, у тому числ і управління, що забезпечує інтеграцію складників у цілісну систему і розвиток цієї системи.

Ключові слова: система, системний підхід, виховання, національно-патріотичне виховання, школа, управління.

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок із науковими та практичними завданнями. Реформи в суспільстві й, зокрема, в освіті тісно пов’язані з необхідністю розв’язання певних педагогічних проблем. Соціально-економічні зміни, притаманні сьогоденню, загострюють проблему виховання юного покоління, особливо дітей шкільного віку.

Згідно із положеннями Закону України «Про освіту», Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [4], «Основних орієнтирів виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів» [3], Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді [2] виняткового значення набуває національно-патріотичне виховання, яке має забезпечити різнобічний розвиток, соціальну активність і цілісність особистості, здатної до самостійного мислення, суспільної діяльності, успадкування духовних надбань українського народу, патріота. Це потребує створення такої системи управління виховною роботою, упровадження якої сприяло б успішному формуванню громадянина суверенної Української держави. Виявлені нами суперечності (між необхідністю виконання соціального замовлення щодо виховання патріота, громадянина, національно свідомої особистості й існуючою системою виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі; між теоретичними знаннями педагогів, батьків, керівників школи щодо здійснення національно-патріотичного виховання та повсякденною соціальною практикою) також свідчать про актуальність проблеми національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми. Основи національного виховання закладено вітчизняними філософами та громадськими діячами — Г. Сковородою, М. Драгомановим, М. Грушевським. Значний внесок у висвітлення проблеми розвитку патріотизму, національної свідомості особистості зробили роботи І. Беха, Н. Косарєва, І. Підласого, М. Рагозіна, Г. Сороки, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської та інших. Способи реалізації принципів національного виховання в практичній діяльності педагогів розглянуто в дослідженнях І. Беха, Л. Кацинської, М. Красовицького, А. Розенберга й інших. Проблеми формування національних і загальнолюдських цінностей в учнівської та студентської молоді в процесі освіти досліджують О. Вишневський, О. Гречаник, В. Іванчук, О. Попова, Л. Рибалко, М. Таланчук, А. Троцко та інші. Питання вивчення, узагальнення й використання досвіду організації національного виховання розробляють О. Кузьменко, Т. Рабченюк, Л. Кацинська, О. Киричук, М. Красовицький та інші. Разом із тим можна констатувати недостатню розробленість проблеми щодо впровадження системи національно-патріотичного виховання в школі.

Формулювання цілей та завдань статті. Отже, мета статті — визначити основні вимоги системного підходу до національно-патріотичного виховання в школі.

Виклад матеріалу дослідження, обґрунтування отриманих теоретичних та практичних результатів. Науковий підхід до процесу формування особистості громадянина України передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання національно-патріотичного виховання, а саме: усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, формування в молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти.

Неодмінною умовою національно-патріотичного виховання є системний підхід, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, детермінованого відкритого процесу в його постійному розвитку й саморозвитку. В умовах прогресуючої спеціалізації освіти та формування комунікативних перешкод (бар’єрів) між людьми системний підхід виступає основою організації та впровадження в практику такого всеохоплюючого феномена, як національне виховання. Системний підхід — напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, який ґрунтується на розгляді об’єктів як систем. Він орієнтує дослідника на розкриття цілісності об’єкта, на виявлення багатогранних типів зв’язків у ньому і зведення їх у єдину теоретичну картину. Принципи системного підходу знайшли застосування в біології, екології, психології, кібернетиці, управлінні та ін.

Назва «системний підхід» походить від терміна «система» – сукупність елементів, що пов’язані один із одним і утворюють певну цілісність, єдність. Науковці виокремлюють системи матеріальні й абстрактні. Особливим класом матеріальних живих систем є системи соціальні (від найпростіших об’єднань до соціально-економічної структури суспільства).

В енциклопедичному словнику читаємо: «Система (від грецьк. — ціле, що складається з частин) множина елементів, що знаходяться у відношеннях і зв’язках один із одним, створюючи певну цілісність, єдність» [1]. Одна з головних особливостей системи полягає в тому, що їй притаманні такі властивості, яких не має жодний її елемент.

С. Рубінштейн зазначав, що, оскільки все в реальному світі системне, взаємозумовлене й взаємопов’язане, знання, які описують різноманітність форм цього світу, мають бути системними.

На думку Л. Зоріної, під системністю слід розуміти «якість знань, які характеризує наявність у свідомості учня структурних зв’язків або зв’язків будови знань всередині наукової теорії».

Основним завданням системного підходу як напряму спеціальної методології науки є розроблення методів дослідження й конструювання складних за організацією об’єктів як систем. У педагогіці такий підхід спрямований на розкриття цілісності педагогічних об’єктів, виявлення у них різних типів зв’язків і зведення в єдину теоретичну картину. Складниками системи національно-патріотичного виховання є: мета, завдання, принципи національно-патріотичного виховання, суб’єкти діяльності та відносини між ними, процес національно-патріотичного виховання, умови, у яких воно відбувається, управління, що забезпечує інтеграцію складників у цілісну систему і розвиток цієї системи. Пропонуємо більш докладно розглянути ці складники.

