Стаття «Соціально-педагогічні чинники становлення і розвитку особистості дитини в сучасному освітньому просторі»

Постановка проблеми. У формуванні важливих якостей учня, розвитку соціальної компетентності, вихованні особистості громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає освітній простір, тобто середовище, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї , шкільного оточення і завершуючи середовищем соціальним, у якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання.

Головними завданнями освіти в Україні є виховання громадянина України, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, якій притаманно почуття власної гідності, повага до прав і свобод людини, свідоме ставлення до обов’язків людини і громадянина, гордість за свою Батьківщину, здатність до саморозуміння і самовдосконалення, активної участі у соціальному житті країни.

Мета статті. Суспільно важливе завдання для освітян - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні школа в Україні перестає бути уніфікованою, безособистісною; вона перетворюється на соціально-педагогічний комплекс, діяльність якого базується на інтересах та потребах дитини. Цінністю такої інноваційної освітньої моделі є усвідомлення кожним учасником навчально-виховного процесу пріоритетних принципів освіти: інтенсифікації, гуманітаризації, індивідуалізації, диференціації, відродження національних традицій, гуманізації, демократизації тощо.

Психолого-педагогічною умовою розбудови моделі школи як соціально-педагогічного комплексу є соціальне становлення та розвиток творчого потенціалу особистості школяра. Освітній простір - це педагогічне явище, яке акумулює потенціал сім'ї та навчального закладу, інтегрує різноманітні впливи на особистість з боку інших соціальних інститутів з метою усунення будь-яких перешкод, ускладнень процесу соціалізації особистості.

Освітній простір складається з освітніх процесів - навчання, виховання, соціалізації, підготовки. Це педагогічний феномен зустрічі та взаємодії людини з оточуючими її елементами-носіями культури (освітнім середовищем), у результаті чого відбувається їх осмислення та пізнання.

Виховний аспект педагогічного процесу спрямований як на формування загальносоціальних якостей особистості, так і на збереження індивідуальності й унікальності дитини. Процес виховання є складною діалектичною системою, кожен компонент якої може теж розглядатися як система, що має свої компоненти і здатна існувати лише в певному середовищі та у взаємодії з ним. Таким середовищем є освітньо-виховний простір, функціональність якого може бути забезпечена лише в тому разі, якщо вся діяльність колективу буде спрямована на створення умов, що забезпечують розвиток особистості учня.

Освітньо-виховний простір навчального закладу – це складне багатоаспектне утворення, що охоплює сукупність зовнішніх умов, в яких відбувається навчально-виховний процес, здійснюється освітня діяльність, забезпечуються активні виховні процеси та взаємовідносини. Спеціально організоване освітнє середовище з його структурованою системою соціально-педагогічних чинників і умов є простором для становлення і розвитку особистості дитини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціалізація підростаючого покоління відбувається під стихійним або цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, виховна роль яких по-різному виявляється на вікових стадіях цього процесу. Важливим виховним фактором є найближче соціальне оточення, в якому проходить життя і діяльність учня, тобто середовище у вузькому розумінні цього слова – сім’я, дитячий колектив, товариші, дорослі люди, з якими безпосередньо спілкуються школярі.

Ознакою успішності процесу соціалізації особистості підлітка є його готовність взаємодіяти з соціумом. Виділяються три шляхи формування цієї ознаки:

• коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності підлітків у практиці особистісних взаємовідносин;
• набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками;
• одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками.

Готовність підлітка взаємодіяти з соціумом є умовним показником його позитивної соціалізації та визначається за такими критеріями:

• суспільно ціннісна спрямованість;
• свідома соціальна поведінка;
• соціально-психологічні компетентності, які формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність.

Тип освітнього середовища визначається умовами і можливостями середовища, що сприяють розвитку активності (або пасивності) дитини, її особистісної свободи (або залежності). Освітнє середовище не має чітко фіксованих меж. Останні визначаються самими суб’єктами освітнього процесу (керівниками школи, педагогами, батьками, дітьми). Кожен учасник освітнього простору визначає межі власного освітнього середовища. Освітнє середовище виступає функціональним і просторовим об’єднанням суб’єктів освіти, між якими встановлюються тісні різнопланові групові взаємозв'язки, і може розглядатися як модель соціокультурного простору, в якому відбувається становлення особистості [4, 8].

Освітнє середовище характеризується статичністю, формується в межах конкретного навчального закладу, а простір – динамічністю та відображає систему соціальних зв’язків і стосунків у галузі освіти, характер взаємовідношень суспільства і соціальних інститутів, пов’язаних із задоволенням освітніх потреб суспільства. Простір характеризується суб’єктивним сприйняттям, є результатом конструктивної діяльності всіх суб’єктів освітнього процесу. [8, 352]

Доповнює і функціонує у взаємодії з освітнім простором виховний простір навчального закладу. Він зумовлює морально-естетичну взаємодію педагога з учнями, учнів між собою, дозволяє сформувати освічену і висококультурну людину. Школа у цьому розумінні є не тільки часткою виховного простору суспільства, а сама виступає як особливий виховний простір, що трансформує знання і культурні цінності.

Виховний процес у школах реалізує принципи виховання, визначені Концепцією виховання дітей та молоді в національній системі освіти і складені історично: єдність національного і загальнолюдського; культуровідповідність; активність, демократизація виховання; гуманізація виховання; безперервність і наступність виховання; єдність навчання і виховання; цілеспрямованість; диференціація та індивідуалізація виховного процесу.

Сучасний розвиток освітніх програм в Україні полягає в пошуку ефективних засобів реалізації провідної ідеї реформування системи освіти – ідеї створення оптимальних умов для розвитку особистості, перетворення освіти на дійовий чинник розвитку людини. Педагогічна діяльність має свої структурні, змістовні і функціональні особливості, які повинні враховуватися як при розробці кваліфікаційних характеристик фахівця, так і організації педагогічної освіти.

Сучасна освіта, окрім надання знань, має прищепити молодій людині здатність самостійно засвоювати знання, оволодівати потрібною інформацією та творчо осмислювати її. Тобто освіта покликана навчити майбутнього громадянина на основі отриманих знань критично і творчо мислити, використовувати знання як у професійній, так і в суспільно-політичній діяльності. Освіта наповнює людину духовністю, змушує її замислюватися над сутністю і цінностями свого існування. Саме вона окреслює для неї основні контури світу справжньої, а не масової культури, в яку вписані дійсні цінності, саме вона говорить їй про те, що добро і краса не менш важливі для життя, чим добробут і технічні пріоритети сучасного життя. Тільки освіта формує особистість - відповідального творця власного життя і громадянина країни. В свою чергу, лише освічена, творча людина може бути здатною до змін, до інновацій, і, що головне, до системного інноваційного мислення, усвідомлених і цілеспрямованих дій. Тільки творчо сформована особистість стає активним суб'єктом суспільних відносин. [5,12]

Саме тому процес навчання, виховання та розвитку всебічно розвиненої особистості сьогодні розглядають як єдиний педагогічний процес, який сучасна педагогічна наука називає педагогічною технологією формування особистості.

Головною функцією освіти є розвиток людини, її культури. Освіта має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості для здобуття умов розвитку та підготовки до життя.

Освіта є тим соціальним інструментом, через який передаються і реалізуються базові культурні цінності та цілі розвитку суспільства. Освіта виступає активним прискорювачем культурних змін і перетворень у суспільному житті і в окремій людині.

Інноваційність освіти необхідно розглядати не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість та демократичність освітньої системи. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

• відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;
• відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв'язання;
• відкритість свого "Я", власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу "Я".
• співтворчість - спільна діяльність суб'єктів, які прагнуть досягти нових кількісних і якісних результатів. [6,14]

У методології сучасної педагогічної науки та практиці неперервної освіти стрімко розвиваються нові перспективні напрями. Нові освітні підходи (особистісно зорієнтована, діяльнісно зорієнтована, ціннісно зорієнтована освіта) передбачають своєрідну організацію умов для формування толерантної особистості з розвиненими особливими якостями: цілісністю, інтегрованістю "Я", прийняттям себе та іншого, відповідальністю, вмінням порозумітися з іншими, терпимістю до іншої думки, усвідомленням норм своєї поведінки тощо. Психологічне та соціальне завдання виховання особистості можна визначити як виховання толерантної свідомості.

Висновки. У процесі навчання й виховання учень формує певні "цеглини" свідомості, сукупність яких утворює матрицю життєвих орієнтацій. Оскільки толерантність належить до вищих, базових цінностей культури, мистецтво вчителя полягає в тому, щоб актуалізувати ті смислові структури свідомості учнів, змістом яких були б установки, якщо не на прийняття інших, протилежних позицій, то на бажання осягнути їхню суть. Успішно реалізується такий варіант полікультурного освітнього простору, де технологія містить діалог, механізми взаємної адаптації, інтерактивні методи спілкування, проблемне навчання, ситуації вибору та завдання розвитку толерантної свідомості учнів.

Саме вчителю належить провідна роль у перетворенні освітнього процесу на ланцюжок подій, що свідчать про значущість толерантних взаємин у житті людей. У роботі слід іти від найзагальніших уявлень про толерантність до формування толерантних якостей кожної конкретної дитини з урахуванням її неповторної індивідуальності. Ідея формування толерантних якостей учнів може бути реалізована лише за умови переорієнтації педагогічного керівництва та перетворення всіх етапів організації навчального процесу.

Список літератури

1. Дорошенко К. Г. Виховання гуманістичного ідеалу старших підлітків у позакласній діяльності: Автореф. дис. канд. пед. наук 13.00. 07 / Ін-т пробл. виховання АПН України. – К., 2003. – 20 с.
2. Жерносек І. П. Деякі ціннісні орієнтації учнівської молоді // Нова пед. думка. – 2002. - №3-4. – С. 148-152.
3. Єрмаков І. Г., Сохань Л. В. Життєтворчий потенціал нової школи // Мистецтво життєтворчості особистості: Наук. -метод. посібник у 2 ч., 1997. – ч. 2. - 936 с.
4. Кременъ В. Трансформація особистості в освітньому просторі сучасної цивілізації/ В. Кремень // Професійно-технічна освіта. - 2009. - № 1.
5. Кремень В. Г. Інноваційність в освіті як вимога часу / В. Кремень // Инновации в образовании. - Ялта, 2010. - С. 7-13.
6. Рибка Н. М. Єдиний освітній простір як інтегративна система: соціально-філософський аналіз: Автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00. 03 / Н. М. Рибка. – Одеса, 2005. – 24 с.
7. Химинець В. В. Інновації в сучасній школі / В. Химинець. - Ужгород, 2004. - 168 с.
8. Химинець В. В. Інноваційно-освітня діяльність / В. Химинець. - Ужгород, 2007. - 364 с.
9. Химинець В. В. Інноваційно-гуманістичне спрямування сучасної освіти/ В. Химинець // Педагогіка і психологія. - 2010. - № 4 (69). - С. 15-24.