Так, головною метою національно-патріотичного виховання є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури [2].

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, провідними з яких є такі:

• забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних і власних інтересів;
• відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «усередненого» вихованця;
• формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розвитку держави, готовності її захищати;
• виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;
• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;
• формування мовної культури, оволодіння українською мовою та її вживання в повсякденному житті;
• виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;
• утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;
• культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;
• забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров’я;
• формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;
• забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;
• вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;
• прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
• спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності [2].

Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методологічних засадах. Разом із цим у процесі виховання враховують регіональні й етнографічні особливості.

Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів – міцно і органічно засвоєних загальнолюдських і українських національних цінностей.

Основними принципами національно-патріотичного виховання є принципи національної спрямованості виховання, культуро відповідності, гуманізації виховного процесу, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, цілісності, толерантності, особистісної орієнтації, життєвої творчої самодіяльності й акмеологічний принцип.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, становлення взаємин співробітництва в навчально-виховному процесі. Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб’єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв’язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів.

Національне виховання нерозривно пов’язане з мовою, історією, культурою, традиціями, обрядами і звичаями народу. Важливо наповнити навчально-виховний процес українознавчими предметами, подбати про створення відповідного мікроклімату в навчальних закладах. Необхідно домогтися, щоб кожен учень, студент володів українською мовою, знав історію і культуру українського народу.

Отже, основними шляхами реалізації концепції національно-патріотичного виховання є:

• якісне оновлення змісту, форм і методів виховання;
• ·розробляння теоретико-методологічних основ безперервної системи національно-патріотичного виховання;
• ·розробляння й застосування оригінальних педагогічних технологій, нових підходів, виховних систем, які би відповідали потребам розвитку особистості, сприяли б розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;
• ·створення експериментальних центрів для опрацювання виховних інновацій, пропаганда передового досвіду новаторів виховної роботи;
• ·гуманізація і гуманітаризація виховання дітей і молоді, перебудова і вдосконалення роботи існуючих навчально-виховних закладів;
• ·вивільнення педагогіки виховання від зайвої уніфікації, політизації, тоталітаризму, ідеологізації, авторитаризму;
• ·об’єднання зусиль державних і громадських інституцій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій;
• ·залучення до виховної роботи висококваліфікованих і талановитих народних умільців, батьків, представників громадськості, національної еліти з науки, культури та мистецтва;
• організація та забезпечення педагогічного всеобучу батьків з метою підвищення ефективності сімейного та родинного виховання;
• створення гнучкої, оперативної і злагодженої системи науково-теоретичної і методичної підготовки та перепідготовки педагогів; постійне оновлення й удосконалення її змісту, форм і методів;
• розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об’єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних закладів;
• розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації, пошук, розвиток і підтримка юних талантів і обдаровань, формування національної інтелектуальної еліти суспільства;
• створення системи управління безперервним вихованням у районі, області, державі, визначення повноважень цих керівних органів;
• організація вивчення культурної спадщини регіонів України, історії, літератури, фольклору, музики, театру, живопису, культурних зв’язків із народами інших країн.

Цілі й завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння учнями змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними засобами, як рідна мова, родовід, рідна історія, природа рідного краю, краєзнавство, національна міфологія, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національна символіка, родинно-побутова культура, релігійні виховні традиції, національні традиції, звичаї й обряди. Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам’яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини.

Особливого значення для формування національної свідомості учнів у сучасних умовах набуває кваліфіковане управління системою національно-патріотичного виховання в школі, яке має відповідати високим професійним і функціональним критеріям. Головне завдання управління полягає в тому, щоб спочатку визначити цілі, зміст, форми і методи, технології, механізми їх досягнення, а потім уже оцінити те, що одержали. Важливими на, наш погляд, є всі основні управлінські функції щодо впровадження системи національно-патріотичного виховання в практику роботи школи: мотивація, планування, організація, контроль, корекція, аналіз результатів.

Висновки та прогнози подальшого дослідження. Таким чином, можна дійти висновку, що системний підхід до національно-патріотичного виховання в школі уможливлює досягнення поставленої мети щодо формування в молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури, забезпечує підвищення якості виховної діяльності загалом й управління нею. У подальших дослідженнях уважаємо доцільним розроблення на діагностичній основі комплексно-цільової програми з удосконалення управління системою національно-патріотичного виховання в школі.

Література

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. — К. : «Либідь», 1997. — С. 347.
2. Концепція національно-патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/other/5397/. — Назва з екрану.
3. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://govuadocs.com.ua/docs/index-19246059.html. — Назва з екрану.
4. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/344/2013. — Назва з екрану.